20 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 462/4783/16-ц
Провадження № 14-403цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради(далі - Адміністрація),
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у складі колегії суддів Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.
у цивільній справі за позовом Адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зобов'язання вчинити певні діїта
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У вересні 2016 року Адміністрація звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила зобов'язати ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати поєднаний санвузол та сантехнічні прилади у приміщенні під літ. 2-4 (відповідно до технічного паспорта, виготовленого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») станом на 5 грудня 2012 року) в будинку АДРЕСА_1 .
1.2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що будинок АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності відповідача ОСОБА_4 та третіх осіб - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Відповідач та ОСОБА_3 фактично користуються приміщеннями, які розташовані на другому поверсі зазначеного будинку, а ОСОБА_2 - приміщеннями, які розташовані на першому поверсі будинку. Відповідач здійснила перепланування приміщення комори в санвузол без відповідних дозвільних документів.
1.3. З приводу самочинного будівництва, здійсненого відповідачем, ОСОБА_2 зверталася із заявою до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, яка передала заяву до Адміністрації для розгляду та вжиття відповідних заходів. Адміністративна комісія при Адміністрації притягнула ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за самочинне перепланування квартири. Адміністрація розпорядженням від 18 грудня 2015 року «Про самочинне перепланування, здійснене гр. ОСОБА_1 .» зобов'язала відповідача демонтувати самочинне будівництво та привести приміщення квартири до попереднього стану у термін до 15 січня 2016 року.
1.4. Проте вимоги розпорядження Адміністрації у встановлені строки відповідачка не виконала, що стало підставою для звернення до суду із позовом про примусове виконання вказаного розпорядження.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 3 липня 2018 року позов Адміністрації задовольнив. Зобов'язав ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати поєднаний санвузол та сантехнічні прилади у приміщенні під літ. 2-4 (відповідно до технічного паспорта, виготовленого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» станом на 5 грудня 2012 року) в будинку АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.
2.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач у добровільному порядку не виконала вимогирозпорядження Адміністрації від 18 грудня 2015 року № 789 «Про самочинне перепланування, здійснене гр. ОСОБА_1 », згідно з яким здійснене відповідачем самочинне будівництво підлягає демонтажу, а приміщення - поверненню до попереднього стану, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
2.3. Львівський апеляційний суд постановою від 18 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 3 липня 2018 року скасував, провадження у справі закрив. Роз'яснив позивачу право на звернення для вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства.
2.4. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, характер спору свідчать про те, що цей спір між сторонами є публічно-правовим, а тому його вирішення віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Уквітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася доВерховного Суду зкасаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасуватипостанову апеляційногосуду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Предметом спірних правовідносин є демонтаж самочинно переобладнаного санвузла, що порушує встановлені Державні будівельні норми (далі - ДБН) та права ОСОБА_2 . Тобто предметом спору є об'єкти цивільних правовідносин, а тому справа, на думку ОСОБА_2 , має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питань щодо речових прав.
5. Позиція Великої Палати Верховного Суду
5.1. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис передбачений ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (частина перша статті 19).
5.3. Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, встановлював юрисдикцію адміністративних судів у вирішенні, зокрема, спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України (пункт 5 частини другої статті 17). Близький за змістом припис передбачає КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (пункт 5 частини першої статті 19).
5.4. Відповідно пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, зокрема, у випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
5.5. Підпунктом 1 пункту «а» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
5.6. Згідно з підпунктом 3 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.Аналогічну норму закріплено у статті 14 Закону України «Про основи містобудування».
5.7. Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи містобудування» державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.
5.8. Пунктами 1.1, 4.50 та 4.57 Положення про Адміністрацію, затвердженого рішенням Львівського виконкому від 1 листопада 2016 року № 977, визначено, що районна адміністрація є виконавчим органом Львівської міської ради; до компетенції районної адміністрації належать, зокрема, такі повноваження: розгляд питань та вжиття заходів у порядку, встановленому виконавчим комітетом, щодо фактів самовільного будівництва (погодження, приведення до попереднього стану, демонтажу тощо); звернення до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ про виселення громадян з жилих приміщень, у яких вони незаконно проживають; визнання осіб такими, які втратили право на користування жилими приміщеннями; щодо фактів самочинного будівництва; з інших справ, які виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.
5.9. Суди встановили, що будинок АДРЕСА_1 перебуває у віданні Львівської міської ради та на обслуговуванні ЛКП «Нове».
Відповідач (7/40 часток) та треті особи - ОСОБА_2 (8/20+5/20 часток) і ОСОБА_3 (7/40 часток), є співвласниками будинку АДРЕСА_1 .
5.10. ОСОБА_1 здійснила перепланування приміщення комори, яке позначено у технічному паспорті, виготовленому ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» станом на 5 грудня 2012 року під № 2-4, площею 4,9 кв. м, у санвузол без дозвільних документів органів місцевого самоврядування. Зазначене приміщення (2-4) розташоване над житловим приміщенням будинку № 1-4 площею 11,5 кв. м.
5.11. 7 квітня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області із заявою, в якій просила вжити заходів щодо ОСОБА_1 у зв'язку зі здійсненням нею самочинного перепланування у будинку АДРЕСА_1 . 23 квітня 2009 року заява ОСОБА_2 направлена у Адміністрацію для її розгляду та вжиття заходів згідно з наданими повноваженнями, оскільки відповідно до пункту 1.4.2 наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 питання перепланування відносяться до компетенції органів місцевого самоврядування.
5.12. 29 травня 2009 року адміністративною комісією при Адміністрації притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 35 грн за самочинне перепланування квартири, котрий відповідач сплатила у добровільному порядку 3 червня 2009 року.
5.13. 8 грудня 2015 року міжвідомча комісія при Адміністрації розглянула питання щодо самочинного перепланування відповідачем приміщення у будинку АДРЕСА_1 . Згідно з висновком комісії самочинне будівництво підлягає демонтажу, а приміщення - поверненню до попереднього стану.
5.14. 18 грудня 2015 року Адміністрації прийняла розпорядження № 789 «Про самочинне перепланування, здійснене гр. ОСОБА_1 », яким рекомендувала ОСОБА_1 у термін до 15 січня 2016 року демонтувати поєднаний санвузол та сантехнічні прилади у приміщенні під літ. 2-4 (відповідно до технічного паспорту, виготовленого ОКП ЛОР «БТІ ЕО» станом на 5 грудня 2012 року), самочинно обладнані з порушенням пункту 2.28 ДБН В.22?15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», приміщення під літ. 2-4 використовувати як комору.
5.15. 11 січня 2016 року та 19 січня 2016 року ЛКП «Нове» направило відповідачу попередження про добровільне виконання вимог розпорядження Адміністрації, однак воно не було виконано, про що комісія ЛКП «Нове» склала акт від 25 січня 2016 року.
5.16. Як вбачається з матеріалів справи, Адміністрація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просила зобов'язати відповідача за власні кошти демонтувати поєднаний санвузол та сантехнічні прилади у приміщенні під літ. 2-4 (відповідно до технічного паспорта, виготовленого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» станом на 5 грудня 2012 року) в будинку АДРЕСА_1 , у зв'язку з невиконанням у добровільному порядку розпорядження позивача «Про самочинне перепланування, здійснене ОСОБА_1 » від 18 грудня 2015 року № 789.
5.17. Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов'язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб'єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже і публічно-правову природу таких правовідносин.
5.18. Зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду з позовом про демонтаж самочинного будівництва та приведення приміщення квартири до попереднього стану, позивач мотивує такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів членів територіальної громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів.
5.19. Аналогічна правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 520/10754/14-ц, від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11, від 11 квітня 2019 року у справі № 161/14920/16-а, від 22 квітня 2019 року у справі № 1527/14472/12, від 19 червня 2019 року у справі № 904/4713/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 462/348/15-ц і підстав для відступу від неї не вбачається.
5.20. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними посилання скаржника на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 15 листопада 2016 року у справі № 21-1959а16, про те, що такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язані з вирішенням питань щодо речових прав, адже навівши відповідні обґрунтування Велика Палата Верховного Суду вже відступала від указаної правової позиції (див. постанову від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2?787/11 та від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а).
5.21. Крім того, посилання скаржника на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, є також безпідставними з огляду на відмінність висновків
про юрисдикційну належність спору у справі № 462/4783/16-ц, що розглядається, та у справі № 461/12052/15-ц, яка обумовлена принциповою відмінністю характеру інтересу, на захист якого ініційовано судовий розгляд у цих двох справах.
5.22. Так, у справі № 461/12052/15-ц Галицька районна адміністрація Львівської міської ради порушувала перед судом питання про зобов'язання ОСОБА_5 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований металевий каркас з пластиковим покриттям на рівні першого поверху на дворовому фасаді будинку.
5.23. Переглядаючи рішення судів, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на дуалістичний характер повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування, як власних, так і делегованих, а саме, що одні повноваження є владними, інші - такими, що спрямовані на реалізацію цими органами повноважень власника, управителя, знаходяться поза межами публічно-правової сфери.
5.24. З огляду на те, що спір у справі № 461/12052/15-ц стосувався речового права відповідача щодо здійснення ним права власника житлового приміщення та виник у зв'язку із запереченням позивачем такого права на проведення змін на стіні житлового будинку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, про те, що такий спір є цивільно-правовим за своїм змістом і підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
5.25. У справі ж № 462/4783/16-ц, яка наразі розглядається, звернення Адміністрації до суду з позовом про зобов'язання відповідача за власні кошти демонтувати поєднаний санвузол та сантехнічні прилади у приміщенні здійснене на виконання владних управлінських функцій та спрямоване на захист публічного, а не приватного інтересу. Зокрема позивач наголошує, що самочинне перепланування здійснено з порушенням установлених державою норм і правил. Порушення цих вимог може спричинити негативні наслідки для невизначеного кола осіб. Вказане свідчить про те, що такий спір є публічно-правовим і його належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
5.26. Отже правовідносини, які склалися між сторонами в справі № 461/12052/15-ц та у справі, яка розглядається, є різними, що обумовлює і відмінність зроблених Великою Палатою Верховного Суду в цих справах висновків з приводу їх юрисдикційної належності.
5.27. Враховуючи наведене, а також суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, характер спору, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей спір є публічно-правовим, а тому його віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
5.28. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.29. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанова Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року прийнята з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
5.30. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 402 - 404, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у справі № 462/4783/16-ц залишити без змін.
Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
Т. О. Анцупова В. С. Князєв
С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
В. В. Британчук Н. П. Лященко
Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців В. В. Пророк
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
О. С. Золотніков О. Г. Яновська
Постанова оформлена суддею Бакуліною С. В. відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України