Справа № 420/6204/19
10 грудня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку строком 56 діб за три роки (2015-2018 рр. включно).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з серпня 2004 р. по 06.11.2015 він проходив службу в ОВС, а з 07.11.2015 - в органах Національної поліції. В червні 2015 р. йому видано посвідчення учасника бойових дій, а з 20.03.2018 звільнено з органів Національної поліції. Позивач зазначає, що має право на отримання додаткової щорічної відпустки 14 днів як учасник бойових дій, яку під служби в поліції не отримував. У рік звільнення позивача зі служби йому повинна була бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, проте цього зроблено не було, що зумовило його звернутись за судовим захистом.
Ухвалою від 24.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 25.11.2019 постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано Головному управлінню Національної поліції в Одеській області строк для подання відзиву на позов.
04.12.2019 до суду від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що згідно Закону України «Про Національну поліцію» поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Отже твердження позивача про те, що йому належало виплатити компенсацію за усі роки з моменту отримання статусу учасника бойових дій не ґрунтуються на вимогах законодавства. Крім того, посвідчення учасника бойових дій видане Управлінням МВС України в Одеській області, яке є окремою юридичною особою та не має жодного відношення до ГУ НП в Одеській області, яке участі у встановленні вказаного статусу позивачеві не приймало та було необізнане про цей факт взагалі. При цьому під час проходження служби та після звільнення позивач не звертався до ГУ НП в Одеській області із рапортом, зверненням тощо з приводу надання йому додаткової оплачуваної відпустки чи компенсації та невикористані в році звільнення відпустки. Отже ГУ НП, не знаючи про статус учасника бойових дій позивача та за відсутністю звернень позивача з цього питання, не мало жодної можливості вжити заходи щодо надання йому відпустки (так як підставою для цього є рапорт поліцейського) чи виплати йому компенсації за невикористану в році звільнення відпустку. Посилання позивача на рішення у справі 620/4218/18 є безпідставними, так як в зазначеній справі судом вирішено спір за участю військовослужбовця, а не поліцейського, і порядки виплати їм грошового забезпечення відрізняються (врегульовані різними НПА).
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з серпня 2004 р. по листопад 2015 р.
30.06.2015 позивачу Управлінням МВС України на Одеській залізниці видане посвідчення учасника бойових дій № 031347.
07.11.2015 прибув з ОВС до ГУ НП в Одеській області для проходження служби та до 31.10.2016 перебував на посаді старшого інспектора Краснооконянського відділення поліції Котовського відділу поліції ГУ НП в Одеській області.
З 31.10.2016 по 23.02.2017 перебував на посаді старшого інспектора з ювенальної превенції сектору превенції Окнянського відділення поліції Подільського відділу поліції ГУ НП в Одеській області.
З 23.02.2017 по 26.03.2018 перебував на посаді начальника сектору превенції Окнянського відділення поліції Подільського відділу поліції ГУ НП в Одеській області.
Наказом № 397 о/с від 20.03.2018 ОСОБА_1 звільнено з органів Національної поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».
Вважаючи, що він має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період проходження служби в Національній поліції в період листопад 2015 - березень 2018 рр., позивач звернувся за судовим захистом із даним адміністративним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію».
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною першою статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
За викладеного вище, суд відхиляє аргументи сторони відповідача про те, що компенсація за невикористані додаткові відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню.
Крім того, згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 цього Закону, серед інших, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що позивач, як учасник бойових дій, мав право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати з набуттям статусу учасника бойових дій та з урахуванням доповнення Закону України «Про відпустки» статтею 16-2 згідно із Законом № 426-VIII від 14.05.2015, та відповідно набув право на компенсацію за невикористані додаткові відпустки по 14 днів щорічно. Однак обов'язок обліку таких відпусток та дотримання пов'язаних із ними гарантій покладається на роботодавця.
В той же час слід зазначити, що ухвалення законного і обґрунтованого рішення у відповідності з вимогами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає надання судом оцінку кожному доводу сторін на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження залучених до матеріалів справи доказів.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
В свою чергу, за своєю правовою природою бездіяльність - це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і форма, що характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
В даному випадку суд, встановивши, що позивач має право на компенсацію за невикористану додаткову відпустку, також не оминає увагою доводи сторони відповідача про те, що ГУ НП в Одеській області взагалі не було обізнано щодо факту наявності у позивача статусу учасника бойових, що очевидно знайшло своє відображення в розрахунках при звільненні позивача з органів Національної поліції, а також протягом проходження ним служби.
При цьому нарахування та виплата компенсації невикористаної додаткової відпустки нерозривно пов'язано із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на таку відпустку, в тому числі в процесі обліку робочого часу, що є дискреційними повноваженнями відповідача.
Крім того, визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є виключною компетенцію органів Національної поліції, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов'язку з визначення суми недоотриманих виплат, за умови, що спір з безпосередньо цього приводу відсутній.
Однак, за встановлених судом обставин, позивач протягом проходження служби з 07.11.2015 із рапортами про надання йому додаткової відпустки в 14 днів на рік жодного разу не звертався, та більше ніж півтора року після звільнення не вважав свої права порушеними, а з даним позовом звернувся лише після вирішення Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року по зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) спору за подібних спірних правовідносин.
Зазначене судове рішення є релевантним до розглядуваного спору і висновки ВП ВС безумовно заслуговують на увагу та підлягають врахуванню, однак в даному випадку невиплата позивачеві компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не пов'язана із правозастосуванням відповідачем спеціального законодавства, а обумовлено в першу чергу необізнаністю ГУ НП в Одеській області про факт наявності у позивача статусу учасника бойових дій та відповідного права на додаткову відпустку протягом всього часу його служби в органах Національної поліції, а також й під час звільнення.
На переконання суду, належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача за встановлених судом обставин є зобов'язання ГУ НП в Одеській області розглянути питання нарахування та виплати компенсації позивачу за невикористану додаткову відпустку за період його роботи з органах національної поліції з 07.11.2015 по 20.03.2018, але за умови викладених вище судом висновків.
Відтак, в межах вирішення даного спору суд вважає за необхідне застосувати ефективний спосіб захисту порушеного права, зобов'язавши ГУ НП в Одеській області, використовуючи ним власну компетенцію, забезпечити дотримання гарантій, пов'язаних з відпусткою, зокрема Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, Законом України «Про Національну поліцію», у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню.
В питанні оцінки дотримання позивачем строку звернення до суду із даними вимогами суд враховує, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і не пов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Судові витрати сторонами не понесені.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; 40108740) про зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області розглянути питання нарахування та виплати компенсації ОСОБА_1 за невикористану додаткову відпустку за період його роботи з органах національної поліції з 07.11.2015 по 20.03.2018.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк