Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
10 грудня 2019 р. № 520/10110/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кухар М.Д. розглянувши в порядку спрощеного позоовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у не виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.12.2018 та не виплаті компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.12.2018.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.12.2018 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.12.2018.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.12.2018 року.
Відповідач надав до суду відзив, в якому проти задоволення вимог позивача заперечував, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань для здійснення цієї виплати.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки до суду не повідомив.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , по 27.06.2019 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27.06.2019 №359-ОС позивача було звільнено з військової служби за підпунктом а) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту. Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31 серпня 2019 року №501-ос позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 з 01 вересня 2019 року.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115, - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог закону відповідачем на день його виключення зі списків особового складу не було здійснено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 1 березня 2018 року, що відповідач аргументує відсутністю бюджетних асигнувань для здійснення цієї виплати.
Правовідносини, з приводу яких винник спір, регулюються Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України №2011 -XII) який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2-4 статті 9 Закону України №2011 -XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до п. 9 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306, індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством. Аналогічна норма містилася у п. 1.9. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за №537/15228.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон України №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Абзацом 4 частини 1 статті 2 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону України №1282-ХІІ передбачені підстави для проведення індексації. Так, відповідно до статей 4, 6 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Як вбачається з даних міністерства фінансів щодо індексу споживчих цін за спірні роки, індекс споживчих цін за 2015-2018 роки перевищував 103 відсотки, а саме у 2015 році - 143,3 %, у 2016 - 112, 4 %, у 2017 році - 113,7 %, у 2018 році - 109,8 %.
Відтак, протягом вказаних періодів були наявні підстави для нарахування та виплати індексації.
Крім того, наявність таких підстав відповідачем не заперечується.
В той же час, відповідач посилається на той факт, що з огляду на законодавство, яке врегульовує питання проведення індексації, та вимоги Бюджетного кодексу України, можна стверджувати, що дії розпорядників державних коштів ставляться в залежність від наявності відповідного обсягу бюджетного асигнування. За відсутності в достатньому об'ємі бюджетних асигнувань, розпорядник коштів позбавлений можливості вчинити дію (нарахування, виплата), яка навіть визначена Законом. А брати зобов'язання, які не підкріплені бюджетним асигнуванням, буде порушенням статті 48 Бюджетного Кодексу України і як наслідок не буде рахуватися як заборгованість.
Проте вказані доводи відповідача суд не вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
При цьому необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
З наведених норм вбачається, що грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації, порядок якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
А тому, не здійснення Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01 липня 2015 року по 01 березня 2018 року є порушенням вимог Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078.
Відповідно ж до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, яким є Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Також слід зазначити, що ст. 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна правова позиція висловлена й Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17. Так, Верховний Суд у цій постанові зазначив наступне:
« 12. У статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
13. Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
14. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
15. На підставі аналізу наведених положень законодавства суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
16. Колегія суддів погоджується також з висновком судів з приводу визнання безпідставними доводів відповідача щодо проведення індексації грошових доходів виключно за наявності на це коштів та у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, оскільки частина шоста статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", на яку посилається відповідач, не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.»
Таким чином, відповідач не мав права відмовляти у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення з підстав можливості проведення індексації грошових доходів виключно за наявності на це коштів та у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст. 3-4 зазначеного закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак позов підлягає задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242- 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у не виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.12.2018 та не виплаті компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.12.2018.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.12.2018 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.12.2018.
Стягнути з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Інженерний,7, м.Харків, 61166, код ЄДРПОУ:14321937) до Державного бюджету України (Рахунок отримувача UA798999980000031211256026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Суддя Кухар М.Д.