Постанова
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 760/20002/14-ц
провадження № 61-9319св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Чобіток А. О., Шебуєвої В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі -Департамент земельних ресурсів КМР (КМДА)), про визнання незаконним та часткове скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є користувачем земельної ділянки, обліковий код 72:541:031, орієнтовною площею 0,08 га, що розташована по АДРЕСА_1 . Зазначена земельна ділянка огороджена парканом, на ній знаходиться фундамент майбутньої будівлі, з 1990 року вона перебувала у користуванні його діда ОСОБА_7 У 2006 році він звернувся до Київської міської ради із заявою про надання йому зазначеної земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, у 2007 році він отримав довідку органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва для відведення йому зазначеної земельної ділянки, а у 2008 році ОСОБА_7 надав нотаріальну згоду на відведення цієї земельної ділянки у його власність. У 2012 році йому стало відомо, що згідно даних автоматизованої системи ПК «Кадастр» за ОСОБА_7 земельна ділянка по АДРЕСА_1 не зареєстрована.
В подальшому він дізнався, що рішенням Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва» передано у власність ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 земельні ділянки площею 0,1 га, які розташовані по
АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0088) та по
АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0089), для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
02 лютого 2012 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 відчужила ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована по
АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0089), про що у державному акті зроблено відмітку про перехід до нього права власності на цю земельну ділянку. 14 лютого 2012 року ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0088)на підставі договору купівлі-продажу, про що у державному акті зроблено відмітку про перехід до неї права власності на цю земельну ділянку.
Зазначені земельні ділянки, що розташовані по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0088) та по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0089), були надані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за рахунок земельної ділянки з обліковим кодом 72:541:031, що перебувала у користуванні ОСОБА_7 , якою на теперішній час користується він, що підтверджується виготовленим Приватним підприємством «ГЕОС» (далі - ПП «ГЕОС») кадастровим планом земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що ні ОСОБА_7 ні він, як користувачі земельної ділянки з обліковим кодом 72:541:031, не надавали згоду на її передачу третім особам, навпаки він здійснював активні дії, спрямовані на реалізацію свого права на отримання спірної земельної ділянки у власність у встановленому законом порядку, просив визнати незаконним та скасувати пункти 814, 815 додатку №1 рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922, яким у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передано спірні земельні ділянки, визнати недійсними видані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 14 лютого 2012 року між ОСОБА_3 та
ОСОБА_5 , визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 02 лютого 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано пункт 814 додатку № 1 рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0088) у м. Києві для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Визнано незаконним та скасовано пункт 815 додатку № 1 рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», яким передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0089) у м. Києві для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0088) у м. Києві для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий ОСОБА_3 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 22 грудня 2011 року за № 06-7-06104.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0089) у м. Києві для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, виданий ОСОБА_4 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 22 грудня 2011 року за № 06-7-06103.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0088) у
м. Києві для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений 14 лютого 2012 року між ОСОБА_3 та
ОСОБА_5 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:72:541:0089) у м. Києві для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений 02 лютого 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у порушення статті 116 Земельного кодексу України, згідно якої надання земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після її вилучення (викупу) в порядку, передбаченому цим Кодексом, Київська міська рада надала земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за рахунок земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_7 , якою на час розгляду справи користувався позивач, за відсутності згоди її користувача. Обов'язковою умовою прийняття Київською міською радою рішення про відведення земельної ділянки є наявність погодженої документації із землеустрою, однак при відведенні спірних земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проекти землеустрою не розроблялись, Департаментом земельних ресурсів КМР (КМДА) відповідні проекти не погоджувались, також у порушення передбаченої законом процедури щодо передачі земельних ділянок, проект оскаржуваного рішення Київської міської ради Департаментом КМР (КМДА) земельних ресурсів не готувався, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради в частині передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Скасовуючи державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, а тому вимога про скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого він виданий. Ураховуючи незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було виділено спірні земельні ділянки та видані державні акти на право власності на землю, суд вважав обгрунтованими вимоги про визнання недійсними укладених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу зазначених земельних ділянок.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він на законних підставах набув право користування земельною ділянкою з обліковим кодом 72:541:031, орієнтовною площею 0,08 га, що розташована по
АДРЕСА_1 . Відповідно до витягів з бази даних Державного земельного кадастру, позивач не був зареєстрований користувачем земельної ділянки під обліковим кодом 72:541:031, користувачем вказаної земельної ділянкибув ОСОБА_7 (дід позивача), однак відсутні відомості про те, на якій правовій підставі ОСОБА_7 користувався зазначеною земельною ділянкою, а тому нотаріально посвідчена заява ОСОБА_7 про те, що він не заперечує проти відведення у приватну власність позивача земельної ділянки, розміром 0,05 га, яка знаходиться в його користуванні та розташована по
АДРЕСА_1 , не дає підстав вважати позивача законним користувачемвказаної земельної ділянки. Позивач не надав доказів того, що на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на його замовлення було розроблено проект відведення земельної ділянки, який був погоджений відповідними державними органами у порядку, передбаченому частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України, та поданий на розгляд Київської міської ради. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його прав при прийнятті Київською міською радою оскаржуваного рішення про передачу земельних ділянок відповідачам ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 , а тому позовні вимоги про визнання незаконним оскаржуваного рішення Київської міської ради, визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок є необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Апеляційний суд відхилив посилання позивача на порушення Київською міською радою процедури прийняття рішення, відсутність погодженої проектної документації із землеустрою про відведення земельних ділянок відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України вимагати усунення будь-яких порушень права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельної ділянкою та відшкодування завданих збитків, може лише власник земельної ділянки або її землекористувач. Суд апеляційної інстанції відхилив заяву відповідача ОСОБА_6 про застосування позовної давності, оскільки застосування наслідків її спливу, як підстави для відмови у задоволенні позову, може мати місце лише за доведеності позивачем порушення, невизнання чи оспорювання відповідачем належних йому прав.
Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у травні 2016 року, представник
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просила скасувати рішення Апеляційного суду
м. Києва від 14 квітня 2016 року та залишити в силі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланнями на помилковість висновку апеляційного суду про недоведеність позивачем порушення його прав прийнятим Київською міською радою рішенням про передачу земельних ділянок відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки суд не надав належної правової оцінки доводам позивача про те, що він розпочав процедуру оформлення права власності на земельну ділянку з обліковим кодом 72:541:031, що розташована по АДРЕСА_1 та знаходилась у постійному користуванні ОСОБА_7 , відповідно до вимог чинного законодавства, проте з'ясувалося, що більша частина вказаної земельної ділянки на підставі оскаржуваного рішення Київської міської ради була виділена у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які у 2012 році відчужили земельні ділянки
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Крім того, суд не звернув увагу, що спірні земельні ділянки були надані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема без розробки та погодження проектів землеустрою на їх відведення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
19 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що 02 листопада 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради із заявою про надання у власність земельної ділянки площею 0,08 га, що розташована по
АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд.
29 листопада 2007 року ОСОБА_1 отримав довідку органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва № 242/11 для відведення йому земельної ділянки площею 0,08 га, що розташована по АДРЕСА_1 .
Відповідно до даних чергового кадастрового плану - витягу з бази даних Державного земельного кадастру від 14 вересня 2005 року, користувачем земельної ділянки за кодом 72:541:031, без зазначення адреси цієї ділянки, був ОСОБА_7 .
Згідно з довідкою органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» від 10 липня 2014 року № 29/54, ОСОБА_7 з 1990 року користувався земельною ділянкою площею 0,08 га, що розташована по
АДРЕСА_1 та обгородив її парканом.
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_7 від 15 лютого
2008 року, він не заперечував проти відведення земельної ділянки, розміром 0,05 га, яка знаходиться в його користуванні та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у приватну власність його онуку ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
18 грудня 2008 року Київською міською радою прийнято рішення № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», пунктами 814 та 815 в додатку №1 якого відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передані у власність земельні ділянки площею
0,1 га, які розташовані по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 72:541:0088) та по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 72:541:0089), для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були видано державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,1 гадля будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які зареєстровані Департаментом земельних ресурсів КМР (КМДА) у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 22 грудня 2011 року за
№ 06-7-06104 та від 22 грудня 2011 року за № 06-7-06103.
Зазначені земельні ділянки були передані відповідачам в тому числі за рахунок земельної ділянки, яка обліковувалася за ОСОБА_7
02 лютого 2012 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, придбав у ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована по
АДРЕСА_3 (кадастровий номер 72:541:0089), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, про що у державному акті зроблено відмітку про перехід до нього права власності на цю земельну ділянку.
14 лютого 2012 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована по
АДРЕСА_2 (кадастровий номер 72:541:0088), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, про що у державному акті зроблено відмітку про перехід до неї права власності на цю земельну ділянку.
В червні 2014 року на замовлення ОСОБА_1 землевпорядною організацією ПП «ГЕОС» було виготовлено кадастровий план земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з якого убачається, що на більшу частину земельної ділянки з обліковим номером 72:541:031 (станом на липень 2014 року обліковий номер 72:541:046), що перебувала у користуванні ОСОБА_7 , видано оскаржувані державні акти на право власності на земельні ділянки.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, щодержава забезпечуєгромадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельноїділянки абоземлекористувач можевимагати усунення будь-якихпорушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданихзбитків.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.
Звертаючись до суду з позовом про визнання незаконним та скасування пунктів 814, 815 додатку № 1 рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року
№ 922/922, якими передано земельні ділянки у власність ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , а також визнання недійсними державних актів на право власності на зазначені земельні ділянки, виданих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 14 лютого 2012 року,
від 02 лютого 2012 року, ОСОБА_1 обгрунтовував свої вимоги тим, що він є користувачем земельної ділянки, обліковий код 72:541:031, орієнтовною площею 0,08 га, що розташована по АДРЕСА_1 , а тому оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування порушує його право користування зазначеною земельною ділянкою та позбавляє його права на отримання її у власність у передбаченому законом порядку.
Частинами першою та третьою статті 125 ЗК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин - прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Відповідно до пункту 7 Розділу Х Перехідні положення ЗК України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Відповідно до статті 22 ЗК України 1990 року право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.
Частиною першої статті 23 ЗК України 1990 року право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не урахував, що належним користувачем спірної земельної ділянки був його дід ОСОБА_7 , який в нотаріально посвідченій заяві не заперечував проти передачі йому земельної ділянки у приватну власність є неспроможними, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження набуття ОСОБА_7 право користування зазначеною земельною ділянкою у встановленому законом порядку, зокрема після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це право, за відсутності яких використання земельної ділянки забороняється, а тому суд
апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем його права на користування земельною ділянку по
АДРЕСА_4 .
Частиною першою статті 81 ЗК України, в редакції чинній на момент звернення ОСОБА_1 з заявою про виділення йому земельної ділянки, до способів набуття права власності на земельні ділянки віднесено, зокрема безоплатну передачу громадянам України земельної ділянки із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до змісту частин шостої, сьомої, восьмої, дев'ятої статті 118 ЗК України, в редакції чинній на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації подають заяву до відповідної районної, Київської міської державної адміністрації або міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки, який розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих робіт, погоджується органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
З огляду на наведене, а також ураховуючи відсутність доказів на підтвердження набуття ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою з обліковим кодом 72:541:031, не надання ним проекту відведення зазначеної земельної ділянки, погодженого відповідними державними органами у порядку, передбаченому частиною дев'ятою статті 118 ЗК України, поданого на розгляд Київської міської ради, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушення його прав чи законних інтересів оскаржуваним рішенням Київської міської ради про передачу земельних ділянок по АДРЕСА_5 . Києва ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому апеляційний
суд обгрунтовано скасував рішення суду першої інстанції, та ухвалив
нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наслідками розгляду касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, надав належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, що є підставою для відмови у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року залишити без
змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко