вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" грудня 2019 р. Справа№ 910/4471/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Біом-центр»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019
у справі № 910/4471/19 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біом-центр»
до Акціонерного товариства «УКРСИББАНК»
про стягнення 22 432,19 грн
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Біом-центр» (далі - ТОВ «Біом-центр», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» (далі - АТ «УКРСИББАНК», відповідач) про стягнення 22 432,19 грн, з яких: 22 000,80 грн - сума безпідставно набутого майна, 301,80 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами, 49,59 грн - 3% річних, 80,00 грн - інфляційні втрати, а також з вимогою про розірвання Індивідуальної угоди від 26.02.2019 про надання овердрафту №407266OV201904 (з Правилами) в рамках договору на відкриття використання і обслуговування поточних рахунків у національній і іноземній валюті №б/н від 30.12.2005.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно списав комісію за надання ліміту овердрафту та комісію за управління овердрафтом, нараховану за період з 31.01.2019 по 30.03.2019, чим грубо порушив умови зазначеної Індивідуальної угоди, діяв всупереч інтересам свого клієнта, порушив принципи чесної та відкритої співпраці, у зв'язку з чим позивач зазнав матеріальної шкоди та був позбавлений інтересу до Індивідуальної угоди, що є підставою для її розірвання згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у відповідності до ст. 1212 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/4471/19 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер таких правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України; грошові кошти в сумі 22 000,80 грн отримані відповідачем на підставі індивідуальної угоди, тобто за наявності правової підстави; комісії за надання овердрафту та комісії за управління овердрафтом сплачено позивачем правомірно, розмір комісій та порядок їх нарахування здійснено відповідно до умов угоди, а твердження про безпідставність заволодіння банком коштами у вказаному розмірі є необґрунтованими; позивачем не доведено істотного порушення відповідачем своїх зобов'язань за угодою, не надано доказів на підтвердження завдання відповідачем позивачеві шкоди та її розміру, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для її розірвання.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «Біом-центр» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
В обґрунтування своїх вимог апелянт наголошував на тому, що позивач не отримував та не використовував жодних коштів відповідача, що підтверджується банківською випискою по його рахунку, а тому стягнення з нього комісій є незаконним; не застосувавши до спірних правовідносин норми ст.ст. 1046-1057, 1069 ЦК України, суд помилково вказав на те, що надання відповідачем коштів позивачеві підтверджується меморіальним ордером; вказаний меморіальний ордер не містить усіх обов'язкових реквізитів первинного документу, а саме, місця складання, посади та підпису осіб, які відповідальні за здійснення господарської операції та назву одержувача коштів, а відтак, був прийнятий судом з порушенням ст.ст. 80, 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України); у призначенні платежу у вказаному меморіальному ордері зазначено про встановлення ліміту овердрафту, за що умовами Індивідуальної угоди не передбачено сплату комісії.
Крім того, апелянт вказував на те, що суд першої інстанції неправомірно посилався в оскаржуваному рішенні на надані відповідачем Правила, які відповідно до преамбули Індивідуальної угоди є невід'ємною її частиною та опубліковані у газеті «Урядовий кур'єр» №102 від 01.06.2018; у вказаному друкованому виданні не опубліковано жодних Правил, а також такі Правила відсутні на офіційному сайті банку.
Посилаючись на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не надавав роздруківку газети «Урядовий кур'єр» №102 від 01.06.2018 та банківську виписку по рахунку позивача, оскільки такі докази стосуються обставин та доказів, наданих відповідачем та прийнятих судом з порушенням процесуального порядку, скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про прийняття таких доказів судом апеляційної інстанції та долучення їх до матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 поновлено ТОВ «Біом-центр» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/4471/19, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено її до розгляду на 11.12.2019, встановлено АТ «УКРСИББАНК» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі № 910/4471/19.
Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на безпідставність тверджень апелянта про те, що банк «встановив ліміт овердрафта», але не виконав обов'язку щодо його надання, оскільки кредит у формі овердрафту надається шляхом встановлення ліміту овердрафту за поточним рахунком; суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер таких правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України; твердження позивача про несвоєчасне надання банком доказів у справі не відповідає дійсності, оскільки Правила, на які є посилання в Індивідуальній угоді були додані відповідачем до відзиву на позовну заяву, а меморіальний ордер - після отримання відповіді на відзив, що зумовило необхідність надання додаткових доказів.
У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив апеляційну скаргу задовольнити.
Представник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
11.12.2019 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 26.02.2019 між AT «Укрсиббанк» (у тексті угоди - банк) та ТОВ «Біом-центр» (у тексті угоди - клієнт) було укладено Індивідуальну угоду про надання овердрафту №407266ОV201904 (з Правилами) в рамках Договору на відкриття використання і обслуговування поточних рахунків у національній і іноземній валюті №б/н від 30.12.2005 (надалі - Індивідуальна угода/угода), відповідно до п. 1.1. якої встановлено, що підписуючи цю Індивідуальну угоду, клієнт засвідчує, що він ознайомлений та погоджується з пропозицією банку надати клієнту комплекс послуг на умовах, встановлених Правилами. Підписи сторін під цією Індивідуальною угодою вважаються одночасно підписами сторін під Правилами, при цьому після підписання цієї Індивідуальної угоди сторонами Правила стають невід'ємною частиною Договору та не підлягають додатковому підписанню сторонами. Клієнт погоджується, що подальше обслуговування рахунку клієнта, зазначеного в п. 1.2. цієї Індивідуальної угоди та відкритого на підставі Договору, а також надання клієнту послуг з дистанційного обслуговування СДО, здійснюється на умовах Правил.
Відповідно до п. 1.2 Індивідуальної угоди, банк встановлює клієнту овердрафт на поточному рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий в банку, а клієнт зобов'язується повертати використану суму овердрафту, сплачувати проценти, комісії та інші платежі за наданим овердрафтом в порядку, розмірі та строки, визначені цією Індивідуальною угодою та Правилами.
Цільове призначення овердрафту - для ведення поточної господарської діяльності клієнта відповідно до законодавства України.
Відповідно до п. 1.3-1.6 угоди ліміт овердрафту встановлюється у розмірі 1,000,000.00 (один мільйон) грн 00 коп. Строк користування овердрафтом з 26.02.2019 (дата початку строку овердрафту) до 30.01.2020 (дата закінчення строку овердрафту). При цьому клієнт має можливість отримання овердрафту, починаючи із дати початку строку овердрафту до дати, що передує даті закінчення строку овердрафту (включно). Процентна ставка за цим Договором є фіксованою: за час фактичного користування овердрафтом клієнт сплачує банку проценти у розмірі 19.90 %, якщо не встановлена інша ставка згідно з умовами цієї Індивідуальної угоди та/або Правил. Проценти сплачуються клієнтом на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в банку, код банку (МФО) 351005, в строки та в порядку, передбачені Правилами. При цьому, у разі наявності на поточному рахунку клієнта коштів, нараховані проценти погашаються шляхом здійснення банком договірного списання, визначеного цією Індивідуальною угодою та Правилами, починаючи з дня нарахування таких процентів.
Відповідно до п. 1.7 Індивідуальної угоди, клієнт сплачує банку наступні комісії:
- комісія за надання овердрафту 1% мін. 300,00 грн від суми встановленого ліміту овердрафту.
- комісія за управління овердрафтом, що розраховується як 0,6% від суми ліміту овердрафту.
Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 27.02.2019 з рахунку позивача відповідачем було списано 10 000,00 грн комісії за надання ліміту овердрафту, що підтверджується платіжним дорученням №1744436958 від 27.02.2019.
28.02.2019 з рахунку позивача відповідачем було списано 6 000,00 грн комісії за період з 31.01.2019 по 27.02.2019, що підтверджується платіжним дорученням №10406176 від 28.02.2019.
29.03.2019 з рахунку позивача списано відповідачем 6 000,00 грн нарахованої комісії за період з 28.02.2019 по 30.03.2019 та 0,80 грн - відсотки за овердрафт за період з 28.02.2019 по 31.03.2019, що підтверджується платіжними дорученнями №35044498 та №35044527 від 29.03.2019.
Вважаючи, що вказані суми коштів були безпідставно списані з рахунку позивача, ТОВ «Біом-центр» звернулося до AT «Укрсиббанк» з претензією від 04.03.2019, в якій просило їх повернути.
У зв'язку з тим, що вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, посилаючись на неправомірне списання відповідачем грошових коштів з рахунку позивача, чим грубо порушено умови Індивідуальної угоди, принципи чесної та відкритої співпраці та завдано матеріальної шкоди позивачеві, останній звернувся з даним позовом до суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Біом-центр», а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки кредитного договору.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 2 статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Таким чином, укладення AT «Укрсиббанк» та ТОВ «Біом-центр» кредитного договору було спрямоване на отримання останнім кредиту та обов'язку у встановлений строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування, а також визначені умовами договору комісії та інші платежі.
В силу положень статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як було зазначено вище, пунктом 1.1. Індивідуальної угоди встановлено, що банк встановлює клієнту овердрафт на поточному рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий в банку, а клієнт зобов'язується повертати використану суму овердрафту, сплачувати проценти, комісії та інші платежі за наданим овердрафтом в порядку, розмірі та строки, визначені цією Індивідуальною угодою та Правилами.
В преамбулі угоди встановлено, що під терміном «Правила» розуміються Правила (договірні умови) обслуговування суб'єктів господарювання, - клієнтів AT «УКРСИББАНК», затверджені згідно з внутрішніми процедурами банку. Пунктом 1.1. Угоди встановлено, що підписуючи цю Індивідуальну угоду, клієнт засвідчує, що він ознайомлений та погоджується з пропозицією банку надати клієнту комплект послуг на умовах, встановлених Правилами. Підписи сторін під Індивідуальною угодою вважаються підписами сторін під Правилами, при цьому після підписання цієї Індивідуальної угоди сторонами Правила стають невід'ємною частиною Договору та не підлягають додатковому підписанню сторонами. Клієнт погоджується, що подальше обслуговування рахунку клієнта здійснюється на умовах Правил.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, на момент укладання угоди та на момент пред'явлення позову діяли Правила (договірні умови) обслуговування суб'єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, самозайнятих осіб, представництв - клієнтів АТ «Укрсиббанк», затверджені наказом П-LEG-2018-53 від 24.07.2018.
Відповідно до пп. 1.2., 1.3. Індивідуальної угоди банк встановлює клієнту овердрафт на поточному рахунку № НОМЕР_1 , ліміт кредитування складає 1 000 000,00 грн. Згідно з п. 1.4. угоди, строк користування овердрафтом встановлено з 26.02.2019 по 30.01.2020.
Як вбачається з наданого відповідачем меморіального ордеру №1000176954/А2 від 27.02.2019 позивачеві було встановлено ліміт овердрафта в розмірі 1 000 000,00 грн.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що такий меморіальний ордер не містить усіх обов'язкових реквізитів первинного документу, а тому не є належним доказом на підтвердження надання відповідачем позивачеві овердрафту.
Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до пп. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566 підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов'язкові реквізити.
Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.
До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
При цьому, відповідно до ч. 2, п. 42, додатку 7 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Національного банку України від 21.01.2004 року N 22 необхідно ставити підписи відповідального виконавця банку, який оформив меморіальний ордер, та працівника, на якого покладено функції контролера. У разі перерахування коштів на рахунки клієнтів-отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в інших банках, розрахунковий документ засвідчується підписами керівника (його заступника) і головного бухгалтера (його заступника) банку або підписами уповноважених осіб згідно з внутрішніми нормативними документами банку та відповідального виконавця банку.
За наведених обставин, врахувавши зазначені вище норми матеріального права, дослідивши наявний в матеріалах справи меморіальний ордер, підписаний електронним цифровим підписом уповноваженої особи банку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про встановлення позивачеві ліміту овердрафта в розмірі 1 000 000,00 грн з дотриманням вимог банківського законодавства, зокрема, з використанням належного платіжного інструмента (меморіального ордеру) та за наявності відповідної правової підстави (Індивідуальної угоди).
Крім того, як правильно зазначає відповідач, встановлення ліміту овердрафту означає видачу банківською установою кредитних коштів, а позивач безпідставно ототожнив поняття «видача кредиту» з поняттям «використання кредиту». Перший термін означає виконання банком обов'язку з видачі кредиту, а другий - можливість (але не обов'язок) позичальника користуватися кредитом (тобто перераховувати зі свого рахунку грошові кошти на будь-які цілі).
Враховуючи, що у наданому банком меморіальному ордері №1000176954/А2 від 27.02.2019 в графі «Призначення платежу» вказано «установление лимита овердрафта по счету № НОМЕР_1 /UАН», суд дійшов правильного висновку про встановлення позивачеві ліміту овердрафту, що фактично є наданням клієнту грошових коштів у розпорядження відповідно до умов укладеної сторонами Індивідуальної угоди.
Пунктом 1.7. Індивідуальної угоди визначено, що клієнт сплачує банку наступні комісії:
- за надання овердрафту 1% від суми встановленого ліміту овердрафту.
- за управління овердрафтом, що розраховується як 0,6% від суми ліміту овердрафту.
Порядок нарахування та строк оплати комісій визначається Правилами.
Пунктом 5.4.1. Правил встановлено, що за користування овердрафтом клієнт сплачує банку одну або декілька з нижче наведених комісій, зокрема, комісію за надання овердрафту, що нараховується банком і сплачується клієнтом в день встановлення ліміту овердрафту.
Керуючись вказаними положеннями Індивідуальної угоди, банком 27.02.2019 (в день встановлення ліміту) була нарахована позивачу комісія за надання овердрафту в розмірі 1% від 1000 000,00 грн, що становить 10 000,00 грн, та 27.02.2019 вказана сума була списана банком з рахунку позивача.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сплата позивачем комісії за надання овердрафту була здійснена правомірно, а твердження про безпідставність заволодіння банком коштами у вказаному розмірі є необґрунтованими.
Також відповідно до п. 5.4.1. Правил встановлено, що за користування овердрафтом клієнт сплачує банку комісію за управління овердрафтом, що розраховується як відсоток від розміру ліміту овердрафту на дату нарахування цієї комісії. Ця комісія нараховується щомісячно, в останній робочий день місяця за період з останнього календарного дня попереднього місяця по передостанній календарний день поточного місяця. Комісія сплачується протягом 7 календарних днів з дати її нарахування.
На виконання вказаних умов Індивідуальної угоди та Правил банком в останній робочий день у лютому та березні 2019 року була нарахована комісія за управління овердрафтом у розмірі 0,6% від суми ліміту - 6 000,00 грн (щомісячно).
Як правильно зауважив відповідач, суть такої комісії полягає в тому, що банк, надаючи клієнту кредит у формі овердрафту, здійснює резервування кредитних коштів в розмірі овердрафту, обліковує їх на окремому рахунку, розпоряджатися ними може виключно особа, якій надано овердрафт. Відповідно, банк не має в подальшому можливості вкладати та використовувати такі кошти з метою отримання прибутку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплата позивачем комісії за управління овердрафтом в загальному розмірі 12 000,00 грн була здійснена також правомірно, а твердження позивача про безпідставність заволодіння банком коштами у вказаному розмірі є необґрунтованими.
При цьому, посилання позивача на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-1746ЦС16, обґрунтовано відхилене місцевим господарським судом з огляду на те, що викладені у вказаній постанові висновки не можуть бути враховані у даній справі, так як обставини справи №6-1746ЦС16 є іншими, ніж фактичні обставин даної справи. Зокрема, викладена правова позиція Верховного Суду України була висловлена при розгляді цивільної справи та ґрунтувалась на положеннях Закону України «Про захист прав споживачів». Обставини господарського спору, що є предметом розгляду у справі № 910/4471/19 не підпадають під правове регулювання Закону України «Про захист прав споживачів», а умови договорів, які були предметом дослідження при розгляді цивільної справи, значно відрізняються від умов укладеної між сторонами Індивідуальної угоди про встановлення овердрафту.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
За таких обставин, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Крім того, такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. При цьому, конструкція статті 1212, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.
Разом з цим, спірні правовідносини виникли з укладеної між сторонами Індивідуальної угоди від 26.02.2019 про надання овердрафту №4072660V201904 (з Правилами) в рамках Договору на відкриття, використання і обслуговування поточних рахунків у національній і іноземній валюті, тобто мають договірний характер.
При цьому, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів відмови позивача в односторонньому порядку від виконання договору, колегія суддів вважає, що між сторонами продовжують існувати договірні відносини.
Враховуючи, що відповідач набув грошові кошти в сумі 22 000,80 грн на підставі Індивідуальної угоди, тобто за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення вказаної суми як безпідставно набутих грошових коштів, а також нарахованих на таку суму процентів за користування чужими грошовими коштами, 3% річних та інфляційних втрат, які є похідними від основної вимоги.
Також колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про відсутність підстав для розірвання укладеної між сторонами Індивідуальної угоди, виходячи з наступного.
Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано главою 53 ЦК України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено главою 20 ГК України.
За приписами ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Як зазначалось вище, пунктом 1.4 Індивідуальної угоди визначено строк користування овердрафтом до 30.01.2020, а відповідно до п. 3 угоди, визначено, що ця індивідуальна угода діє з дати її укладення до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
При цьому, цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 ГК України.
Згідно з положеннями частини 2 статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 3 ст. 188 ГК України).
У відповідності до ч. 4 ст. 188 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Вказана норма узгоджується з приписами частини 2 ст. 651 ЦК України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, приписи ст. 651 ЦК України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов'язань, передбачених законом або договором.
Так, згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.
Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено суду належними, допустимими та достатніми доказами наявність істотного порушення відповідачем умов Індивідуальної угоди, зокрема, неправомірного списання з рахунку позивача комісій за надання ліміту овердрафту та за управління овердрафтом.
Крім того, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів на підтвердження завдання позивачеві шкоди та її розміру, а також не обґрунтовано грубе порушення відповідачем умов Індивідуальної угоди.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання Індивідуальної угоди від 26.02.2019 про надання овердрафту №407266OV201904 (з Правилами) в рамках договору на відкриття використання і обслуговування поточних рахунків у національній і іноземній валюті №б/н від 30.12.2005, у зв'язку з чим у задоволенні вказаної вимоги необхідно відмовити.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ «Біом-центр» до АТ «УКРСИББАНК».
Доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
При цьому, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання апелянта про прийняття додаткових доказів, долучених до апеляційної скарги, зокрема, роздруківки газети «Урядовий кур'єр» №102 від 01.06.2018 та банківської виписки по рахунку позивача.
Так, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
В обґрунтування неможливості подання відповідних доказів апелянт посилається на те, що такі докази стосуються обставин та доказів, наданих відповідачем та прийнятих судом з порушенням процесуального порядку.
Однак, на переконання суду апеляційної інстанції наведена скаржником обставина не є такою, що свідчить про поважність причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, оскільки, в силу вищенаведених вимог законодавства, саме на позивача покладається обов'язок з доведення обставин, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем, а відтак, незалежно від поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, такі документи могли бути надані позивачем під час здійснення провадження у справі місцевим господарським судом.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття доданих до апеляційної скарги документів, як додаткових доказів у справі, з огляду на недоведеність позивачем поважності причин їх неподання до суду першої інстанції.
Також колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/4471/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Біом-центр» має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біом-центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/4471/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/4471/19 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі № 910/4471/19.
4. Матеріали справи № 910/4471/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.12.2019.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська