03 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11844/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С.М.,
суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.,
за участю секретаря Мельничук Б.Б.
представника апелянта ОСОБА_2
представника відповідача Вінничук В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року (постановлену головуючим - суддею Борискін С.А. об 11 год. 11 хв. у м. Рівне, повниц текст ухвали складено 04 жовтня 2019 року) з питань залишення позовної заяви без розгляду у справі № 460/972/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання дій протиправними, визнання неправомірним та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо звільнення ОСОБА_1 ;
визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 22.03.2019 № 69 о/с «По особовому складу» про внесення часткових змін до наказу Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 05.06.2018 № 108 о/с в частині звільнення капрала поліції ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції 21.03.2019, а також сам наказ про звільнення;
поновити капрала поліції ОСОБА_1 , поліцейського ізолятора тимчасового тримання № 2 Головного управління Національної поліції в Рівненській області, на службі в Національній поліції;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.03.2019 по час постановлення судом рішення;
визнати протиправними та здійсненими з порушенням положень Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дій Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо результатів службового розслідування за фактом дослідження приватних телефонних розмов, незалежно від встановлення чи не встановлення осіб, які вели ці розмови;
визнати неправомірним висновки Атестаційної комісії про службову невідповідність ОСОБА_1 .
У судовому засіданні 27.09.2019 з розгляду справи по суті судом першої інстанції встановлено, що позовна вимога про визнання неправомірним висновку Атестаційної комісії про службову невідповідність ОСОБА_1 , заявлена з пропуском строку звернення до суду.
27.09.2019 ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду позовну заяву в частині позовних вимог про визнання неправомірним висновку Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції Рівненської області від 04.03.2019 № 3 - залишено без розгляду.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога про оскарження висновку атестаційної комісії Головного управління Національної поліції Рівненської області від 04.03.2019 № 3 заявлена з пропущенням встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України строку. Заяви про поновлення пропущеного строку стороною позивача не заявлено. Доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованих причин, що перешкоджали позивачу звернутися за захистом порушеного права у строки, встановлені законом, суду не надано. Враховуючи, що позивач не скористалась своїм правом подання скарги до апеляційної атестаційної комісії та тривалість пропуску строку звернення до суду з такою позовною вимогою, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для визнання поважними причин пропуску строку, відсутні.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач в особі представника, у апеляційні скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що суд в межах підстав обгрунтування заявленої вимоги про визнання висновку атестаційної комісії протиправним та скасування його, повинен з'ясувати, котрі саме права позивача порушенні (право на публічну службу чи конституційне право особи на таємницю приватних телефонних розмов, вже не кажучи про їх достовірність та ідентифікацію учасників розмов), чи підлягають вони захисту та чи дотримані строки звернення до суду за захистом саме тих прав, які зазнали порушення з боку суб'єктів владних повноважень. Відтак вважає, що оскільки в даному випадку характер порушень з боку державних органів прав особи дає їй право судового захисту від такого порушення впродовж шестимісячного строку, що не суперечить принципу юридичної визначеності та прогнозованості.
Представник апелянт в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
В судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення та надав пояснення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників апелянта та відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Відповідно приписів ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 вказаної статті Кодексу встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що перебіг процесуального строку звернення особи до суду з адміністративним позовом починається з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та становить у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби один місяць.
При цьому згідно ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як слідує з матеріалів справи, що заява про збільшення позовних вимог у справі № 460/972/19, в котрій зокрема позивач просить визнати неправомірним висновок Атестаційної комісії про службову невідповідність ОСОБА_1 , подана представником позивача до суду першої інстанції 01.07.2019.
Разом з цим як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що оскаржуваний висновок Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції Рівненської області №3, яким ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції, прийнято 04.03.2019. З зазначеним висновком Атестаційної комісії позивач ознайомлена 06.03.2019, що підтверджується її особистим підписом в Атестаційному листі і зі скаргою до апеляційної атестаційної комісії на висновок відповідної атестаційної комісії позивач не зверталась.
Таким чином, про обставини прийняття Атестаційною комісією висновку про невідповідність позивача займаній посаді позивачу стало відомо 06.03.2019.
Відтак, з вказаної дати у позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх прав, які він вважає порушеними внаслідок проведення його атестації та подальшого звільнення зі служби, однак всупереч вимогам ч. 5 ст. 122 КАС України такі вимоги зверненні до суду понад місячний термін, а саме 01.07.2019.
Крім цього заяви про поновлення пропущеного строку стороною позивача не заявлено. Доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованих причин, що перешкоджали позивачу звернутися за захистом порушеного права у строки, встановлені законом, суду не надано.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог про визнання неправомірним висновку Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції Рівненської області від 04.03.2019 № 3.
Твердження ж апелянта про те, що оскарження висновку атестаційної комісії у даному випадку не стосується проходження публічної служби, на переконання суду є помилковим, оскільки саме за результатом проходження відповідного тестування визначено, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції, тобто спір стосується виключно питання проходження та її звільнення з публічної служби.
Судом зокрема, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну.
Зокрема, у п. 74 рішення у справі «Пономарьов проти України» Суд вказав, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
У п. 66-69 рішення у справі «Смірнова проти України» Європейський суд вказав, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність строків судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду. Викладеній у п. 57 рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.
Так, розглядаючи справу «Меньшакова проти України», Європейський суд не встановив порушення ст. 6 Конвенції щодо відмови національних судів поновити заявниці строк звернення до суду та зазначив таке: «Суд дійшов висновку, що рішення судів не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно».
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені ст. 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року з питань залишення позовної заяви без розгляду у справі № 460/972/19 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді В. З. Улицький
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 10 грудня 2019 року