вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" грудня 2019 р. Справа№ 910/11070/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Мартюк А.І.
Калатай Н.Ф.
при секретарі судового засідання Позюбан А.С.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військового прокурора Київського гарнізону на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 про повернення позовної заяви
у справі № 910/11070/19 (суддя Приходько І.В.)
за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький"
до Громадської організації "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов"
про стягнення 484 191,79 грн.
без повідомлення (виклику) учасників справи
Військовий прокурор Київського гарнізону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оброни України "Готель "Козацький" до Громадської організації "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат у розмірі 484 191,79 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 у справі № 910/11070/19 позовну заяву і додані до неї документи повернуто заявнику.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Військовий прокурор Київського гарнізону звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 у справі № 910/11070/19 та направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Одночасно заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційного оскарження ухвали суду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала прийнята місцевим господарським судом з порушенням норм процесуального права та на підставі неповністю досліджених доказів. Так, апелянт стверджує, що за результатами проведеного Державною аудиторською службою України комплексного фінансового аудиту ДП Міністерства оброни України «Готель Козацький» за період з 01.10.2014 по 30.09.2018, про що складено відповідний звіт від 05.03.2019, встановлено наявність дебіторської заборгованості Громадської організації "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" згідно договору про відшкодування витрат № 01-10/2014 від 01.10.2014. Прокурор вважає, що з моменту виявлення аудиторською службою означеної заборгованості до моменту пред'явлення даного позову минуло майже шість місяців, що свідчить про бездіяльність органу державної влади із захисту інтересів держави, а тому наявні підстави для представництва прокуратурою інтересів держави шляхом подання позову про стягнення з Громадської організації "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" заборгованості за договором про відшкодування витрат у розмірі 484 191,79 грн. Крім того, прокурор посилається на те, що місцевим господарським судом було зобов'язано надати документи, в обґрунтування бездіяльності органів державної влади, витребування яких не передбачено чинним законодавством України.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2019, справа № 910/11070/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), судді Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 поновлено Військовому прокурору Київського гарнізону пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військового прокурора Київського гарнізону на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Встановлено учасникам справи процесуальний строк для подання відзиву, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з дня отримання ухвали суду.
У відповідності до повідомлень про вручення рекомендованого поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи, ухвала суду від 11.11.2019 отримана прокуратурою та позивачами 18.11.2019 і 19.11.2019. Тобто названі учасники справи є належним чином повідомленими про перегляд даної справи за апеляційною скаргою Військового прокурора Київського гарнізону на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 Північним апеляційним господарським судом.
Також рекомендована поштова кореспонденція з ухвалою суду від 11.11.2019 надсилалась на адресу відповідача, яка міститься у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Інша адреса відповідача відсутня у матеріалах даної справи.
Зі статусу рекомендованого поштового відправлення ГО "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" на сайті Укрпошти за місцем виконання операції відділенням зв'язку 04074, м. Київ зареєстровано інформацію про невдалу спробу вручення поштового відправлення.
Крім того, апеляційною інстанцією додатково було вчинено дії із надіслання ухвали суду від 11.11.2019 на інші адреси відповідача, що були наявні в матеріалах справи. Вказана рекомендована кореспонденція згідно статусу відстеження поштових відправлень з сайту Укрпошти за номерами 0411629560270, 0411629560297, 0411629560289 не вручено з інших причин.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 911/3309/17; від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г).
Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 про відкриття апеляційного провадження була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 13.11.2019 (http://www.reyestr.court.gov.ua), тобто усі учасники справи користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до реєстру мали можливість ознайомитися зі змістом вказаної ухвали.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія вважає, що судом було вчинено всі необхідні дії спрямовані на належне повідомлення, зокрема, відповідача у даній справі про перегляд в апеляційному порядку оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Однак, суд позбавлений можливості забезпечити отримання поштової кореспонденції особою, якій вона була адресована, а тому неотримання рекомендованих поштових відправлень, направлених судом на юридичну адресу особи - не є підставою для порушення розумних строків розгляду апеляційної скарги, унормованих п. 10 ч. 3 ст. 2, ст. 256 ГПК України.
18.11.2019 від Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач вказує на безпідставність тверджень прокуратури щодо нездійснення органами державної влади (позивачами у справі) дій по захисту інтересів держави. Так, позивач стверджує, що у зв'язку із пред'явленням державним підприємством позову про виселення відповідача із займаного ним приміщення згідно договору про відшкодування витрат № 01-10/2014 від 01.10.2014, ним не подавався позов про стягнення дебіторської заборгованості з огляду на необхідність чіткого визначення дати звільнення цього приміщення. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі № 910/4153/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019, задоволено позов Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький" про виселення Громадської організації "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" із займаних приміщень. Позивач зазначає, що одразу після набрання законної сили рішенням у вищевказаній справі, державним підприємством невідкладно подано до Господарського суду міста Києва позов про стягнення заборгованості за договором № 01-10/2014 від 01.10.2014, про що листом № 93 від 31.07.2019 повідомлено Військову прокурору Київського гарнізону.
Міністерство оборони України не скористалось своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та у встановлений судом процесуальний строк не подало суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові).
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Враховуючи те, що клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, дана постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Предметом позову у даній справі є вимога Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький" до Громадської організації "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат № 01-10/2014 від 01.10.2014 в розмірі 484 191,79 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на те, що 01.10.2014 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Готель "Козацький" та Громадською організацією "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" укладено договір № 01-10/2014 про відшкодування витрат, згідно умов якого відповідач відшкодовує витрати за послуги підприємства з електропостачання, водопостачання, водовідведення, витрат по сплаті земельного податку та вартість витратних матеріалів корпусу підприємства за адресою: м. Київ, пров. Шевченка, 5 у зв'язку із розташуванням у об'єкті навчально-мобілізаційного центру полку патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» ГУ МВС у Київській області.
Оскільки за Громадською організацією "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" наявна заборгованість з відшкодування вищенаведених витрат згідно договору № 01-10/2014 від 01.10.2014 за період з 01.12.2018 по 01.07.2019 в сумі 484191,79 грн та з огляду на те, що Державним підприємством Міністерства оборони України "Готель "Козацький" не вживаються заходи із захисту інтересів держави в судовому порядку, прокурор вказує на наявність правових підстав для представництва інтересів держави шляхом пред'явлення позову у даній справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 позовну заяву Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький" на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків шляхом надання:
- письмового обґрунтування правових підстав пред'явлення даного позову військовою прокуратурою (з врахуванням правових позицій Верховного Суду та практики ЄСПЛ, наведених у даній ухвалі) та зазначенням об'єктивних (конкретних) причин, які перешкоджають пред'явленню такого позову безпосередньо Міністерством оборони України та Державним підприємством Міністерства оборони України "Готель "Козацький" як належним суб'єктом;
- належних та допустимих доказів бездіяльності Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький", які полягають у не здійсненні або неналежному здійсненні повноважень щодо стягнення спірної заборгованості (внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державного службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо);
- копій письмових доказів, якими обґрунтовані позовні вимоги, засвідчених належним чином в порядку, визначеному чинним законодавством України.
Оскільки недоліки позовної заяви усунуто прокурором не в повному обсязі, Господарським судом міста Києва ухвалою від 25.09.2019 у справі № 910/11070/19 повернуто позовну заяву і додані до неї документи заявнику.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд встановив, що прокурором до заяви про усунення недоліків позовної заяви не було представлено письмових доказів, засвідчених належним чином в порядку, встановленому чинним законодавством України, а також не представлено документів, в обґрунтування доводів щодо бездіяльності органу державної влади із здійснення заходів судового захисту інтересів держави. Крім того, судом констатовано, що прокурор, вказуючи на нездійснення або неналежне здійснення відповідних повноважень позивачами, неодноразово посилався на проведену Державною аудиторською службою України аудиторську перевірку та складання звіту від 05.03.2019, проте, жодних доказів на підтвердження зазначених доводів (в тому числі аудиторського звіту від 05.03.2019) до матеріалів позовної заяви надано не було.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду в апеляційному порядку оскаржуваної ухвали погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для повернення позовної заяви заявнику згідно ч. 4 ст. 174 ГПК України, з огляду на таке.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 3) ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Так, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закон України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, аналіз положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
В контексті зазначеного слід також враховувати, окрім іншого, й рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99.
Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).
Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постановах від 30.07.2019 у справі № 911/1108/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17.
З огляду на викладене, а також з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3) ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Разом з цим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Матеріалами справи підтверджується, що Військовий прокурор Київського гарнізону обґрунтовував наявність порушення інтересів держави положеннями ст. 193 ГК України, ст. ст. 526, 530, 610, 629 ЦК України, оскільки має місце наявність загрози економічним інтересам держави внаслідок неналежного виконання Громадською організацією "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" договірних зобов'язань.
При цьому, прокурор у позові наголошував на тому, що у даних спірних правовідносинах Державне підприємство Міністерства оборони України "Готель "Козацький" не вчиняє заходів із захисту інтересів держави в судовому порядку. Тобто неналежне здійснення позивачами (Міністерством оборони України та Державним підприємством Міністерства оборони України "Готель "Козацький") своїх повноважень із захисту інтересів держави обґрунтовано лише посиланням на бездіяльність державного підприємства. Жодних інших доводів та аргументів прокурором у позовній заяві не наведено, доказів не надано.
Залишаючи без руху вказану позовну заяву, місцевий господарський суд підставно зауважив, що саме лише посилання в позові на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не може бути достатньою підставою для прийняття заяви до розгляду.
В заяві про усунення недоліків позовної заяви, поданої на виконання вимог ухвали суду від 29.08.2019, прокурор посилався на те, що за результати проведеного Державною аудиторською службою України комплексного фінансового аудиту Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький" складено звіт від 05.03.2019, в якому зафіксовано факт наявності дебіторської заборгованості за договором № 01-10/2014 від 01.10.2014. Заявник вважає, що оскільки з моменту виявлення дебіторської заборгованості та подання позову у даній справі пройшло майже п'ять місяців, то наведене є свідченням бездіяльності Міністерства оборони України, як розпорядника майна ДП "Готель "Козацький", і має триваючих характер невчинення жодних дій на захист інтересів держави.
Водночас, як вбачається з поданих разом з апеляційною скаргою оригіналів документів, що подавались суду першої інстанції, Військовим прокурором Київського гарнізону, в порядку ст. 74 ГПК України, не було надано належним чином засвідченого Звіту Державної аудиторської служби України від 05.03.2019, яким зафіксовано, як зазначає прокурор, триваюче порушення невиконання відповідачем своїх зобов'язань та, відповідно, обізнаність Міністерства оборони України про неналежне виконання відповідачем зобов'язань.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 3) ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що прокурором належними засобами доказування не було доведено виключності випадку представництва інтересів держави саме системою органів прокуратури України в розумінні приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 4, 53, 226 ГПК України. Відтак, місцевий господарський суд правомірно повернув заявнику позовну заяву з мотивів, зокрема, недоведення бездіяльності органів державної влади у здійсненні ними своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Поряд з цим, судова колегія звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі № 910/4153/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019, задоволено позов Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький" до Громадської організації "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" про зобов'язання вчинити дії. Зобов'язано Громадську організацію "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" звільнити приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, провулок Шевченка, 5, належних Державному підприємству Міністерства оборони України "Готель "Козацький" на праві господарського відання.
Також, Державне підприємство Міністерства оборони України "Готель "Козацький" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов" про стягнення заборгованості за договором № 01-10/2014 від 01.10.2014 в сумі 625153,00 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/14194/19. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 задоволено заяву військової прокуратури Київського гарнізону про вступ у справу №910/14194/19, залучено до участі у справу № 910/14194/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство оборони України.
За встановленого, судова колегія вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо нездійснення або неналежного здійснення органами державної влади, зокрема, Державним підприємством Міністерства оборони України "Готель "Козацький" повноважень із захисту інтересів держави у правовідносинах щодо відшкодування витрат за послуги підприємства з електропостачання, водопостачання, водовідведення, витрат по сплаті земельного податку та вартість витратних матеріалів згідно умов договору № 01-10/2014 від 01.10.2014. Доводи відзиву на апеляційну скаргу у відповідній частині судова колегія визнає слушними.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що нездійснення одним із позивачів дій із захисту інтересів держави за умови наявності факту активної поведінки іншого позивача з пред'явлення позову про стягнення заборгованості за договором не може свідчити про наявність у прокурора процесуальної дієздатності в контексті приписів ст. ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для подання даного позову.
Посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом було зобов'язано прокурора надати документи, які не передбачені чинним законодавством не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки невизначення законодавцем переліку доказів, які прокурор має надати суду для підтвердження нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідним суб'єктом владних повноважень, не звільняє останнього від обов'язку доказування в контексті приписів ст. 74 ГПК України.
Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що однією з підстав для залишення позову прокурору без руху було надання ним копій документів, які незавірені належним чином. Вказані вимоги, як вірно встановлено місцевим господарським судом, виконано не було, що також є підставою для повернення позову згідно приписів ч. 4 ст. 174 ГПК України.
Таким чином, аргументи, викладені в апеляційній скарзі щодо невірного застосування норм процесуального права та неповного дослідження судом доказів, визнаються колегією суддів неспроможними, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви прокурора заявнику.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Господарського суду міста Києва від 25.09.2019, відповідає загальним вимогам, встановленим статтями 174, 234 ГПК України, а тому правових підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Апеляційна скарга Військового прокурора Київського гарнізону на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (прокурора у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 253-255, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Військового прокурора Київського гарнізону на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 про повернення позовної заяви у справі №910/11070/19 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 про повернення позовної заяви у справі №910/11070/19 залишити без змін.
3. Справу №910/11070/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді А.І. Мартюк
Н.Ф. Калатай
Повний текст постанови складено 11.12.2019