Справа № 676/2792/16-ц
Провадження № 22-ц/4820/2149/19
Категорія: 27
09 грудня 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд в складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І.
секретар судового засідання Садік Н.Д.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/12328/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 07 квітня 2017 року (суддя Вдовичинський А.В.) у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (на день розгляду справи АТ КБ «ПРИВАТБАНК») зазначило, що 29 листопада 2010 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 17000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 27,6% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка зобов'язалася повернути банку кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та порядку, встановленими цим договором. Як вказує позивач, ОСОБА_1 не виконала обов'язків за кредитним договором, внаслідок чого станом на 30 квітня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 40444 грн. 29 коп., яка складається з: 17999 грн. 73 коп. - неповернутий кредит, 18910 грн. 78 коп. - проценти, 1131 грн. 67 коп. - комісія та пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1902 грн. 11 коп. - штраф (процентна складова). У зв'язку з цим, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з ОСОБА_1 40444 грн. 29 коп. кредитної заборгованості.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 квітня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 37010 грн. 51 коп. заборгованості по кредитному договору, що складається з 17999 грн. 73 коп. неповернутого кредиту, 18910 грн. 78 коп. процентів, 100 грн. пені та 1261 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянтка вказує, що суд першої інстанції не врахував, що кредитні кошти з її кредитної картки були зняті шахрайським шляхом невідомою особою. ОСОБА_1 зазначає, що нікому не давала ні картки, ні будь-якої інформації з картки, а тому посилання суду на п. 6.1, п. 6.10 Умов та Правил надання банківських послуг є безпідставними. Апелянтка вказує, що кошти з банківських кредитних карт були втрачені саме з вини позивача, а тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 02 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 квітня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 02 червня 2017 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Апелянтка ОСОБА_1 та представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до суду не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам, а доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є обґрунтованими.
Так, суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 10, ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні норми закріплені в ЦПК України в редакції 2017 року.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 29 листопада 2010 року звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із Анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та просила надати пенсійну картку із бажаним кредитним лімітом в розмірі 0 грн. ( т.1 а.с. 8).
В Анкеті - заяві зазначені ідентифікуючі дані відповідачки та вказано, що ОСОБА_1 погоджується з тим, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилася та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді ( т.1 а.с. 8 зворот).
Встановлено, що інформації про проценти (розмір, період сплати) за користування кредитом, сплати неустойки (штрафу й пені) Анкета-заява жодних даних не містить.
Разом з тим, позивачем на обґрунтування доводів позовної заяви надано до матеріалів справи Тарифи по престижним картам Visa (Умови і правила надання банківських послуг) і Витяг із Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 9-34).
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1 а.с. 175) між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н від 29.11.2010 року за яким надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 терміном дії до 09/14, НОМЕР_5 терміном дії до 03/16, НОМЕР_6 терміном дії до 03/17, № НОМЕР_2 терміном дії до 08/17, НОМЕР_7 терміном дії до 04/17, НОМЕР_8 терміном дії до 08/17.
Довідкою про розміру умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н від 29.11.2010 року) кредитний ліміт встановлений 31.05.2013 року в розмірі 17000 грн. та 10.06.2013 року - в розмірі 18000 грн. (т. 1 а.с. 175 зворот).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 29.11.2010 року станом на 30.04.2016 року виникла заборгованість у розмірі 40444,29грн, яка складається з: 17999,73 грн. - заборгованість за кредитом; 18910,78 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 1131,67 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00грн штраф (фіксована частина),
1902,11 грн. - штраф (процентна складова) (т. 1 а.с. 5 - 7).
Як вбачається із банківської виписки з карти НОМЕР_7 29.12.2014 року було списано 18185 грн. та 812 грн. (т. 1 а.с. 5 - 7, 110 - 120, 149- 159, 203 -204, 206 - 216) .
Відповідно до витягу з кримінального провадження №2014240070002202 ОСОБА_1 29.12.2014 року звернулася до Кам'янець - Подільського МВ УМВС У в Хмельницькій області із заявою про те, що 29.12.2014 року близько 16 год. в м. Кам'янець - Подільському невстановлена особа, представившись працівником служби безпеки «ПриватБанку», зловживаючи довірою шахрайським шляхом заволоділа номером картки № НОМЕР_3 із якої вподальшому зняла 13000 грн. та номером картки № НОМЕР_4 , із якої вподальшому зняла 19000 грн., чим спричинила ОСОБА_1 матеріальної шкоди на загальну суму 32000 грн. (т. 1 а.с. 63).
Відповідно до листа Кам'янець - Подільського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області від 19.12.2016 року за №1341/108-2016 вбачається, що 30.12.2014 року слідчим відділенням Кам'янець - Подільського МВ УМВС України в Хмельницькій області до ЄРДР за №12014240070002202 внесені відомості за заявою ОСОБА_1 Наразі особа, яка вчинила кримінальне правопорушення не встановлена і 29.10.2015 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закрите (т. 1 а.с. 102).
Згідно матеріалів кримінального провадження № 12014240070002202 по факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України 30.12.2015 року слідчим СК Кам'янець - Подільського МВ УМВС У в Хмельницькій області винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (т.1 а.с. 235 - 238).
Як вбачається із матеріалів справи (т.1 а.с. 66, 69) ОСОБА_1 12.01.2015 року та 26.02.2016 року зверталася до голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» із скаргами про те, що 29.12.2014 року з її двох карток були здійснені без її волі грошові перекази та вона 29.12.2014 року зверталася до працівників служби безпеки Кам'янець - Подільського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» з проханням заблокувати ці карти, однак їй було відмовлено і вона звернулася в міліцію, а тому вона просила провести службову перевірку по вказаним фактам, притягнути винних осіб до відповідальності та на період проведення досудового розслідування не нараховувати відсотки по кредитним картам, з яких шахрайським способом знято кошти.
Як слідує із відповідей ПАТ КБ «ПриватБанк» від 05.02.2015 року та від 02.03.2016 року ОСОБА_1 було порушено п.п. 1.1.2.1.2, 1.1.5.13, 1.1.5.14, 1.1.5.28, 1.1.2.1.13 Умов і Правил надання банківських послуг, адже всі оспорювані операції буди можливі при знанні особистих даних та даних картки (т. 1 а.с. 67 - 69).
На виконання ухвали Кам'янець - Подільського міськрайонного суду від 15.03.2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надано інформацію, відповідно до якої зазначено, що з карти ОСОБА_1 було здійснено транзакції, а саме 812 грн. - PORTMONE.MOBILE, PORTMONE.MOBILE, KYIV, а 18185 грн. - переказ коштів зі своєї карти та технічно неможливо надати інформацію стосовно особи номеру рахунку, адреси чи інших відомостей, які мають відношення до переказів, оскільки їх було здійснено за допомогою стороннього еквайзеру і 29.12.2014 року ОСОБА_1 зверталася на номер 3700 з приводу блокування карт, які було заблоковано в день звернення (т. 1 а.с. 203 - 204, 234).
Частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість по тілу кредиту в розмірі 17999 грн. 73 коп., 18910 грн. 78 коп. процентів та 100 грн. пені, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог в частині недотримання відповідачем Умов та правил надання банківських послуг та доведеності факту розголошення ОСОБА_1 даних її карти невстановленим особам. Стягуючи з відповідачки пеню та комісію в сумі 100 грн., суд першої інстанції виходив з недоведеності заборгованості по пені та комісії саме в розмірі 1131,67 грн. Відмовляючи у стягненні штрафів, суд виходив з того, що пеня та штрафи є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором не допускається.
Проте, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" вказувало на те, що позичальник не виконала свої зобов'язання за кредитним договором б/н від 29.11.2010 року, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 40444,29 грн. яка складається з: 17999,73 грн. - заборгованість за кредитом; 18910,78 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 1131,67 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00грн штраф (фіксована частина), 1902,11 грн. - штраф (процентна складова).
Так, положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19), який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України судом враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як вбачається із анкети - заяви позичальника ОСОБА_1 від 29.11.2010 року сума позики, розмір та підстави нарахування відсотків за користування кредитними коштами, розмір неустойки, підстави її нарахування та обов'язок сплати позичальником не зазначені.
Встановлено, що Банк, пред'являючи позовні вимоги, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складову повної вартості кредитного боргу, зокрема відсотки за користування кредитними коштами, пеню за прострочені зобов'язання та штрафні санкції.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи по престижним картам Visa та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем до позову, розуміла ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що ці документи станом на 29.12.2014 року взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та неустойки саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що без наданих позивачем підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та правила надання банківських послуг; відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про суму позики, сплату відсотків та неустойки надані Банком Тарифи по престижним картам Visa та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору б/н від 29.11.2010 року з ОСОБА_1 позивачем було дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
З огляду на вищенаведене, з урахуванням невизнання відповідачкою позовних вимог в повному обсязі, судова колегія вважає, що в даному спорі мова може йти лише про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, оскільки інші складові заборгованості є недоведеними.
Разом з тим, судова колегія вважає, що не підлягає до задоволення позовні вимога про стягнення з відповідачки заборгованості по кредиту, виходячи із наступного.
Так, відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління НБУ від 05.11.2014 року № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
З огляду на вищенаведене судова колегія вважає, що позивачем в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України 2004 року (діючого на час постановлення оскаржуваного судового рішення) не доведено вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що повідомлення відповідачкою невстановленим особам номеру картки не дає змоги ініціювати платіжні операції за цією кредитною карткою і це повідомлення саме по собі не є беззаперечним свідченням безспірності того, що відповідачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН -коду або іншої інформації та внаслідок цього саме на неї має бути покладена відповідальність за вказаний переказ коштів.
А саме по собі посилання в позовній заяві на те, що між сторонами існують договірні відносини не може бути підставою для задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості по кредиту.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Встановлено, що позивачем будь - яких клопотань про надання суду інших доказів на підтвердження позовних вимог заявлено не було.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - до скасування із постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ч. 1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому підлягає до стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 1515, 80 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 квітня 2017 року скасувати та постановити нове судове рішення.
В задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) на користь держави 1515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 грудня 2019 року.
Судді (підпис) А.П. Корніюк
(підпис) І.В. П'єнта
(підпис) О.І.Талалай
Згідно з оригіналом
Суддя А.П. Корніюк