Справа № 815/1711/18
05 грудня 2019 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Цховребової М.Г.
за участю:
секретаря судового засідання - Поварчук В.В.
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Зайця О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання утриматись від вчинення певних дій та скасування доручення, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, в якому позивач просить:
- визнати протиправними: дії відповідача щодо створення тексу доручення від 30.11.2017 року, що суперечить Конституції України; бездіяльність через не скасування протиправного доручення;
- зобов'язати відповідача утриматись від зловживання владою, створення протиправних нормативно-правових актів, індивідуальних актів, наказів тощо;
- скасувати доручення від 30.11.2017 року, яке суперечить Конституції України, іншим нормативно-правовим актам.
В підготовчому засіданні судом встановлено, що 15.10.2019 року представником відповідача до суду подано клопотання, вхід. № 37573/19, в якому останній, керуючись ст. 238 КАС України, з урахуванням клопотання про виправлення помилки, вхід. № ЕП/8366/19 від 31.10.2019 року, просить закрити провадження у справі № 815/1711/18, з таких підстав:
- як вбачається з ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року, судом цю справу віднесено до справ щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, однак зазначений спір не є публічно-правовим. Доручення, що є предметом спору, було надано ОСОБА_1 її роботодавцем під час існування трудових правовідносин між позивачем, ОСОБА_1 , та Департаментом освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації. При цьому посада завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, яку обіймала ОСОБА_1 під час надання їй доручення, не була посадою державної служби з огляду на те, що позивач не складала Присягу державного службовця, ранг державного службовця їй не було присвоєно, а також заробітна плата завідуючого Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації розраховувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», а не відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби, яка кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України;
- спірні правовідносини між позивачем та відповідачем не пов'язані з проходженням публічної служби, а тому є звичайним трудовим спором (ст. 19 ЦПК України), саме з метою вирішення якого позивач і звернулась до суду, зазначаючи про це в позовній заяві;
- саме ці обставини були встановлені ухвалою Одеського оружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі № 815/6096/17, якою було закрите провадження за позовом ОСОБА_1 до директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації про скасування наказу про поновлення на роботі. Цією ухвалою, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року було встановлено, що робота позивача на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації не є публічною службою, у цій справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження. Зазначений спір є виключно трудовим спором і повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства;
- наявність у спірних правовідносинах сторони - суб'єкта владних повноважень - Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації та директора Департаменту освіти і науки не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить спір публічно-правовим, оскільки позивач не проходила публічну службу, а в спірних правовідносинах Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації в особі його директора Лончака О.А. відносно позивача не виконував функції суб'єкта владних повноважень, а фактично був роботодавцем у трудових правовідносинах.
До даного клопотання представником відповідача додано копії ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року по справі № 815/6096/17: наказу.
В підготовчому засіданні представник відповідача підтримав подане клопотання, просив суд його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні. Та на доведення обставин, викладених у клопотанні, додатково надав оригінали для огляду та копії:
- наказу Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації від 20 листопада 2017 року № 71/к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », прийнятого на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року по справі № 815/7790/13-а, рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2-332/06 від 21 лютого 2006 року та рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року у справі «Харук та інші проти України»;
- розписки ОСОБА_1 від 27.11.2017 року про ознайомлення її із Правилами внутрішнього службового розпорядку Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, які затверджені наказом Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації від 23 вересня 2016 року № 276/ОД, із зобов'язанням їх дотримуватись;
- наказу Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації від 23 лютого 2018 року № 14/к «Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» у вигляді звільнення за прогул без поважних причин, прийнятого відповідно до статей 147-149 Кодексу законів про працю України.
В підготовчому засіданні позивач заперечував проти задоволення поданого клопотання, фактично, з підстав, викладених у заяві, вхід. № 45469/19 від 02.12.2019 року, а саме, по суті, з тих підстав, що: в трудових відносинах позивач з відповідачем не перебував; фактично позивач роботу не виконував та кошти за роботу не отримував; у справі невірно визначений та не виправлений код справи; рішення, на які посилається представник відповідача, є неправосудними.
Дослідивши позицію представника відповідача, заслухавши думку позивача, суд дійшов висновку, що дане клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до змісту ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року по справі № 815/6096/17 (т.2 а.с.104-110), яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (т.2 а.с.88-93), судом встановлено такі обставини, зокрема:
- позивача ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації з 24.11.2017 року;
- як зазначив відповідач в обґрунтування клопотання про закриття провадження у справі, ОСОБА_1 не є державним службовцем, посада, з якої її було звільнено, також на той час не відносилась до державної служби, позивач не складала Присягу державного службовця, ранг державного службовця їй не присвоювався. Вказані обставини також були підтверджені позивачем у судовому засіданні 16.01.2018 року;
- отже, сторонами у справі не заперечується той факт, що позивач не була на момент звільнення її з посади та не є на даний момент державним службовцем;
- підпунктом 1.1 пункту 1 Посадової інструкції завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, яка затверджена 20.11.2017 року Директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації визначено, що завідуюча Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації (далі - завідуюча) керує діяльністю з виявлення та діагностики дітей і підлітків з відхиленнями в розвитку, відбору їх до спеціальних навчально-виховних, лікувальних закладів відповідного типу.
Згідно п.2 цієї Посадової інструкції, завданнями та обов'язками завідуючої є:
2.1. здійснення психолого-медико-педагогічного обстеження підлітків з метою виявлення особливостей їх розвитку; встановлення діагнозу і визначення адекватних умов навчання, виховання, працевлаштування;
2.2. підтвердження, уточнення і зміна раніше встановленого діагнозу для визначення відповідного типу навчально-виховного і лікувального закладу та доцільності перебування у ньому дитини;
2.3. своєчасне виявлення й облік дітей з вадами у розвитку різних категорій (як тих, які знаходяться на обліку в дитячих медичних закладах, так і з числа стійко невстигаючих учнів загальноосвітньої школи), які підлягають влаштуванню до спеціальних навчально-виховних або лікувальних закладів для дітей і підлітків;
2.4. консультативна допомога батькам (особам, які їх замінюють), педагогам, лікарям, працівникам правоохоронних органів з питань виховання, навчання і лікування дітей з легкими відхиленнями у розвитку, з порушеннями поведінки, в тому числі тих, які не підлягають направленню до спеціальних навчально-виховних закладів;
2.5. проведення роз'яснювальної роботи серед населення, працівників закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту про необхідність своєчасного виявлення дітей і підлітків з відхиленнями у розвитку з метою надання їм кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги;
2.6. участь у розробці пропозицій щодо розвитку мережі спеціальних навчально-виховних закладів та заходів щодо підвищення ефективності навчання, виховання, корекційно-відновлювальної і лікувальної роботи з дітьми, які мають відхилення у розвитку;
2.7. створення банку даних про кількість дітей і підлітків з відхиленнями у розвитку і подання органам державного управління, відповідним міністерствам і відомствам пропозицій щодо раціонального розвитку мережі спеціальних навчально-виховних і лікувальних закладів у системі освіти, соціального захисту, охорони здоров'я;
2.8 направлення дітей і підлітків до науково-дослідних центрів та лікувально-профілактичних закладів для поглибленого і динамічного вивчення їх захворювання та відхилень у розвитку;
- з урахуванням викладеного, а також, враховуючи положення Посадової інструкції завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, на якій позивача поновлено спірним наказом №71/к від 20.11.2017 року та під час перебування на якій прийнято щодо ОСОБА_1 накази №88, №89 від 06.12.2017 року, вбачається, що така посада також не є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, іншою державною службою, патронатною службою в державних органах, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;
- таким чином, посада завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, на якій поновлено позивача наказом №71/к від 20.11.2017 року, не відноситься до публічної служби, оскільки не пов'язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;
- суд зауважує, що робота позивача в комунальній установі, не зважаючи на спеціальну процедуру призначення та звільнення, не є проходженням публічної служби в розумінні КАС України;
- підпунктами 1.2 та 1.3 пункту 1 Посадової інструкції завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, яка затверджена 20.11.2017 року Директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації визначено, що завідуюча Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації безпосередньо підпорядковується директору Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації та призначається на посаду і звільняється з посади директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 815/6096/17 (№ К/9901/49528/18) ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року - залишено без змін. (т.2 а.с.111-114)
Відповідно до змісту зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду, судом встановлено такі обставини та у постанові викладені такі висновки, зокрема:
- 20 листопада 2017 року директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Лончак О. А. прийнято наказ № 71/к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким позивачку поновлено на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації з 24 листопада 2017 року;
- водночас, судами установлено, що ОСОБА_1 ніколи не була державним службовцем, а є педагогічним працівником. Посада, з якої її було незаконно звільнено, не відноситься до державної служби. ОСОБА_1 не складала Присягу державного службовця, і їй не присвоювався ранг державного службовця, що й не заперечується самою позивачкою;
- крім того, відповідно до положень Посадової інструкції завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації, затвердженої 20 листопада 2017 року директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, визначено, що завідуюча психолого-медико-педагогічної консультації керує діяльністю з виявлення та діагностики дітей і підлітків з відхиленнями в розвитку, відбору їх до спеціальних навчально-виховних, лікувальних закладів відповідного типу. Завідуюча призначається на посаду і звільняється з посади директором Департаменту відповідно до Кодексу законів про працю України;
- тобто, така посада не відноситься до публічної служби, оскільки не пов'язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;
- у цій справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження, а є виключно трудовим спором, у зв'язку з чим повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства;
- разом з цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідач у цих правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах.
Частинами 1, 3 та 4 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, прийнятою на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З встановлених судом обставин вбачається, що станом на 05.12.2019 року ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року по справі № 815/6096/17 - не скасовані та набрали законної сили, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року по справі № 815/6096/17 - набрала законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Отже, станом на момент розгляду та вирішення клопотання представника відповідача у суду немає підстав для неврахування встановлених судовими рішеннями у справі № 815/6096/17 обставин, та неврахування висновків Верховного Суду у цій справі.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Статтею 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.
Разом з цим, при наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.
Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до змісту прохальної частини позовної заяви позивач просить:
- визнати протиправними: дії відповідача щодо створення тексу доручення від 30.11.2017 року, що суперечить Конституції України; бездіяльність через не скасування протиправного доручення;
- зобов'язати відповідача утриматись від зловживання владою, створення протиправних нормативно-правових актів, індивідуальних актів, наказів тощо;
- скасувати доручення від 30.11.2017 року, яке суперечить Конституції України, іншим нормативно-правовим актам.
Оскаржуваним дорученням від 30 листопада 2017 року № Д/02/Ш/01-34-06 в.о. директора Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Н.О. Стельмах, з метою вдосконалення роботи та ефективного виконання посадових обов'язків, пунктом 1 доручив ОСОБА_1 , завідуючій Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, підготовити пропозиції щодо вдосконалення посадової інструкції завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації, за якою буде згодна працювати та яка буде відповідати всім вимогам чинного законодавства, до 4 грудня 2017 року.
Проте, вищенаведеними судовими рішеннями у справі № 815/6096/17, які набрали законної сили встановлено, та Верховним Судом здійснено висновок, зокрема, що:
- 20 листопада 2017 року директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації Лончак О. А. прийнято наказ № 71/к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким позивачку поновлено на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації з 24 листопада 2017 року;
- ОСОБА_1 ніколи не була державним службовцем, а є педагогічним працівником. Посада, з якої її було незаконно звільнено, не відноситься до державної служби. ОСОБА_1 не складала Присягу державного службовця, і їй не присвоювався ранг державного службовця, що й не заперечується самою позивачкою;
- крім того, відповідно до положень Посадової інструкції завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації, затвердженої 20 листопада 2017 року директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, визначено, що завідуюча психолого-медико-педагогічної консультації керує діяльністю з виявлення та діагностики дітей і підлітків з відхиленнями в розвитку, відбору їх до спеціальних навчально-виховних, лікувальних закладів відповідного типу. Завідуюча призначається на посаду і звільняється з посади директором Департаменту відповідно до Кодексу законів про працю України;
- тобто, така посада не відноситься до публічної служби, оскільки не пов'язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;
- у цій справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження, а є виключно трудовим спором, у зв'язку з чим повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства;
- відповідач у цих правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у цій справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження, а є виключно трудовим спором, у зв'язку з чим повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Відповідач у цих правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах.
На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року по справі № 815/6096/17 (№ К/9901/49528/18).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи та на підставі наведеного, з метою запобігання порушення прав позивача на справедливий, неупереджений розгляд адміністративної справи повноважним судом, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання утриматись від вчинення певних дій та скасування доручення.
Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
На виконання ч. 1 ст. 239 КАС України суд роз'яснює позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 14, 19, 78, 238, 242, 243, 248, 256, 294, 295, Розділом VІІ Перехідних положень КАС України, суд -
ухвалив:
Клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, вхід. № 37573/19 від 15.10.2019 року, - задовольнити.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання утриматись від вчинення певних дій та скасування доручення - закрити.
Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень, та у строк, встановлений ст. 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
В повному обсязі ухвалу складено 10 грудня 2019 року.
Суддя М.Г. Цховребова