ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
23 жовтня 2009 року 13:15 № 2/623-2/625
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Дудар І. М. вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_4
до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві Головного управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районім. Києва Головного управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Управління праці та соціального захисту населення Солом"янської районної у м. Києві державної адміністрації
про бездіяльність органів виконавчої влади
ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулись до суду з вимогами про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління праці та соціального захисту населення, Київського міського центру по нарахуванню і здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Солом'янського та Оболонського району в місті Києві щодо нарахування та здійснення перерахунку раніше призначеної додаткової пенсії; про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві здійснити перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру 100% мінімальної пенсії за віком та державної пенсії не менше 10 мінімальних пенсій за віком з 1999р.; про зобов'язання Головного управління праці та соціального захисту населення, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Солом'янського та Оболонського району в місті Києві провести перерахунок щорічної допомоги нам оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат; про зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплати додаткової пенсії, державної пенсії та щорічної допомоги на оздоровлення; про зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління праці та соціального захисту населення, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Солом'янського та Оболонського району в місті Києві нарахувати та виплатити компенсацію з урахуванням індексу інфляції з 1999р. по 2007р. та про стягнення моральної шкоди по 2000 грн. з кожного відповідача.
Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2009р. позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження з метою прискореного розгляду справи.
Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2009р. позовні вимоги ОСОБА_3 залишені без розгляду.
Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.9р. до участі у справі в якості співпозивача залучено Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі міста Києва.
Позивачі неодноразово змінювали розмір позовних вимог. 23.10.2009р. із врахуванням всіх уточнень позивачі просили суд визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі міста Києва щодо нарахування та виплати позивачам додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю як особам, яка постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у зв'язку з порушенням вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи»; про визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту в Солом'янському районі міста Києва та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахуванню та виплати позивачам щорічної допомоги на оздоровлення , як особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі міста Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи I категорії, додаткової пенсії ; про зобов'язання Управління праці та соціального захисту в Солом'янському районі міста Києва провести перерахунок пенсії з 01.02.2006р. та щорічної допомоги на оздоровлення, як особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 2006 -2009 р.р. стосовно вимог позивача ОСОБА_4 та з 2000-2009р. щодо вимог позивача ОСОБА_1 ; про зобов'язання Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести виплату позивачам щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру 5 та 4 мінімальних заробітних плат за період з 2006 -2009 р.р. стосовно вимог позивача ОСОБА_4 та з 2000-2009р. щодо вимог позивача ОСОБА_1
Управління праці та соціального захисту в Солом'янському районі міста Києва проти позовних вимог заперечували, виходячи з того, що порядок застосування ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'визначається Кабінетом Міністрів України, який в свою чергу регламентував виплати суми щорічної допомоги на оздоровлення, особам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи Постановою від 12.07.2005р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Дана Постанова не була визнана не конституційною, а тому виплати на оздоровлення проводились в межах чинного законодавства.
Головне Управління Пенсійного фонду України в місті Києві просило відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що виплата щомісячної додаткової пенсії не може проводитись у відповідності з вимогами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки даним Законом встановлюється, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Проте, щомісячна додаткова пенсія позивачів не може обраховуватись, виходячи з положень даного Закону, оскільки призначена у відповідно з Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому вимоги позивачів щодо її перерахунку є безпідставними.
Головне управління праці соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації проти позовних вимог заперечувало у зв'язку з їхньою безпідставністю, оскільки виплата щорічної допомоги на оздоровлення проводилась Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на підставі розпоряджень Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, тобто з вищенаведеного слідує, що відповідач не приймає участі у призначені компенсаційних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Київський міський центр по нарахуванню і здійсненню соціальних виплат вважає позовні вимоги необґрунтованими з підстав викладених у запереченні та просив розгляд справи проводити без участі представника центру.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_4 перебуває на обліку Пенсійного фонду України в місті Києві. Згідно довідки КА -1 № 0214975 від 21.02.2006р., копія якої наявна в матеріалах справи позивачу встановлена I група інвалідності. Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.06.2003р. у зв'язку з чим позивач отримує пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи'та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. 50 вищенаведеного Закону.
ОСОБА_1 перебуває на обліку Пенсійного фонду України в місті Києві. Згідно довідки КИЕ -1 № 505596 від 07.03.2000р., копія якої наявна в матеріалах справи позивачу встановлена III група інвалідності. Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується фотокопією вкладки до посвідченням серії НОМЕР_2 від 17.03.2000р. у зв'язку з чим позивач отримує пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи'та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. 50 вищенаведеного Закону.
Згідно із статтею 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи'особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відносини, що склалися між позивачами та відповідачами є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі ст. 8 Конституції України, Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивачі є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання державної та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Наділивши осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Саме тому суд дійшов висновку про неприпустимість осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи при встановленні розміру державної соціальної підтримки виходити з положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції до 22.05.2008р., якими виплата державної соціальної підтримки передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. № 107-VI викладено статтю 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи'у новій редакції, яка діяла з 01.01.2008 року, якою передбачено, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Також вищенаведеним Законом викладено статтю 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи'у новій редакції, яка діяла з 01.01.2008 року, згідно з якою особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктами 12 та 15 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України'у разі, якщо акти або їх окремі положення визначаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, починаючи з 22.05.2008р. підлягає застосування норма ст. та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка діяла в редакції від 09.07.2007р. та передбачала, що розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності -10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком. А також норма ст. 50 вищевказаного Закону, якою передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, у зв'язку з визнанням Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) відповідних положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими були зупинені та змінені положення чинного законодавства України, на підставі якого позивачам не була нарахована державна та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, тому починаючи з 22 травня 2008р. відповідачі зобов'язані здійснити нарахування та виплату позивачам щомісячної додаткової пенсії у розмірах визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також державної пенсії ОСОБА_4 в редакції від 09.07.2007р., тобто привести у відповідність з рішеннями Конституційного Суду України розмір вищенаведених виплат.
Суд у вирішені справи додатково керується статтею 8 КАС України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.
В свою чергу, суд також вважає необхідним керуватися положеннями Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
Так, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З огляду на це, суд зазначає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Щодо вимог позивачів стосовно зобов'язання відповідачів керуватись Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'та Про Державний бюджет України на відповідний рік при здійсненні розрахунку щомісячної додаткової пенсії, а не Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008р. суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
При цьому, у ч. 2 статті 5 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Враховуючи те, що нормами цього Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а дія інших нормативно-правових актів може застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатись розмір мінімальної пенсії за віком.
Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
У відповідності до положень статті 46 Конституції України прийнято Закон України "Про прожитковий мінімум" (№ 966-XIV від 15.07.1999р.). Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Частиною другою статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Статтею другою закону "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для:
- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується зокрема на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом. Крім того Державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України -основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист.
Статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'встановлено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Судом враховано позицію Вищого адміністративного суду, викладену в оглядовому листі «Про практику застосування законодавства з питань пенсійного забезпечення (за результатами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку)»від 14.08.2008р., в якому визначено, що суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на ч. 5 ст. 54 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
А тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що під час визначення розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідачам необхідно керуватись розміром мінімальної пенсії за віком, визначеної Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого нормативно-правового акта, який би визначав розмір цієї пенсії немає.
Щодо наявності підстав для здійснення перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення для ОСОБА_4 у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат та ОСОБА_1 у розмірі 4 мінімальних заробітних плат суд вважає, що дані вимог підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Тобто у зв'язку з цим суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення, починаючи з 22.05.2008р., тобто з моменту визнання неконституційними положення ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'не конституційними.
Суд у вирішені справи додатково керується статтею 8 КАС України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.
В свою чергу, суд також вважає необхідним керуватися положеннями Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
Так, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З огляду на це, суд зазначає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Суд не приймає до уваги покликання відповідачів з приводу відсутності фінансових можливостей бюджетних асигнувань з огляду на наступне.
Суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справа "Кечко проти України", "Бурдов проти Росії", № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ (mutatis mutandis), справа Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office; справа про принцип юридичної визначеності). Про першу, зокрема, зазначено у листі Верховного суду України від 07.2006 року № 1-5/400. Зазначеним листом Верховний суд України акцентує увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Крім того, як вбачається з матеріалів позовної заяви, моментом з якого позивачі дізналася про порушення їхніх прав є 01.04.2000 року та 01.02.2006 року.
Позивачі звернулись до суду з адміністративним позовом 04.12.2008 року.
Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, зважаючи, що позивачам станом на 01.04.2004р. та 01.02.2006р. відомо про порушення її права, а звернення до суду мало місце лише у 2008 році, тобто з порушенням встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку .
Відповідно до ч. 3 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 100 цього ж Кодексу, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Позивачі заявляли клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, проте не наводили суду наявності поважних та обґрунтованих причин пропуску строку на звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Заперечуючи проти позову відповідачі звертали увагу на пропуск позивачами строку на звернення до суду та наполягали на тому, щоб у зв'язку з цим суд відмовив позивачам у задоволенні позовних вимог.
Суд приймає до уваги доводи відповідача щодо застосування до позивачів наслідків пропущення строків звернення до суду.
Враховуючи, що факт пропуску строку звернення до адміністративного суду є встановленим та клопотання третьої сторони без самостійних вимог про застосування вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо пропущення таких строків, то суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачів є обґрунтованими в частині зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок та виплату державної пенсії ОСОБА_4 , а також здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії та щорічної допомогу на оздоровлення ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , починаючи з 22.05.2008р. по 23.10.2009р., а тому позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст..ст. 99, 100, ч. 3 ст. 160 КАС України, а також ст.ст. 161-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі міста Києва провести перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_4 , як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (I групи інвалідності), додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили пацездатність, починаючи з 22.05.2008р. по 23.10.2009р.
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_1 , як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (III групи інвалідності), додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили пацездатність, починаючи з 22.05.2008р. по 23.10.2009р.
4.Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Солом'янському районі міста Києва провести перерахунок неодоотриманої суми державної пенсії ОСОБА_4 згідно ст. 49, ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 22.05.2008р. по 23.10.2009р.
5.Зобов'язати Управління праці та соціального захисту в Солом'янському районі м. Києва провести ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення, як постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 5 мінімальнх заробітних плат для ОСОБА_4 та 4 мінімальнх заробітних плат для ОСОБА_5 з 22.05.2008р. по 23.10.2009р.
6. Відмовити в задоволенні іншої частини вимог.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя В. І. Келеберда
Дата складення тексту рішення у повному обсязі - 10.11.2009р.