Головуючий І інстанції: К.І. Клочко
10 грудня 2019 р. Справа № 440/3249/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/3249/19
за позовом ОСОБА_1
до Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
29.08.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якій просила зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити суму недоплаченої пенсії у розмірі 283568,68 грн. та відшкодувати шкоду у вигляді упущеної вигоди у розмірі 700348,00 грн. за період з 01.01.2004 по 1.08.2019.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 2.09.2019 позовну заяву залишено без руху.
16.09.2019 на виконання вимог ухвали позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про зобов'язання перерахувати та виплатити суму недоплаченої пенсії та відшкодувати шкоду у вигляді упущеної вигоди за період з 1.01.2004 по 27.02.2019 повернуто позивачу.
Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3249/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про зобов'язання перерахувати та виплатити суму недоплаченої пенсії та відшкодувати шкоду у вигляді упущеної вигоди за період з 28.02.2019 по 1.08.2019.
Не погодившись з ухвалою суду в частині відмови у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку у період з 01.01.2004р. по 01.08.2019р., позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 та ухвалити нове рішення, яким визнати поважними причинами факти, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та направити справу №440/3249/19 до суду першої інстанції для продовження розгляду в повному обсязі.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ?????? підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що предметом позову даної справи є зобов'язання пенсійний орган провести перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 за період з 1.01.2004 по 1.08.2019.
Приймаючи оскаржувану ухвалу та повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, та не наведено підстав пропуску такого строку, які могли б бути визнані судом поважними.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Частинами 1, 2 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)
Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
Відтак, одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Колегія суддів не приймає доводів апеляційної скарги, що про порушення свого права позивач довідалась лише після отримання копії пенсійної справи у травні 2019 року, оскільки з наданих копій звернень ОСОБА_1 до пенсійних органів упродовж 2008, 2009, 2013 років, встановлено, що позивач була переконана у порушенні свого права на належне пенсійне забезпечення на момент звернення до компетентних органів.
До того ж, позивачем до заяви додано копію постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30.07.2012 у справі №1601/6609/2012 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду м. Кременчука про визнання дій (бездіяльності) відповідача протиправними, перерахунок пенсії за віком з урахуванням вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 №1783. Зі змісту цього рішення судом встановлено, що у поданій до суду позовній заяві позивач стверджувала про неправомірність дій пенсійного органу щодо перерахунку її пенсії станом на 1.01.2004 за ст. 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, позивач була обізнана з ймовірністю порушення свої прав на належне пенсійне забезпечення з 1.01.2004 ще у квітні 2012 року (на момент звернення з позовною заявою до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області).
Інших доказів в підтвердження поважності причини пропущеного строку звернення до суду позивачем не надано.
Крім того слід зазначити, що пенсія є щомісячним платежем, а її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом відбувається щомісячно, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками судів першої інстанції інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог про зобов'язання перерахувати та виплатити суму недоплаченої пенсії та відшкодувати шкоду у вигляді упущеної вигоди за період з 1.01.2004 по 27.02.2019.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 23.09.2019 в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про зобов'язання перерахувати та виплатити суму недоплаченої пенсії та відшкодувати шкоду у вигляді упущеної вигоди за період з 1.01.2004 по 27.02.2019 - без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 по справі № 440/3249/19 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко