27 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 1540/4005/18
Провадження № 11-724апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Суворовського районного суду міста Одеси про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року (суддя Балан Я. В.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року (судді Яковлєв О. В., Градовський Ю. М., Крусян А. В.),
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Суворовського районного суду міста Одеси про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо невидачі позивачці судового рішення Суворовського районного суду міста Одеси за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, поданим у 2009 році;
- зобов'язання видати вказане судове рішення Суворовського районного суду міста Одеси.
2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 не отримано рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 16 лютого 2017 року у справі за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, поданим у 2009 році. Позивачка зазначає, що на її звернення про отримання рішення суддею Суворовського районного суду міста Одеси Сувертак І. В. було надано відповідь, у якій зазначено, що копію вказаного рішення ОСОБА_1 отримувала, однак позивачка наголошує на тому, що такого рішення, яким би були вирішені позовні вимоги, заявлені ОСОБА_2
у 2009 році, вона не отримувала та в Єдиному державному реєстрі судових рішень воно також відсутнє.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Суддя Одеського окружного адміністративного суду ухвалою від 13 серпня 2018 року відмовив у відкритті провадження у цій справі. Роз'яснив позивачці право на звернення з цим позовом у порядку цивільного судочинства.
4. П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою
від 14 листопада 2018 року ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року залишив без змін.
5. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції з посиланням на положення статей 15 та 19 Цивільного процесуального кодексу України вказав, що у контексті конкретних обставин цієї справи та нормативного регулювання правовідносин, які склалися між учасниками справи, на цей спір не поширюється юрисдикція адміністративного суду, що виключає розгляд цієї справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
6. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що дії або бездіяльність суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. При цьому оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов'язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
8. Скаржниця зазначає, зокрема, що спір у цій справі має публічно-правовий характер, оскільки предметом розгляду є здійснення відповідачем як органом державної влади владних управлінських функцій. При цьому вказує, що в заявлених нею вимогах відсутній будь-який спір про право, що виключає можливість розгляду цього спору в порядку цивільного судочинства.
9. У зв'язку із цим позивачка вважає, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування їх рішень.
Позиція інших учасників справи
10. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
від 22 січня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою
від 15 липня 2019 року призначив її до розгляду.
12. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
від 17 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Суворовського районного суду міста Одеси про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
13. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
14. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
15. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
16. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
17. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
18. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
19. Предметом спору у цій справі заявлені протиправні, на думку позивачки, дії та бездіяльність суду.
20. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
21. Положеннями статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституціїі законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
22. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року
№ 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
23. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.
24. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
25. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
26. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).
27. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
28. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
29. Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала свою позицію у подібних правовідносинах, зокрема, відповідні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц,
від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16.
30. Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених ОСОБА_1 вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
31. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду підтримує висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність відмови у відкритті провадження у цій справі.
32. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми процесуального права. Так суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали посилався на норми Цивільного процесульного кодексу України, а в резолютивній частині ухвали роз'яснив, що цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив.
33. Тому слід змінити мотивувальну частину ухвали судді Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові, а також змінити резолютивну частину ухвали судді Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року, виключивши з неї роз'яснення про розгляд цього спору в порядку цивільного судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
34. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
35. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
36. Відповідно до статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Висновки щодо розподілу судових витрат
37. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
38. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні, але виключно щодо мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня
2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду
від 14 листопада 2018 року змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови, та виключити із резолютивної частини ухвали судді Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року роз'яснення про розгляд цього спору в порядку цивільного судочинства.
3. У решті ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду
від 13 серпня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду
від 14 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. С. Князєв
Судді:
Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук В. В. Пророк
Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
М. І. Гриців О. М. Ситнік
В. І. Данішевська О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков О. Г. Яновська
О. Р. Кібенко