ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
05 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1991/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Бєляновського В.В., Таран С.В.
секретар судового засідання: Безпалюк А.В.
за участю представників учасників справи:
від Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” - Тодорашко А.В.
від Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” - Ільченко К.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2019
по справі №916/1991/19
за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”
до Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ”
про стягнення 10 338 470,72 грн.
У липні 2019 Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (далі - ДП “Адміністрація морських портів України”) звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” (далі - ДП “Морський торговельний порт “Чорноморськ”) в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути з відповідача на свою користь суму боргу у розмірі 10 338 470,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з постачання теплової енергії.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 закрито провадження у справі №916/1991/19 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 9 629 603,12 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.09.2019 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 576 207,27 грн пені, 12 399,76 грн інфляційних втрат, 65 794,52 грн 3 % річних та витрати на сплату судового збору в розмірі 12 696,76 грн, відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 192 069,10 грн та інфляційних втрат в розмірі 31 772,43 грн.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідачем після відкриття провадження у справі сплачено суму основного боргу, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача. Здійснивши власний розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки розрахунок наданий позивачем містить арифметичні помилки.
Посилаючись на приписи частини першої статті 233 Господарського кодексу України, а також враховуючи інтереси сторін, поведінку винної сторони та ступень виконання зобов'язання, а саме повне погашення відповідачем суми заборгованості за договором, відсутність у матеріалах справи доказів спричинення збитків позивачу, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення суми пені.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулося ДП “Адміністрація морських портів України” з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2019 року у справі №916/1991/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 192069,10 грн та ухвалити нове рішення в частині стягнення пені у розмірі 192069,10 грн, яким стягнути відповідача на користь позивача пеню у розмірі 192069,10 грн, в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2019 року у справі №916/1991/19 залишити без змін.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та при порушенні норм процесуального права.
Так апелянт зазначає, що сплата заборгованості після звернення позивача з позовом сама по собі не могла бути підставою для зменшення штрафних санкцій. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій не встановив винятковості цього випадку, причин неналежного виконання зобов'язання, строк прострочення виконання та наслідки його порушення.
Стосовно висновку суду першої інстанції про те, що поведінка відповідача є належною та відповідач після звернення до суду сплатив заборгованість, апелянт зазначає, що позивачем доводилась до відома суду інформація про системність застосування відповідачем практики оплати рахунків за надані послуги лише після відкриття судових проваджень. Тобто, зменшення штрафних санкцій мало бути винятком, а не системністю та мало застосовуватися у виключних випадках коли є відповідні обставини, а не відверте небажання відповідача сплачувати заборгованість вчасно.
Скаржник також зазначає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин, за яких можливе зменшення неустойки, а лише зазначено про скрутне матеріальне становище, внаслідок якого він не зміг своєчасно оплатити рахунки за надані послуги за договором. Однак, як вважає апелянт, до цих тверджень слід відноситись критично, оскільки відповідачем в добровільному порядку погашено основну заборгованість за цим договором, саме після відкриття провадження у справі. Тобто, лише звернення до суду та реальність стягнення штрафних санкцій, спонукає відповідача сплачувати заборгованість, а не покращення фінансового результату відповідача.
Як вважає апелянт, сам по собі важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 ГК України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає до стягнення та не є доказом винятковості такого випадку, а наданий відповідачем звіт про фінансові результати відображає лише фінансові результати господарської діяльності підприємства за звітний період і містить дані про доходи, витрати і фінансові результати в сумі наростаючим підсумком з початку року до звітної дати.
До того ж, за твердженням апелянта, з інформації, яка оприлюднена відповідачем вбачається, що він отримав дохід більший ніж був ним запланований та здійснював видатки за укладеними договорами, а тому посилання відповідача на те, що ДП “Морський торговельний порт “Чорноморськ” за звітами про фінансові результати за 1-й квартал 2019 року та за І півріччя 2019 року має збиток, жодним чином не є доказом винятковості випадку в розумінні ст. 233 ГК України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню.
Апелянт також наголошує, що відповідачем не доведено значну кількість зобов'язань перед третіми особами, значну заборгованість контрагентів перед відповідачем, розмір поточних зобов'язань відповідача за звітний період, тощо, які повинні бути обов'язково враховані судом при прийнятті рішення щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
Щодо посилання суду першої інстанції на відсутності збитків, апелянт зазначає, що в даному предметом стягнення є штрафні санкції, а не збитки, а тому відсутність збитків від прострочення виконання зобов'язання не може бути безумовною підставою для зменшення штрафних санкцій.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1991/19 та призначено справу до розгляду на 05.12.2019.
21.11.2019 судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від ДП “Морський торговельний порт “Чорноморськ” в якому відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що ДП “Морський торговельний порт “Чорноморськ” є державним унітарним підприємством і діє як комерційне підприємство, що засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
ДП “Морський торговельний порт “Чорноморськ” також зазначає, що у першому кварталі 2019 отримав збитки, у той час як прибуток позивача склав понад 853 мільйони гривень.
На думку відповідача, несвоєчасність оплати прямо не перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, не погіршує його фінансове становище, не впливає на якість та своєчасність надання послуг. До того ж, у матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення позивачем збитків у вказаній судовій справі.
03.12.2019 судом апеляційної інстанції отримано відповідь на відзив на апеляційну скаргу в якому позивач додатково зазначає, що важкий фінансовий стан, на який посилається відповідач, не є винятковим випадком у розумінні ст. 233 ГК України та не є підставою для зменшення пені. До того ж, як вважає позивач, звіт про фінансові результати, який наданий відповідачем, відображає лише фінансові результати господарської діяльності підприємства за звітний період, який у позивача викликає сумнів, оскільки інформація розміщена на офіційній електронній адресі ДП “Морський торговельний порт “Чорноморськ” щодо прибутковості підприємства та перевиконання планових показників різниться з інформацією, зазначеною у звіті про фінансові результати.
У судовому засіданні від 05.12.2019 представник апелянта підтримував доводи за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача надав пояснення відповідно до яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДП “Адміністрація морських портів України” не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2019 між ДП “Адміністрація морських портів України” (постачальник) та ДП “Морський торговельний порт “Чорноморськ” (споживач) укладено Договір про надання послуг з постачання теплової енергії №20-П-ІЛФ-19/3-ППЗ за умовами п.1.1. якого постачальник бере на себе зобов'язання поставляти споживачеві через свої теплові мережі теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних йому обсягах відповідно до обсягів поставки (Додаток 1), а споживач зобов'язався сплачувати отриману теплову енергію згідно встановленої вартості, у строки передбачені даним договором.
Теплова енергія поставляється споживачеві в обсягах згідно з Додатком 1 до даного договору на такі потреби: опалення, теплова вентиляція - у період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року (п.2.1. договору).
У відповідності до п.п. 3.1, 3.2, 3.3 договору вартість 1 Гкал теплової енергії, що вироблена на котельнях постачальника враховуючи передачу мережами, на дату укладання договору становить 3 037,36 грн. без урахування ПДВ. ПДВ нараховується згідно чинного законодавства України. Вартість 1 Гкал теплової енергії складається з: вартість 1 Гкал виробленої теплової енергії - 2 565,24 грн.; вартість 1 Гкал транспортування - 443,60 грн.; вартість 1 Гкал постачання - 28,52 грн. Вартість договору становить 60 142 736,51 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 12 028 547,30 грн., разом 72 171 283,81 грн. з ПДВ. Постачальник має право в однобічному порядку змінювати місцеві тарифи на теплову енергію, що поставляється постачальником, шляхом повідомлення про таку зміну споживачеві замовленим листом з повідомленням не пізніше, ніж за 30 днів до зміни тарифу. Відмова споживача від сплати за теплову енергію, що поставляється за новими тарифами, є безумовною підставою для розірвання постачальником даного договору в однобічному порядку та звільнення від виконання договірних зобов'язань.
Згідно з п.п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Протягом 2-х робочих днів після закінчення розрахункового періоду, постачальник складає акт з вказівкою фактичних обсягів поставленої теплової енергії. Сторони погодились, що акт здачі-приймання виконаних робіт, підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання постачальником послуг споживачу. Прийом-передача акту та рахунку для підпису та оформлення, здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженими представниками під особистий підпис в реєстрі виставлених рахунків. Споживач зобов'язаний не пізніше другого дня після отримання екземплярів акту здачі-приймання виконаних робіт повернути постачальнику підписаний та засвідчений власною печаткою належний постачальнику екземпляр акту. У разі невиконання споживачем зазначених зобов'язань акт здачі - приймання виконаних робіт вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документа, підписаного споживачем. При цьому, у разі неотримання споживачем за його вини акту здачі-приймання виконаних робіт, належний йому екземпляр акту надсилається постачальником на адресу споживача рекомендованим письмом з повідомленням про вручення. Споживач оплачує теплову енергію шляхом здійснення прямого банківського переведення грошових коштів на рахунок постачальника у безготівковій формі після підписання відповідного Акту здачі-приймання виконаних робіт згідно виставленого постачальником рахунку, зареєстрованої постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі додаткових накладних та виданої в установленому законодавством порядку споживачу, до 15-го числа місяця наступного за розрахунковим.
Пунктом 6.3. договору визначено, що споживач зобов'язаний, зокрема виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.
За порушення споживачем строків виконання зобов'язання, постачальник має право стягнути із споживача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення (п.8.3. договору).
У відповідності до п. 13.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків - до повного виконання.
Додатком №1 до договору є обсяги поставки теплової енергії. Додатком №2 до договору є температурний графік.
31.03.2019 між сторонами складено та підписано Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №КМ/3 771 на загальну суму 6 310 312,94 грн (т.1, а.с. 46). 30.04.2019 між сторонами складено та підписано Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №КМ/5 638 на загальну суму 1 912 118,59 грн (т.1, а.с. 49). 31.05.2019 складено та підписано позивачем Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №КМ/7 849 на загальну суму 1 407 171,59 грн (т.1, а.с. 52).
Відтак, загальна сума заборгованості складає 9 629 603,12 грн. (6 310 312,94 + 1 912 118,59 + 1 407 171,59 = 9 629 603,12).
Ухвалою Господарського суду від 16.07.2019 відкрито провадження у справі.
Відповідачем після відкриття провадження у справі було сплачено суму основного боргу в розмірі 9 629 603,12 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку позивача з 23.07.2019 та з 30.08.2019 по 30.08.2019 (т.1, а.с. 91-92, 143-144), платіжними дорученнями від 23.07.2019, 30.08.2019 (т.1, а.с. 116-119) та не заперечується сторонами по справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.09.2019, за клопотанням позивача, закрито провадження у справі №916/1991/19 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 9 629 603,12 грн.
Також позивачем, у зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачем наданих послуг за договором нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 768 276,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 44 173,19 грн та три проценти річних у розмірі 65 794,52 грн.
Суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку із невірним розрахунком позивачем інфляційних втрат та зменшенням, за клопотання відповідача, заявленої до стягнення суми пені на підставі приписів ст. 233 ГК України.
Колегія суддів з урахуванням приписів ст. 269 ГПК України переглядає оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру заявленної до стягнення пені з наступних підстав.
Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до п. 8.3. укладеного між сторонами договору про надання послуг з постачання теплової енергії за порушення споживачем строків виконання зобов'язання, постачальник має право стягнути із споживача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 768 276,37 грн, у зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачем наданих послуг за договором.
Так, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач просив зменшити розмір пені до 5% від суми у справі №916/1991/19 на підставі ст.233 ГК України в зв'язку із наявністю збитків на підприємстві за перше півріччя 2019 року.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 р. № 7-рп/2013.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.
Також слід зазначити, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції, виходив з наявності збитків підприємства відповідача у першому півріччі 2019 р., що підтверджується звітом про фінансові результати за 2019 рік (т. 1, а.с. 126-133), недоведеності позивачем понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору про надання послуг з постачання теплової енергії.
Судова колегія також зазначає, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції врахував незначний термін прострочення, добровільне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань та погашення існуючої заборгованості у повному обсязі
Крім того, позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта з приводу безпідставного зменшення розміру заявленої до стягнення пені, оскільки останнім у порушення приписів статей 73, 74 ГПК України не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують імовірність збитків або засвідчували наявність збитків у позивача, у зв'язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов'язань відповідачем.
До того ж, колегія суддів також наголошує, що суд першої інстанції врахував майнові інтереси позивача, оскільки зменшив розмір неустойки на 25%.
Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені на 25 %.
Аналогічні правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 18.06.2019 у справі №924/754/18.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2019 відсутні.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2019 р. у справі №916/1991/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.12.2019 р.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Бєляновський В.В.
Суддя Таран С.В.