03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження: 22-ц/824/9910/2019
05 грудня 2019 року м. Київ
Справа № 753/17095/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року, постановлене у складі судді Колесника О.М.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
встановив:
У вересні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2019 рокупозов задоволено. Шлюб зареєстрований у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Києві 09.06.1995 року, актовий запис №896 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що на даний час подружжя проживають спільно в одній квартирі разом з дітьми, вони пов'язані спільним побутом, разом ведуть спільне господарство. Крім того, позивач не заперечував факту спільного проживання, що вбачається з його позовної заяви. Проте суд залишив поза увагою вказані обставини, невірно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, внаслідок чого дійшов помилкового та передчасного висновку, що сім'я розпалась остаточно і терміну на примирення призначати не потрібно.
Зазначає, що вона не була обізнана про передбачену ст. 111 СК України можливість вжиття судом заходів щодо примирення подружжя, а тому не скористалась своїм правом заявити таке клопотання в суді першої інстанції. Її представник адвокат Шуляк Ю.Л. не роз'яснила їй таку можливість. При розгляді даної справи відповідач приймала участь не особисто, а через свого представника, яка діяла всупереч її інтересам, що призвело до негативних наслідків. На даний час договір про надання правової допомоги з цим адвокатом розірваний. Таким чином, внаслідок неякісної правової допомоги адвоката Шуляк Ю.Л. вона вчинила дії, які суперечили її дійсним намірам.
Вважає, що при розгляді даної справи суд першої інстанції не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, не забезпечив особистої участі сторін у судовому засіданні, невірно встановив фактичні обставини справи та взаємини сторін, не вжив заходів щодо примирення, порушив вимоги ст. 111,112 СК України ст.ст. 89, 263, 264 ЦПК України, що призвело до передчасного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу. Посилається на те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що подальше спільне життя та збереження сім'ї неможливе чи суперечить інтересам сторін та інтересам їх дітей.
В судовому засіданні відповідач та її представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду скасувати.
Представник позивача ОСОБА_4 заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши думку позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, позивач ОСОБА_2 посилався на те, що спільне життя у сторін не склалось, тривалий час вони проживають окремо, не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбних відносин, мають окремий бюджет для кожного, стосунки між сторонами стали напружені, у сторін виявились різні погляди на життя, на сімейні відносини, тому вважає, що сім'я розпалась остаточно, термін на примирення призначати не потрібно.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 9 червня 1995 року. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: синів - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 подала до суду власноручно підписану заяву від 10 травня 2019 року про те, що не заперечує проти розгляду справи за її відсутності; вона, як відповідач, не заперечує проти позовних вимог ОСОБА_2 та вважає продовження шлюбно-сімейних відносин неможливим через подружні зради ( а.с. 44).
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спільне життя у сторін не склалось, тривалий час вони проживають окремо, не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних відносин, мають окремий бюджет для кожного, стосунки між сторонами стали напружені, у сторін виявились різні погляди на життя, на сімейні відносини. Тому дійшов висновку про те, що сім'я даного подружжя розпалась остаточно, терміну на примирення призначати не потрібно, оскільки судом встановлено, що будь-які відносини між ними припинені і сторони категорично наполягали на розірванні шлюбу.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, врахував наявність у сторін двох неповнолітніх дітей, у зв'язку із чим, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.2 ст. 36, 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Відповідно до ч.3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги про те, що сторони проживають спільно в одній квартирі разом з дітьми, вони пов'язані спільним побутом, разом ведуть спільне господарство колегія суддів не приймає до уваги як підставу для скасування рішення суду, враховуючи наступне.
Висловлюючи заперечення проти розірвання шлюбу в апеляційній скарзі, відповідач ОСОБА_1 до апеляційної скарги подала клопотання про надання строку для примирення терміном 6 місяців, посилаючись на те, що враховуючи інтереси дітей, має бажання та намір зберегти сім'ю.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року сторонам надано строк для примирення терміном на два місяці.
В судовому засіданні судом апеляційної інстанції з'ясовано, що після вжиття судом заходів щодо примирення подружжя сторони не примирились. Представник позивача наполягає на розірванні шлюбу, вказавши, що вжиті судом заходи не призвели до відновлення сімейних стосунків.
Відповідач пояснила, що з серпня 2019 року чоловік виїхав з квартири, з того часу вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, протягом наданого судом строку примирення не відбулось.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим та дійшов вірного висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач наміру не має, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.
Отже, доводи відповідача про можливість збереження сім'ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про його стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.
За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права, а тому рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2019 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.