03 грудня 2019 р.Справа № 440/884/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України (Державної податкової служби України) на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 01.08.19 року по справі № 440/884/19
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України (Державної податкової служби України)
про визнання протиправною та скасування податкової консультації та зобов'язання вчинити певні дії,
12 березня 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 04.01.2019 № 32/С/99-99-13-02-03-14/ІПК;
- зобов'язати протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування індивідуальної податкової консультації надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що не погоджується з висновками індивідуальної податкової консультації №32/С/99-99-13-02-03-14/ІПК від 04.01.2019, отриманої від ДФС України. Цією консультацією відповідач зазначив про обов'язок адвоката сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин адвоката з роботодавцем, та незважаючи на те, що роботодавець сплачує єдиний внесок за працевлаштованого адвоката. Позивач наполягав на тому, що особа, обов'язок по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у самозайнятої особи адвоката, виникає лише при умові, провадження незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання дохід саме від такої діяльності.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування податкової консультації, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 04.01.2019 №32/С/99-99-13-02-03-14/ІПК.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що на його думку, в податковій консультації ДФС України від 04.01.2018 позивачу надано вичерпну відповідь про зобов'язання визначати базу нарахування єдиного внеску та сплату суми внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.
Особи, які провадять незалежну професійну діяльність, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік (п. 4 розділу III Порядку № 435).
Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку (п. 10 розділу IV Порядку № 435).
Відповідно п. 19 розділу IV Порядку № 435 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані подавати самі за себе звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність (п.13).
Обов'язок сплати єдиного внеску, нарахованого платниками, які визначені в п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464, встановлено ч.8 ст.9 Закону №2464.
При цьому, відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору.
На підставі викладеного, платник єдиного внеску, визначений п.5 ч.1 ст. 4 Закону України №2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.
На думку відповідача, судом першої інстанції помилково вказано що сам факт реєстрації особи (адвоката) як самозайнятої, ще не створює обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок.
Відповідно до п.53.2. ст. 53 ПКУ, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій Формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи. збору.
Податковий кодекс України, в якості підстав для визнання недійсною податкової консультації, чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору, проте з матеріалів справи не вбачається, що податкова консультація від 04.01.2019 суперечить нормам законодавства.
Позивачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якій серед іншого зазначено, що надана відповідачем індивідуальна податкова консультація суперечить положенням пп. 14.1.226 Податкового кодексу України та статей 4 і 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010.
Так, відповідач не заперечує з приводу наявності трудового договору, сплата ЄСВ роботодавцем, відсутність фактичного ведення індивідуальної адвокатської практики та відсутність доходу від такої діяльності.
Проте, ДФС відносить позивача до категорії осіб, що провадять незалежну професійну діяльність (адвокатську) та вважає позивача платником ЄСВ як самозайняту особу. І якщо посилання скаржника на норми закону про визначення бази нарахування та обов'язку щодо сплати ЄСВ в мінімальному розмірі самі по собі не викликають заперечень, то розуміння ДФС понять «особа, що провадить незалежну професійну діяльність» та «платник єдиного внеску» - є помилковими.
На думку позивача, ДФС не надало належної оцінки поняттю «провадження адвокатської діяльності», внаслідок чого всі наступні висновки скаржника є помилковими.
Пункт 5 частини 1 ст. 4 Закону №2464 визначає, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності - є платниками єдиного внеску. Тобто, якщо особа не провадить незалежної професійної діяльності (адвокатської) і не отримує доходу від такої діяльності, то така особа, у розумінні Закону, не є платником ЄСВ.
Так само, пунктом 13 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено, що підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства зобов'язані подавати самі за себе Звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність. Особи, які провадять незалежну професійну діяльність, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом.
Таким чином, позивач вважає, що Закон і Порядок вказують на те, що для виникнення у адвоката обов'язку сплачувати ЄСВ та подавати звітність, такий адвокат повинен провадити незалежну діяльність та одержувати від такої діяльності дохід.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 27.06.2018 по теперішній час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з концерном "Нікмас". Крім того, позивачем у передбаченому законом порядку отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №9 від 11 липня 2017 року.
04.12.2018 позивач звернувся до ДФС України із заявою, у якій просив надати індивідуальну податкову консультацію з того приводу, чи має він обов'язок як адвокат сплачувати єдиний внесок в ті періоди, коли він не отримував дохід від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний внесок за нього сплачував роботодавець.
04.01.2018 ДФС України складено податкову консультацію №32/С/99-99-13-02-03-14/ІПК, зі змісту якої вбачається, що на думку контролюючого органу, платник єдиного внеску, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі неотримання доходу у відповідному звітному періоді зобов'язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. При цьому такий платник зобов'язаний подавати звітність з єдиного внеску із зазначенням бази нарахування єдиного внеску, встановленої пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Не погодившись з такою податкової консультацією, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутній обов'язок сплачувати ЄСВ за відсутності провадження ним самостійної адвокатської діяльності, отже висновки викладені відповідачем у індивідуальній податковій консультації №32/С/99-99-13-02-03-14/ІПК від 04.01.2018, є невірними та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Податкового кодексу України, індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Пунктом 53.2 статті 52 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
З матеріалів справи вбачається, що з червня 2018 року позивач безперервно працює на посаді консультанта в керівництві концерну "Нікмас".
Між сторонами відсутній спір щодо реєстрації позивача як самозайнятої особи.
Також з'ясовано, що між сторонами немає спору щодо факту працевлаштування ОСОБА_1 в Концерн "Нікмас" та факту правильності й повноти нарахування й сплати єдиного соціального внеску роботодавцем позивача - Конценом "Нікмас".
Відповідач не оспорював того, що ОСОБА_1 не здійснював і не здійснює незалежну адвокатську діяльність, а працює виключно як найнятий працівник.
З копії звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску та податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік, поданих ОСОБА_1 до контролюючого органу як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, вбачається, що протягом 2018 ним від провадження незалежної професійної діяльності жодних доходів не отримано.
З довідки про дохід ОСОБА_1 від Концерна "Нікмас" встановлено, що протягом червня - жовтня 2018 року з нарахованої йому зарплати утриманий ПДФО та військовий збір. Крім того, з нарахованої зарплати позивача у період з червня по жовтень 2018 року сплачено єдиний соціальний внесок.
Таким чином, спір між сторонами у цій справі стосувався тільки застосування норми права щодо наявності чи відсутності у адвоката звітуватися та сплачувати єдиний соціальний внесок за умови відсутності ведення ним незалежної професійної діяльності та сплати за нього єдиного соціального внеску роботодавцем, з яким адвокат уклав трудову угоду.
Так, Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (надалі по тексту - Закон № 2464).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 3 вказаної частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п.3 ст. 4 закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Абзацом 2 частини 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 вказаного Закону, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з підпунктом 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Статтею 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Частинами 2 та 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 цього Закону встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Статтею 131 Конституції України передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Підпунктом 11 частини 16-1 Перехідних положень Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 1 та статті 131 2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Відповідно до частини 1 статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Норми аналогічного змісту містяться й у Господарському процесуальному кодексі України (частина 1 статті 58) та Цивільному процесуальному кодексі України (частина 1 статті 60).
Колегія суддів зауважує, що сам факт реєстрації особи (адвоката) як самозайнятої, ще не створює обов"язку особи сплачувати єдиний соціальний внесок.
Абзац 2 частини 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" чітко вказує на момент виникнення у самозайнятої особи обов'язків платника єдиного внеску. Такі обов'язки виникають з початку провадження відповідної діяльності (незалежної професійної діяльності адвоката).
На підставі проаналізованих вище норм закону можна зробити висновок, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Як встановлено судом, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник, оскільки з червня 2018 року безперервно працює на посаді консультанта в керівництві концерну "Нікмас".
Зокрема, що протягом червня - жовтня 2018 року з нарахованої йому зарплати утриманий ПДФО та військовий збір. Крім того, з нарахованої зарплати позивача у період з червня по жовтень 2018 року сплачено єдиний соціальний внесок.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що позивач не повинен сплачувати єдиний соціальний внесок як самозайнята особа, оскільки здійснює діяльність у формі найманого працівника - на посаді консультанта в керівництві концерну "Нікмас".
Також, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися також позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів зазначає , що з системного аналізу норм чинного податкового законодавства вбачається, що підставою визнання недійсною податкової консультації законодавець чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Податкові консультації не мають сили правового акта, фактично є позицією податкового органу щодо того, як повинна застосовуватися норма права, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх. Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання. А підставою для визнання податкової консультації недійсною може бути лише її суперечність правовим нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду від 04.12.2013, від 10.02.2015, від 29.09.2016, від 01.02.2017 у справах №К/9991/58704/12, №К/800/61777/14, №К/800051331/15, №К/9991/56935/12, відповідно.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувана податкова консультації суперечність правовим нормам вищевказаним нормам законодавства щодо сплати єдиного соціального внеску, тому доводи апеляційної скарги є помилковими.
Відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесеної індивідуальної податкової консультації від 04.01.2019 № 32/С/99-99-13-02-03-14/ІПК належним чином в суді не довів, у зв'язку з чим оскаржувані вона підлягає скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги, який повністю дублює відзив на позов, подані до суду першої інстанції, містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача відсутній обов'язок сплачувати ЄСВ за відсутності провадження ним самостійної адвокатської діяльності, отже висновки викладені відповідачем у індивідуальній податковій консультації №32/С/99-99-13-02-03-14/ІПК від 04.01.2018, є невірними та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року по справі № 440/884/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України (Державної податкової служби України) залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року по справі № 440/884/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 10.12.2019 року