про залишення позовної заяви без руху
10 грудня 2019 року м. Київ № 320/6713/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо несплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю ОСОБА_1 , віднесеної до 1-ї категорії, інваліду II групи в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та державної пенсії, як інваліду II групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та доплати в розмірі двох мінімальних заробітних плат, як особі що проживає на радіоактивно забрудненій території, відповідно до ст.ст. 39, 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області провести перерахунок та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю особі, віднесеної до 1-ї категорії, інваліду II групи в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та державної пенсії, як інваліду II групи в розмірі восьми мінімальних пенсій та доплати в розмірі двох мінімальних заробітних плат, як особі що проживає на радіоактивно забрудненій території відповідно до ст.ст, 39, 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.11.2011.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу.
Дослідивши подану позовну заяву та приєднані до неї документи, суд вважає за необхідне залишити позов без руху у зв'язку з його невідповідністю вимогам положень статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як слідує з пункту 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а у відповідності до пункту 5 цієї частини в позовній також має міститись виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
За частиною 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В прохальній частині позову позивач сформував свої позовні вимоги з посиланням на статті 39, 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з підстав яких просить суд зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії за період з 01.11.2011.
Проте, до позовної заяви не долучив доказу, та не вказав щодо нього у позові, на підставі якого саме звернення до відповідача ОСОБА_1 було відмовлено у проведені перерахунку пенсії з підстав статей 39, 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.11.2011, що є недоліком позову в розумінні наведених вище норм процесуального закону.
Додана до позовної заяви копія звернення позивача від 18.02.2019 не може вважатись належним доказом, враховуючи закріплені у статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги, оскільки зі змісту письмового доказу слідує, що позивач лише просила повідомити останню щодо виконання відповідачем рішення суду по справі № 2-а-5320/11-1012 та щодо інших питань пенсійного законодавства.
При цьому, вказана заява не містить прохання здійснити перерахунок пенсії відповідача з мотивів, наведених позивачем у позовній заяві, що могло б слугувати підставою для відмови (за умови) у задоволенні заявлених вимог (прохань) з боку відповідача та, відповідно, підставою врегулювання не вирішеного спору щодо порушеного права на пенсійне забезпечення у судовому порядку.
Суд звертає увагу на те, що судовому захисту підлягають лише порушені права позивача, однак матеріали справи не містять доказів відмови відповідачем провести перерахунок пенсії, що свідчить про передчасність заявлених позовних вимог.
Також суд зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Проте, не можуть бути прирівняні до публічно-правового спору відносини із суб'єктом владних повноважень за якими не висуваються вимоги щодо усунення існуючих порушень чинних норм законодавства, оскільки звернення у формі отримання інформацій щодо певних даних, є за своєю суттю інформаційною послугою, регулювання відносин за яким здійснюється на підставі інших норм законодавства, зокрема положень Законів України "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації" та не може в розумінні адміністративного процесу бути розглянуто як спір, яким порушено право на пенсію (пенсійні виплати), що є недоліком позову, який підлягає усуненню.
Відтак матеріали справи не містять доказів відмови позивачеві у проведенні перерахунку пенсії за період з 01.11.2011 на підставі статей 39, 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Також заявлені позовні вимоги в іншій частині стосуються питань перерахунку пенсії позивача, а отже вимагають зазначення в позові обґрунтованого розрахунку сум на які останній претендує, із відображенням, які суми та в якому розмірі мають бути нараховані/виплачені відповідачем в процесі проведення перерахунку з урахуванням, за умови, фактично виплачених сум в спірному періоді, що зроблено позивачем не було.
Крім цього суд звертає увагу на інший аспект даних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині 2 цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 справа № 127/13736/16-а, адміністративне провадження № К/9901/42788/18 зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."
Як зазначив Верховний Суд у наведеному у рішенні "позивачем вказано, що про порушення своїх прав дізнався з листа УПФУ в м. Вінниці від 14.03.2016 № 39/Ш-2, в якому відповідачем відмовлено проводити перерахунок пенсії на підставі статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірах, в яких зазначає позивач. Проте, враховуючи, що пенсія є щомісячним платежем, а її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом відбувається щомісячно, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Позивач, звернувшись 30.06.2016 до суду з позовними вимогами за період з січня 2014 року, пропустив строк звернення до суду..." Слід зазначити, що за результатами розгляду касаційної скарги даний позов був залишений без розгляду.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Таким чином, позивачеві слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ з 2011 року при отриманні щомісячних пенсійних виплат у розмірі, що, відповідно до тверджень позивача, є меншим за законодавчо встановлений, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Більш того, як вбачається із матеріалів справи, щодо конкретного розміру щомісячних пенсійних виплат, про які зазначає позивач у даному позові, він був обізнаний з 23.05.2011, отримавши постанову Іванківського районного суду Київської області.
Однак, для виконання зазначеного судового рішення не потрібно ухвалювати будь-які інші, додаткові судові рішення. Більш того, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки саме виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17.
Також, як стверджує сам позивач у позові, про факт порушення своїх прав він міг дізнатися, отримавши лист відповідача від 20.03.2019.
Як вже було зазначено судом, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що починаючи з 20.03.2019 (дата отримання позивачем листа на її запит на інформацію про розміри додаткових видів грошового забезпечення) позивачу було достеменно відомо про порушення її прав.
Водночас з цим позовом позивач звернулася лише 29.11.2019, що підтверджується відбитком календарного штемпеля відділу поштового зв'язку на конверті, в якому надійшов позов, тобто з пропуском строку на звернення до суду, оскільки шестимісячний термін сплинув 21.09.2019.
У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 зазначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У зв'язку з наведеним суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до правової позиції, що висловлена у постанові Верховного Суду від 31.08.2018 справа № 643/11023/16-а, положення статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що, зокрема, слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.
Будь-яких доказів та пояснень, які б підтверджували неможливість звернення до суду із цим позовом в межах встановленого законом строку, позивачем суду не надано.
При цьому, жодних посилань на існування істотних та вагомих причин пропуску строку на звернення до суду, які непереборно перешкоджали позивачеві зверненню до суду, позовна заява та додані до неї матеріали не містять.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи. Таким чином, позивачеві слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали їй з'ясувати стан справ та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно вимог частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Як встановив суд, до двох примірників позовної заяви позивачем було додано копії (ксерокопії) судових рішень, які належним не завірені, а саме, на таких документах відступній підпис та дата їх засвідчення з боку позивача, зокрема такими є копії: постанова Іванківського районного суду Київської області від 23.05.2011 по справі № 2-а-5320/11-1012; ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 по справі № 2-а-5320/11-1012; рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 по справі № 2340/3648/18; рішення Іванківського міського суду Київської області від 24.04.2018 по справі № 367/5166/17; постанова Верховного Суду від 24.04.2018 по справі № 646/6250/17.
Як зазначив Верховний Суд в ухвалі від 04.01.2018 в адміністративній справі № 9901/28/17, копії документів вважаються засвідченими належним чином за умови, якщо учасник справи підтверджує їх відповідність оригіналу, який у нього знаходиться, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Висновок про те, що подання незасвідчених у передбачений законом спосіб ксерокопій документів є порушенням норм процесуального права, також узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 11.09.2018 у справі № 826/15414/17.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви, про які йдеться в цій ухвалі, повинні бути усунені шляхом подання до суду належним чином оформленої позовної заяви, відповідно до кількості учасників справи, із розрахунку одного екземпляру для суду, з урахуванням вимог передбачених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, але не виключно, яка повинна містити:
1) належним чином завірені письмові докази звернення позивача до відповідача про проведення перерахунку та відмову у задоволенні заяви про здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2011 з підстав статей 39, 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, враховуючи зроблені судом у цій ухвалі правові висновки;
2) обґрунтований розрахунок сум на які претендує позивач, із відображенням, які суми та в якому розмірі мають бути нараховані/виплачені відповідачем в процесі проведення перерахунку пенсії з урахуванням, за умови, фактично виплачених сум в спірному періоді;
3) заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску або пояснень та доказів на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
4) оформлених з дотриманням положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України копій документів (письмових доказів) у двох екземплярах, зокрема: постанови Іванківського районного суду Київської області від 23.05.2011 по справі № 2-а-5320/11-1012; ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 по справі № 2-а-5320/11-1012; рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 по справі № 2340/3648/18; рішення Іванківського міського суду Київської області від 24.04.2018 по справі № 367/5166/17; постанови Верховного Суду від 24.04.2018 по справі № 646/6250/17.
Також суд зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, Кодекс адміністративного судочинства України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі. Позаяк, законодавством чітко встановлено наслідки невиконання таких вимог, а саме постановлення судом ухвали про залишання позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 94, 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає окремому оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панченко Н.Д.