вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" грудня 2019 р. Справа№ 910/5049/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Шмельов М.М. довіреність № 49юр-5 від 04.01.2019 року
Салатюк Д.В. довіреність № 49юр-200 від 25.10.2019 року
від відповідача: Кулініч А.П. ордер серія КС № 182814 від 03.12.2019 року
перевіривши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2019
у справі №910/5049/19 (суддя Данилова М.В.)
за позовом публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"
до акціонерного товариства "Українська залізниця "
про стягнення грошових коштів,-
В квітні 2019 року позивач - публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця " про стягнення грошових коштів за договором № 83/2018-ЦЮ від 30.08.2018 на закупівлю пасажирських вагонів на суму в розмірі 215 960 560,21 грн., з яких:
- 200 662 980,00 грн. - заборгованість за поставлений, але не оплачений товар (вагони), в обґрунтування підстав стягнення якої позивач посилався на приписи ст. ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 610, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України;
- 9 343 952,00 грн. - пені, в обґрунтування підстав стягнення якої позивач посилався на приписи п. 10.4 договору та ст.ст. 231, 232 Господарського кодексу України;
- 1 567 340,00 грн. 3% річних та 4 386 288,21 грн. інфляційних втрат, в обґрунтування підстав стягнення яких позивач посилався на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором № 83/2018-ЦЮ від 30.08.2018 на закупівлю пасажирських вагонів, зокрема, в порушенням умов зазначеного договору не здійснив своєчасно та в повному обсязі розрахунки з позивачем, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2019у справі № 910/5049/19: закрито провадження в частині стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця " суми основного боргу у розмірі 93 180 500 грн. - з посиланням на те, що заборгованість відповідачем в цій частині погашена. Позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з АТ "Українська залізниця " на користь ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" грошові кошти, а саме: основний борг - 107 482 480 грн., пені - 4 671 976 грн., інфляційних втрат - 4 386 288, 21 грн., 3% річних - 1 567 340 грн. та судовий збір у розмірі 672 350 грн., в решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду в частині стягнення основного боргу в розмірі 107 482 480 грн. мотивовано тим, що відповідачем всупереч умов укладеного договору не було погашено заборгованість за поставлений товар у розмірі 107 482 480,00 грн., зокрема, допущено прострочення виконання зобов'язання у наведеній частині. Крім того, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України присудив до стягнення інфляційні втрати в розмірі 4 386 288, 21 грн., 3% річних - 1 567 340 грн., а також дійшов висновку про зменшення розміру пені на 50%, стягнувши з відповідача 4 671 976 грн. пені.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - АТ "Українська залізниця " звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2019 року у справі №910/5049/19 скасувати в частині стягнення 4 671 976 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені з АТ "Українська залізниця ".
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення в оскаржуваній частині неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції в порушення ст. ст. 76-79,86 Господарського процесуального кодексу України неналежно досліджено всі наявні докази по справі, зокрема умови укладеного договору, а саме:
- п. 4.3, п. 10.4, якими визначено обов'язок відповідача надати пакет документів для здійснення оплати за фактично отриманий товар, що впливає на строк виконання зобов'язань;
- п. 4.5, п. 10.8, якими передбачено, що розрахунки за товар здійснюються з урахуванням постанови КМУ від 03.10.2012 № 899 «Про порядок здійснення витрат суб'єктами господарювання державного сектору економіки у разі не затвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку», як підстави звільнення покупця від відповідальності за невиконання зобов'язань;
- стягнення 4 671 976 грн. пені вказує на надмірність нарахованих позивачем штрафних санкцій, оскільки оскаржуваним рішенням стягнуто 3% річних та інфляційні нарахування, які компенсують у повному обсязі негативні наслідки невиконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2019 справу №910/5049/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 залишено апеляційну скаргу без руху та надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору у розмірі 105 119, 46 грн.
До суду 26.09.2019 від скаржника на виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме документи, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 105 119, 46 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5049/19, призначено справу до розгляду на 05.11.2019 на 11 год.
23.10.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач посилався на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи здійснено правильну оцінку усіх обставин справи, внаслідок чого зменшено заявлений позивачем розмір пені на 50%.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 оголошено перерву до 03.12.2019.
02.12.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення по суті спору, в яких наголошувалось, що згідно п. 6.6 укладеного договору, товаросупровідні документи передавались відповідачу в момент передачі товару (вагонів), відповідач не відмовлявся від прийняття товару, а навпаки, приймав його, і в подальшому здійснював часткову оплату.
В судове засіданні 03.12.2019 року представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2019 року у справі №910/5049/19 скасувати в частині стягнення 4 671 976 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені з АТ "Українська залізниця ".
Представники позивача в судовому засіданні 03.12.2019 вказали на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Заслухавши представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 30.08.2018 між позивачем - ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", як постачальником, та відповідачем - АТ "Українська залізниця", як покупцем, на виконання умов тендеру на закупівлю пасажирських вагонів купейних спальних з купе начальника поїзда № UA-2018-05-14-001602-b було укладено договір № 83/2018-ЦЮ від 30.08.2018 на поставку пасажирських вагонів купейних спальних з купе начальника поїзда у кількості 11 шт. (а.с. 60-63 том 1).
Відповідно до п. 1.1 договору, позивач зобов'язується поставити і передати у власність відповідачу пасажирські вагони купейні спальні з купе начальника поїзда у кількості 11 шт. (3 партії) (ДК 021:2015-34620000-9), у строки згідно з додатком № 4 (Графіком поставки вагонів), який є невід'ємною частиною договору а відповідач зобов'язується прийняти ці вагони та оплатити відповідно до умов договору.
Згідно з п. 4.1 договору, відповідач здійснює оплату вагонів наступним чином:
- п.п. 4.1.1: попередня оплата у розмірі 30% від вартості першої партії товару, зазначеної у графіку поставки відповідно до Додатку № 4, який являється невід'ємною частиною договору;
- п.п. 4.1.2: оплата решти вартості фактично поставленої першої партії вагонів (1-5) здійснюється протягом 30 днів з дати поставки товару;
- п.п. 4.1.3.: попередня оплата (аванс) другої та кожної наступної партії товару відповідно до Додатку № 4 договору здійснюється у розмірі 30% вартості кожної партії товару за 45 календарних днів до дати поставки відповідної партії товару;
- п.п. 4.1.4: оплата решти вартості фактично поставленої другої та інших партій товару здійснюється протягом 30 днів з дати поставки партії товару;
Пунктом 4.3 вищевказаного договору сторони погодили, що для здійснення остаточних розрахунків за кожну фактично поставлену партію товару, позивач надає відповідачу оригінали рахунку, видаткової накладної та акту приймання - передачі товару. У разі затримки надання документів чи надання неналежним чином оформлених документів, обов'язок та строки розрахунків переносяться відповідним чином. При цьому, покупець не несе відповідальності за порушення строків здійснення розрахунків.
Разом з тим за змістом пункту 5.2 договору передбачено, що датою поставки (передачі) товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання - передачі на кожну партію товару.
Відповідно до п. 6.5 договору, підтвердженням приймання товару за якістю та комплектністю є акт технічного приймання товару, підписаний уповноваженими представниками постачальника та покупця.
Також, у пункті 6.6 договору визначено перелік документації, яка передається постачальником покупцю в момент передачі товару.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов зазначеного договору було передано, а відповідачем прийнято без будь - яких зауважень та заперечень товар (вагони) в узгодженій комплектації загалом на суму 316 661 400, 00 грн., що підтверджується двосторонньо складеними та підписаними актами передачі - приймання товару № 1 від 07.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № 2 від 07.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № 3 від 07.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № 4 від 08.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № 5 від 08.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № 6 від 15.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № 7 від 15.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № 8 від 15.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № 9 від 23.01.2019 на суму 28 787 400,00 грн., № 10 від 16.01.2019 на суму 28 787 400,00 грн., № 11 від 16.01.2019 на суму 28 787 400,00 грн. (а.с. 16-48)
Також, дослідивши наведені акти передачі - приймання до договору, судом колегією суддів встановлено, що в них сторонами також зафіксовано, що разом з майном, яке передається по акту, у відповідності до п. 6.6 договору передані супровідні документи: технічна, ремонтна, конструкторська документація.
Крім того, позивачем на виконання умов договору, було сформовано рахунки - фактури на оплату отриманого товару за договором, а саме: № КВ-10076а від 07.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-10076б від 08.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-10076в від 07.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-10076г від 08.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-10076д від 07.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-10083а від 15.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-10083б від 15.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-10083в від 15.12.2018 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-12033а від 16.01.2019 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-12033б від 16.01.2019 на суму 28 787 400,00 грн., № КВ-12082а від 23.01.2019 на суму 28 787 400,00 грн.(а.с.49-59)
Учасниками спору не заперечувалось, що на виконання умов договору, попередню оплату товару у сумі 94 998 420, 00 грн. сплачено відповідачем позивачу у повному обсязі.
Як вказував позивач у позові, строк оплати залишку вартості першої партії вагонів (Вагони за актами № 1-5) - 07.01.2019 - 08.01.2019, залишку вартості другої партії (Вагони за актами № 6-8) - 15.01.2019, третьої партії (Вагони за актами № 9-11) - 16.02.2019 та 23.02.2019.
В свою чергу, відповідачем було здійснено часткову оплату вартості поставлених вагонів за договором, а саме:
- 09.01.2019 сплачено частину вартості першої партії вагонів на суму 5 000 000,00 грн.; (а.с. 79)
- 11.01.2019 сплачено частину вартості першої партії вагонів на суму 5 000 000,00 грн.(а.с.80)
- 14.01.2019 сплачено частину вартості першої партії вагонів на суму 5 000 000,00 грн.(а.с.81)
- 22.03.2019 сплачено частину вартості першої партії вагонів на суму 3 000 000,00 грн. (а.с.82)
- 25.03.2019 сплачено частину вартості першої партії вагонів на суму 3 000 000,00 грн. (а.с.83)
Крім того, в процесі розгляду справи судом першої інстанції, АТ "Укрзалізниця" частково сплатила основну суму заборгованості за Договором № 83/2018-ЦЮ від 30.08.2018 року у сумі 93 180 500 грн., що стало підставою для закриття провадження у справі у наведеній частині. Рішення суду першої інстанції у наведеній частині скаржником не оскаржується.
Оскільки відповідач АТ «Українська залізниця» не в повному обсязі виконав зобов'язання за договором № 83\2018-ЦЮ про закупівлю вагонів від 30.08.2018 року, а саме не перерахував кошти за поставлений товар в повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що зобов'язання щодо сплати за поставлені вагони відповідачем в повному обсязі виконанні не були та стягнув суму основного боргу в розмірі 107 482 480 грн. Окрім того, за порушення виконання грошового зобов'язання щодо сплати за поставлений товар на підставі ст. 625 ЦК України стягнув втрати від інфляції в розмірі 4 386 288, 21 грн. та 3 відсотки річних 1 567 340 грн., також передбачену п. 10.4 договору неустойку у вигляді пені в сумі 4 671 976 грн., сума якої була зменшена на 50 % на підставі ст.233 ГК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
У силу приписів частин 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зазначене також кореспондується зі статтею 173 ГК України, відповідно до частини 1 якої, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Оскільки позивач виконав зобов'язання щодо своєчасної поставки товару (вагонів) за договором № 83\2018 ЦЮ від 30.08.2018 року, а саме своєчасно поставив відповідачу товар, а останній в свою чергу прийняв товар без зауважень та повернення, то відповідно повинен сплатити за отриманий товар з урахуванням сплачених коштів, суму основного боргу в розмірі 107 482 480 грн. При цьому колегія суддів зазначає, що належних та допустимих доказів сплати в повному обсязі за поставлені вагони, в розумінні ст..ст.76, 77 ГПК України відповідач під час слухання справи суду не надав.
Крім того, колегія суддів зазначає що рішення господарського суду м. Києва в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 107 482 480 грн. відповідачем не оскаржено, а відповідно до вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Також, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем допущено невиконання свого грошового зобов'язання перед позивачем щодо своєчасної оплати отриманого товару по договору, внаслідок чого на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 4 386 288, 21 грн. та 3% річних в розмірі 1 567 340 грн. Рішення суду першої інстанції у наведеній частині скаржником також не оскаржується.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 551 Цивільного кодексу України встановлює, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
У частині третій ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 216 Господарського кодексу України також встановлює, господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин.
Так, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
При цьому, відповідно до частини 2 ст. 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Як встановлено частиною 3 ст. 216 Господарського кодексу України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:
потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.)
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
При укладанні договору сторони п. 10.4 договору передбачили, у разі несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Покупець звільняється від відповідальності за порушення строків оплати за поставлений товар, якщо постачальником не надані або не в повному обсязі надані документи (рахунок, акт приймання - передачі, видаткова накладна, тощо) або надані документи неналежним чином оформлені.
Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції при вирішенні спору в частині стягнення пені не враховано умови п. 4.3 та п. 10.4 договору, якими визначено обов'язок відповідача надати пакет документів для здійснення оплати за фактично отриманий товар, що впливає на строк виконання зобов'язань - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, оскільки дані твердження спростовуються наявними матеріалами справи, а саме актами передачі - приймання товару до договору, в яких зокрема, сторонами двосторонньо без зауважень та заперечень зафіксовано, що разом з майном, яке передається по акту, у відповідності до п. 6.6 договору передані супровідні документи. При цьому, пунктом 6.6 договору до переліку супровідних документів до договору включено також і рахунки - фактури, акти та інші документи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що оскільки матеріалами справи підтверджується обставина невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання перед позивачем щодо своєчасної оплати отриманого товару по договору, а тому згідно з ст. 230 Господарського кодексу України наявні підстави для застосування до відповідача штрафної санкції, обумовленої п. 10.4 договору, а саме пені, розмір якої з урахуванням перевіреного судом апеляційної інстанції розрахунку щодо сум, строків та ставок нарахувань, складає загалом 9 343 952,00 грн.
При цьому, відповідач у відзиві на позов, просив суд першої інстанції зменшити розмір пені на 50%, у зв'язку з чим судом першої інстанції присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 671 976,00 грн. пені.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26.03.2019 року у справі № 913/284/18.
В обґрунтування клопотання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, АТ "Укрзалізниця" просило врахувати, що протягом останнього часу на підприємстві склалася складна ситуація у зв'язку з недофінансуванням, а саме: недостатність доходної частини, значне зменшення надходжень коштів, необхідність постійного ремонту та підтримання в належному робочому стані рухомого складу, а також негайна закупівля матеріально-технічних ресурсів для швидкого відновлення залізничної галузі в зоні проведення АТО/ОСС. В свою чергу, позивачем не надано до матеріалів справи доказів спричинення йому матеріальної шкоди унаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати.
При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріалами справи підтверджено, що заборгованість за договором № 83/2018-ЦЮ від 30.08.2018 відповідачем частково погашена
З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір нарахованої позивачем у позовній заяві пені є великим, а фінансовий стан відповідача - є не задовільним, та є наслідком, зокрема, недостатністю доходної частини, значного зменшення надходжень коштів, необхідності постійного ремонту та підтримання в належному робочому стані рухомого складу, а також негайної закупівлі матеріально-технічних ресурсів для швидкого відновлення залізничної галузі в зоні проведення АТО/ОСС.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано зменшено розмір штрафної санкції (пені) на 50%, присудивши до стягнення з відповідача загалом 4 671 976,00 грн. пені.
Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції при стягненні пені не врахував п. 4.5 та п. 10.8 договору, якими передбачено, що розрахунки за товар здійснюються з урахуванням постанови КМУ від 03.10.2012 № 899 «Про порядок здійснення витрат суб'єктами господарювання державного сектору економіки у разі не затвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку», як підстави звільнення покупця від відповідальності за невиконання зобов'язань - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, оскільки наведена обставина врахована судом першої інстанції при зменшенні розміру пені.
Стосовно посилань відповідача на те, що стягнення саме 4 671 976 грн. пені вказує на надмірність нарахованих позивачем штрафних санкцій, оскільки оскаржуваним рішенням стягнуто 3% річних та інфляційні нарахування, які компенсують у повному обсязі негативні наслідки невиконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем - суд апеляційної інстанції зазначає, що вимогами чинного законодавства передбачено застосування як відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань згідно ст. 625 Цивільного кодексі України, так і нарахування штрафних санкцій, зокрема пені, яка обумовлена сторонами в укладеному договорі. При цьому, вказані показники не є взаємовиключними при їх застосуванні та не замінюють один одного.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі № 910/5049/19 - відсутні.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №910/5049/19 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №910/5049/19 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/5049/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 11.12.2019
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко