Справа № 601/1309/19Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М.
Провадження № 22-ц/817/1155/19 Доповідач - Ткач З.Є.
Категорія - 304090200
03 грудня 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого Ткач З.Є.
суддів: Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
розглянув у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи цивільну справу №601/1309/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Кременецького району суду Тернопільської області від 23 вересня 2019 року, ухваленого суддею Мочальська В.М., повний текст рішення складено 23 вересня 2019 року, у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 24 березня 2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № без номеру від 24 березня 2015 року, за умовами якого банк надав відповідачці кредит в розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідачка ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2019 року утворилася заборгованість в розмірі 48396,76 гривень, яка складається із: 498 грн. - заборгованість за кредитом; 40966,98 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4150,98 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2280,80 грн. - штраф (процентна складова).
Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачки на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати.
Рішенням Кременецького району суду Тернопільської області від 23 вересня 2019 року вирішено: «Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 498 (чотириста дев'яносто вісім) гривень заборгованості за кредитним договором № б/н від 24 березня 2015 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1921,00 гривень судових витрат.
В решті позовних вимог відмовити.»
У жовтні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині не задоволених позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк” та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ “Приватбанк” у повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Апеляційну скаргу мотивував тим, що суд безпідставно не врахував Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів.
Наголошував на тому, що відповідачка ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами банку", які викладені на банківському сайті, складають договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, а тому вони є частинами укладеного між нею та позивачем кредитного договору.
Таким чином, кредитним договором було передбачено порядок та умови погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат, що було покладено в основу наданого банком розрахунку.
Крім того, посилався на те, що суд першої інстанції невірно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, оскільки цей висновок зроблено в іншій справі за інших правовідносин, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору, як погоджені між сторонами у належний спосіб.
Крім того, представник АТ КБ «ПриватБанк» до апеляційної скарги долучив довідку про надання ОСОБА_1 за кредитним договором картки номер 5168755502501147, дата відкриття 21.07.2014, термін дії 07/18, а також виписку з основної карти ОСОБА_1 : 99926252621800924 за період з 01.01.2015 по 21.10.2019р.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Однак, відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції на підставі матеріалів справи установлено, що 24 березня 2015 року ОСОБА_1 уклала договір з АТ КБ "ПриватБанк" № б/н, підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ "Приватбанк", згідно якого отримала кредитний ліміт у розмірі 500,00 грн.
У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 квітня 2019 року становить 48396,76 гривень, і складається із:
-498 грн. - заборгованість за кредитом;
-40966,98 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;
-4150,98 грн. - заборгованість за пенею та комісією;
а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
-500,00 грн. - штраф (фіксована частина).
-2280,80 грн. - штраф (процентна складова).
Частково задовольняючи позов в частині стягнення з відповідачки 498 грн. та відмовляючи у решті заявленого позову суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24 березня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В основу цих висновків суд першої інстанції застосував правову позицію, висловлену Верховним Судом у подібних правовідносинах, зазначивши наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
З цими висновками суду погоджується колегія суддів.
Як вище встановлено АТ КБ "ПриватБанк", пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк" розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови відсутність у договорі домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують зазначених обставин.
Відповідно до вимог ч. 1, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому колегія суддів не приймає як додаткові докази надані представником позивача суду апеляційної інстанції довідку про надання ОСОБА_1 за кредитним договором картки номер 5168755502501147 та виписку з основної карти ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 21.10.2019р.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
На момент подачі позовної заяви, вказані докази були наявні у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" не навів об'єктивних причин, які перешкодили подати йому зазначені докази у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів звертає уваги і на те, що згідно наданої довідки картка відповідачці ОСОБА_1 була відкрита 21 липня 2014 року, тобто до укладення із нею договору від 24 березня 2015 року, а тому ця обставина не є належним доказом про виконання умов договору, на які посилається позивач в позовній заяві.
Єдиним належним допустимим доказом, яка безспірно вказує на волевиявлення відповідачки щодо укладеної угоди, є складена відповідачкою ОСОБА_1 анкета-заявка, в якій не вказано обраного Тарифу обслуговування кредитних карт “Універсальна”.
Інших письмових доказів, які б безспірно засвідчували інші умови укладеного договору та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, які покладені в основу розрахунку та встановлення заборгованості за кредитним договором, позивачем не надано.
Доводи представника позивача про те, що відповідачкою не заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб, не є достатнім для визнання обґрунтованим позову, оскільки відповідно до встановленого у цивільному судочинстві принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 80 ЦПК України) та згідно з п. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову вірно встановив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.
У відповідності до вимог абз. 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Постанова складена 03 грудня 2019 року.
Головуючий Ткач З.Є.
Судді: Міщій О.Я.
Шевчук Г.М.