Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
10.12.2019 р. справа №520/11868/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом
ОСОБА_1
до третя особа -Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Управління Державної казначейської служби у Шевченківському районі м. Харкова,
прозобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 07.11.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 08.11.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 14.11.2019 р.
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ у Харківській області сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова Харківської області подання про повернення помилково (безпідставно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 11.140,00грн., сплаченого згідно з квитанцією від 11.07.2019 р.,
Аргументуючи цю вимогу зазначив, що придбавав житло вперше, суму збору сплатив помилково.
Відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області (далі за текстом - Управління, ГУ, адміністративний орган, терУПФУ), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що наразі не існує правових механізмів щодо звільнення від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які придбали житло вперше, або повернення їм сплаченого збору, зокрема, порядку підтвердження факту первинного придбання житла, у зв'язку з чим просив в задоволенні позову відмовити.
Третя особа, УДКСУ в Шевченківському районі м. Харкова, письмово правової позиції по суті заявленого позову не висловив.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
11.07.2019 р. заявник у якості покупця уклав договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Матеріали справи не містять об'єктивних даних про придбання заявником житла за цим договором не вперше.
Копією квитанції від 11.07.2019р. підтверджені обставини оплати заявником 11.140,00 грн. збору до Пенсійного фонду України за договором купівлі-продажу майна на рахунок УДКУ в Шевченківському районі мста Харкова.
18.09.2019 р. заявник письмово звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області стосовно повернення сплаченого збору.
Листом від 18.10.2019 р. №5248/В-14 владний суб'єкт, ГУ ПФУ, відповів заявнику, що підстави для повернення збору відсутні.
Вважаючи, що помилково сплачений збір підлягає поверненню, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону обраного владним суб'єктом способу поведінки у спірних правовідносинах, суд зазначає, що правовідносини з приводу сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та деталізовані приписами Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (затвердженого постановою КМУ від 03.11.1998р. №1740; далі за текстом - Порядок №1740).
Так, згідно з п.9 ст.1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, урегульована, зокрема, приписами ст.ст. 43, 102 Податкового кодексу України та деталізована приписами Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013р. №787; далі за текстом - Порядок № 787).
Правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування перелічених норм права у випадку придбання житла громадянином міститься у постанові від 13.12.2018р. по справі №813/969/17 (адміністративне провадження №К/9901/30016/18) і полягає у тому, що « … в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу».
Розглядаючи справу, суд відзначає, що належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів придбання заявником житла за згаданим вище договором не вперше адміністративний орган до суду не подав.
Обставин оплати заявником суми збору у порядку п.9 ст.1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" адміністративний орган не спростував.
Підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні терУПФУ, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу вчиненого діяння.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України.
Оскільки інших доводів, окрім відсутності правового механізму повернення коштів, владний суб'єкт в основу оскарженого рішення не поклав, а цей мотив визнаний судом юридично неспроможним, то слід вважати підтвердженим факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, що спонукає суд обтяжити владного суб'єкта обов'язком з урахуванням положень ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII та висновків постанови Верховного Суду від 13.12.2018 р. по справі №813/969/17 (адміністративне провадження №К/9901/30016/18) подати до тероргану Державної казначейської служби висновок на повернення заявникові 11140,00 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого за квитанцією від 11.07.2019 р.
Стосовно вимоги позивача про стягнення витрат за надання правової допомоги у сумі 2.000,00 грн. суд зазначає, що у розумінні ч.1 ст.132 та п.1 ч.3 ст.132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу є витратами, пов'язаними із розглядом справи, і тому входять до складу судових витрат.
Частиною 4 ст. 132 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Окрім вимоги про підтвердження витрат належно оформленими письмовими документами, згідно з ч.5 ст.132 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; а відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16».
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася заявнику адвокатом Тарасенко Д.О., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.04.2018 р. №8) на підставі договору від 28.10.2019 р. та ордеру серії ВІ №1004032.
Як зазначено в акті приймання-передачі наданих послуг до вказаного договору, загальна тривалість часу, протягом якого здійснювалася правова допомога клієнту у формі надання послуг, становить 6 годин, загальна вартість наданих послуг - 2.000,00грн.
Оплата наданих послуг підтверджується квитанцією №23616854 від 07.11.2019 р. на суму 2.000,00 грн.
З цього приводу суд зазначає, що окремою вимогою до витрат на професійну правничу допомогу, як-то передбачено ч. 4 ст.134 КАС України, є детальний опис послуги.
Проте, суд зазначає, що з акту приймання-передачі послуг неможливо встановити, яким чином гонорар у 2.000,00 грн. визначено із розрахунку до кількості витраченого часу на виконання робіт та за якими критеріями та обсягом наданої допомоги позивачу встановлено саме такий розмір гонорару. Видається незрозумілим, розраховано гонорар у 2.000,00 грн. виходячи з погодинної оплати праці (у такому разі подані документи не містять зазначення вартості однієї години, витраченої на надання правової допомоги) або ж виходячи з вартості кожної окремо наданої послуги.
До того ж після прийняття Верховним Судом постанови від 13.12.2018р. по справі №813/969/17 даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, текст позовної заяви викладено на двох сторінках формату А4, судові засідання по справі не проводилися.
Окрім того, суд зважає і на ту обставину, що предмет спору пов'язаний із сумою в 11.140,00грн., що є явно та очевидно неспіврозмірним витратам на професійну правничу допомогу в 2.000,00грн.
Відтак, суд вважає, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 500,00 грн.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) подати до Управління Державної казначейської служби у Шевченківському районі м. Харкова подання (висновок) на повернення ОСОБА_2 ї ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) АДРЕСА_3 (одинадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого за квитанцією від 11.07.2019 р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 ї ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. у якості компенсації видатків на професійну правничу допомогу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 ї ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення; набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Суддя Сліденко А.В.