Справа № 420/4537/19
28 листопада 2019 року м. Одеса
Зала судових засідань №21
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
За участю секретаря Макаренко А.І.
За участю сторін:
Від позивача: Ігонін В.К.,
Від відповідача: не з'явився,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства культури України (код ЄДРПОУ 37535703; адреса: вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601) про визнання протиправним та скасування наказу,-
31 липня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства культури України, у якому позивачка просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 року №662/0/16-07 в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення житлового будинку за адресою розташування: місто АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ) АДРЕСА_4 , як пам'ятки архітектури та містобудування (охоронний №-4-Од).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.08.2019 року.
У підготовчому засіданні 28.08.2019 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 12.09.2019 року для отримання відзиву на позовну заяву.
Підготовче засідання, призначене на 12.09.2019 року, було відкладено на 07.10.2019 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, призначено підготовче засідання на 04.11.2019 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.11.2019 року.
В обґрунтування вимог позову представник позивачки зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної власності володіють домоволодінням за адресою АДРЕСА_4 . У зв'язку із необхідністю розірвання охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини позивачка звернулась до Одеської обласної державної адміністрації із відповідною пропозицією, однак отримала відповідь про те, що домоволодіння за адресою провулок Воронцовський АДРЕСА_4 А є об'єктом культурної спадщини та занесено як частина загального комплексу у складі об'єкта за адресою провулок Воронцовський, 5 до Державного реєстру нерухомих пам'яток України під охоронним номером 4-Од. Підставою для включення відомостей про об'єкт культурної спадщини за адресою провулок Воронцовський, 5 до Державного реєстру нерухомих пам'яток України став Наказ Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 року №662/0/16-07. Представник позивача вважає вказаний Наказ протиправним, безпідставним та таким, що порушує законні права позивачки, а в обґрунтування такої позиції вказує, що:
по-перше, охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини по провулку Воронцовському 5А у місті Одеса між Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 05.10.2005 року за №05-10/А-1 не відповідає вимогам Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1768;
по-друге, внесення відомостей про об'єкт культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України має обов'язковою передумовою складання документації, що визначена Порядком визначення категорії пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1760. Однак, на звернення позивачки до Міністерства їй було надано документацію, обсяг якої не відповідає встановленому Порядком переліку, що свідчить про фактичну відсутність необхідних для прийняття оскаржуваного Наказу документів;
по-третє, оскаржуваний наказ жодним чином не визначає та не містить даних щодо багатоквартирного жилого будинку, який розташований в місті Одесі АДРЕСА_4 А як об'єкта культурної спадщини, хоча будинок за адресою провулок АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 А складають топографічно визначену сукупність, а отже є комплексом (ансамблем).
02.09.2019 року за вх.№31204/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував, зазначаючи, що:
по-перше, фактично будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_4 належить до об'єктів культурної спадщини - Житловий будинок, споруджений у 1824-1826 роках за проектом архітектора Ф. Фраполі - П-подібна двоповерхова будівля, що чільним фасадом виходить на червону лінію провулку Воронцовського та має адресу: пров. Воронцовський, 5, яка включає частину будівлі за поштовою адресою: Воронцовський 5-А та занесена до Реєстру (наказ МКТ він 16.06.2007 № 662/0/16-07, ох. № 4-Од). Посилання позивача щодо необхідності реєстрації об'єкта культурної спадщини у якості комплексу спростовуються тим, що на момент прийняття Наказу відповідач керувався Законом України «Про охорону культурної спадщини», а не положеннями Інструкції №203 від 13.05.1986 року;
по-друге, облікова документація у повному обсязі була затверджена на засіданні Експертної комісії згідно Порядку визначення категорії пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1760, а після цього відомості про об'єкт були внесені до Реєстру. Тобто, законодавчо встановлений порядок винесення Наказу дотримано;
по-третє, наведені позивачем доводи не є підставою для вилучення відомостей щодо об'єкта з Реєстру, а вичерпний перелік таких підстав визначено ст.15 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
09.09.2019 року за вх.№32148/19 на заперечення доводів відповідача представником позивача було подано відповідь на відзив. У даній заяві по суті представник позивача зазначає, що:
по-перше, адреса нерухомого майна є ідентифікатором об'єкта нерухомого майна, а тому визначення в оскаржуваному наказі об'єкта за адресою провулок Воронцовський, 5 не означає, що об'єкт за адресою провулок Воронцовський, 5А також зареєстрований у реєстрі;
по-друге, до переліку об'єктів культурної спадщини, які пропонуються до внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, який є додатком до протоколу №2/05 засідання Одеської обласної консультативної ради з питань охорони культурної спадщини від 16.03.2005 року, внесено лише об'єкт за адресою провулок Воронцовський, 5.
У судовому засіданні 28.11.2019 року представник позивача підтримав позицію, викладену у заявах по суті.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши наявні у суду докази, заслухавши пояснення, судом встановлено наступні факти та обставини.
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 06.07.1979 року № 442 доповнено затверджений постановою Ради Міністрів РСР від 24.08.1963 року № 970 список пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, а саме, за охоронним номером пам'ятки 1458/3 занесено до списку пам'яток архітектури Української СРСР, що перебувають під охороною держави, жилий будинок за адресою: АДРЕСА_5 Приморський бульвар 3.
Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 06.07.1979 року №442, листа Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 року № 39-1178/98 рішенням Одеського Облвиконкому від 17.04.1987 року № 167 (пункт 153 додаткового списку додатку до рішення) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , під охорону держави прийнятий як пам'ятка архітектури місцевого значення (а.с.90-91).
Багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ) АДРЕСА_4 , перебуває у комунальної власності, на підставі рішення Воднотранспортної районної ради міста Одеси від 22.11.1948 року № 159 (копія листа комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації». Одеської міської ради від 16.05.2019 року № 3324-26/9 - а.с.47), що також підтверджується розпорядженням Одеського міського голови «Про передачу майна у повне господарське відання комунальним підприємством «Дирекція єдиного замовника» від 28.01.2003 року № 97-01р (пункт № 208 додатку № 25) (а.с.88).
З кінця 2003 року власниками квартир під номерами 1, 2, 3, 11, 12, 13 та нежилого підвального приміщення лицевого двоповерхового флігелю є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах кожний, а з 27.10.2004 року свідоцтво про право власності домоволодіння за об'єктом за адресою АДРЕСА_4 зареєстровано (а.с.48-49).
05.10.2005 року за № 05-10/А-1 укладено охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини по провулку АДРЕСА_2 , 5А у місті Одеса, між Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с.55-56).
Договір укладений щодо охорони будівлі - пам'ятки (загальною площею 454.1 кв.м.) по провулку Воронцовському, 5А у місті Одесі, а саме, житловий будинок, споруджений у 1824-1826 роках, під охорону держави прийнятий рішенням Одеського облвиконкому від 17.04.1987 року № 167 як пам'ятка архітектури місцевого значення.
Наказом Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 року № 662/0/16-07 занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення житловий будинок за адресою розташування; місто АДРЕСА_5 Воронцовський АДРЕСА_6 (Краснофлотський) АДРЕСА_4 , як пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний №4-Од) (а.с.61-62).
07.11.2017 року позивачка змінила ім'я з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 (а.с.57).
08.04.2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з пропозицією щодо розірвання охоронного договору від 05 жовтня 2005 року за № 05-10/А-1 на пам'ятку культурної спадщини по провулку Воронцовському 5А у місті Одеса, укладеного між Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з підстав того, що на момент звернення, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» та інших нормативно-правових актів у сфері охорони культурної спадщини, жилий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 , не є пам'яткою культурної спадщині (а.с.24-25).
Листом Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 17.04.2019 року №КО-32/01-18/57 повідомлено, що Управління вважає вимогу розірвання охоронного договору безпідставною та зазначено, що «П-подібна двоповерхова будівля, яка чільним фасадом виходить на червону лінію провулку Воронцовського та має адресу: пров. Воронцовський, 5, яка включає частину будівлі за поштовою адресою: Воронцовський, 5А занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України під охоронним номером №4-Од» (а.с.26).
Вбачаючи у цьому порушення своїх прав, позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-III від 08 червня 2000 року (далі - Закон № 1805-ІІІ).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1805-ІІІ, об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
Відповідно до частин першої та другої статті 14 Закону № 1805-ІІІ, занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:
а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання;
б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Положення про Міністерство культури України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №388, затверджено Порядок обліку об'єктів культурної спадщини №158 від 11 березня 2013 року (далі Порядок №158).
Питання визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України регулюється Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1760 від 27 грудня 2001 року (далі - Порядок №1760).
Відповідно до пунктів 2.1.-2.4. Порядку №158 виявлення об'єктів культурної спадщини включає: натурне обстеження (дослідження), історико-архівні і бібліографічні дослідження, визначення предмета охорони, встановлення ступеня схоронності, первісного призначення, сучасного використання, фотофіксацію (у разі необхідності графічну фіксацію), виготовлення короткої історичної довідки та облікової картки.
Виявлення об'єктів культурної спадщини відбувається шляхом здійснення науково-дослідних та пошукових робіт (натурних обстежень (досліджень), історико-архівних і бібліографічних досліджень, фотофіксації, графічної фіксації), розробки науково-проектної документації; наукової (науково-технічної) експертизи робіт, які можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини; земляних, будівельних, меліоративних та інших робіт.
На виявлені об'єкти культурної спадщини складається облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Виявлення об'єктів культурної спадщини, складання на них облікової картки, короткої історичної довідки, акта технічного стану забезпечують органи охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, відповідно до їх повноважень, зокрема виконують функції замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти.
Відповідно до пункту 3.1. Порядку №158 облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини подаються за місцезнаходженням таких об'єктів на розгляд науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та наукової (вченої) ради установи, організації, діяльність якої пов'язана з охороною культурної спадщини, які оцінюють відповідність кожного об'єкта критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 №1760.
Таким чином, передумовою розгляду питання науково-методичною радою, консультативною або науковою вченою радою установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини, відповідності кожного об'єкту критеріям, зазначеним у пунктах 10 та 11 Порядку №1760, є складення необхідної облікової документації на виявлений об'єкт культурної спадщини.
пунктом 11 Порядку № 1760 визначено, що об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також, принаймні, одному з таких критеріїв: вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.
Відповідно до пункту 10 Порядку №1760 критерій автентичності означає, що пам'ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, а також роль у навколишньому середовищі.
Відповідно до пункту 13 Порядку №1760 після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п'ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії. Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності.
Експертна комісія готує у п'ятиденний термін висновок щодо об'єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Зазначений висновок є підставою для занесення пам'ятки до Реєстру.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про охорону культурної спадщини", підпункту 71 пункту 4 Положення про Міністерство культури України, та на виконання пункту 13 Порядку № 1760, затверджено Положення про Науково-методичну раду з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України (далі Положення №304) та Порядок роботи Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Порядок №304).
Згідно з пунктами 1.1, 1.4 Порядку №304, Експертна комісія є постійним дорадчим органом Міністерства культури України, основним завданням якої є забезпечення професійного вирішення питань підготовки висновків щодо об'єктів культурної спадщини для занесення/незанесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Згідно з пунктом 1.6 Порядку № 304 Експертна комісія, відповідно до завдань своєї діяльності:
- розглядає матеріали, що надходять до Міністерства культури України для занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру;
- розглядає протоколи наукових (вчених) рад установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини, оформлені за результатами оцінки відповідності об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1760 (далі - Порядок);
- розглядає протоколи науково-методичної ради органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, оформлені за результатами оцінки відповідності об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку;
- готує висновки щодо об'єктів культурної спадщини за результатами розгляду облікової документації та протоколів наукових (вчених) рад установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини, оформлені за результатами оцінки відповідності об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку.
Відповідно до пунктів 2.9, 2.10, 2.11, 2.12 Порядку №304, засідання Експертної комісії вважається правомочним, якщо в ньому бере участь понад 50 відсотків її складу, а також голова або один з заступників голови Експертної комісії та відповідальний секретар Експертної комісії. Рішення приймаються простою більшістю голосів членів Експертної комісії, присутніх на засіданні. На вимогу члена Експертної комісії в рішенні комісії може зазначатися його особиста думка, що не збігається з прийнятим рішенням.
Висновки Експертної комісії оформлюються протоколом і підписуються головуючим та відповідальним секретарем Експертної комісії. Висновки Експертної комісії підлягають затвердженню Науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури.
Водночас, відповідно до пункту 1.1 Положення №304, Науково-методична рада є постійним діючим дорадчим органом та створена для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини.
Одним із завдань Науково-методичної ради є, зокрема, затвердження висновків Експертної комісії щодо занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (пункт 2.2 Положення №304).
Відповідно до пункту 2.12. Положення, висновки Експертної комісії підлягають затвердженню Науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури.
Відповідно до пунктів 5.7, 5.8, 5.9, 5.10 Положення №304 Науково-методична рада проводить свою діяльність шляхом: пленарних засідань; оперативних засідань президії. Засідання Науково-методичної ради або президії ради вважається правочинним, якщо в ньому беруть участь не менше 50 відсотків облікового складу її членів. У разі відсутності відповідального секретаря його обов'язки головою Науково-методичної ради (або його заступником, який буде головувати на засіданні) покладаються на іншого члена Науково-методичної ради.
Засідання Науково-методичної ради або її президії веде голова Науково-методичної ради або один з його заступників. Головуючий визначає регламент засідання. Рішення Науково-методичної ради, її президії приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів присутніх членів. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови Науково-методичної ради. На вимогу членів Науково-методичної ради, її президії в протоколі засідання може зазначатися їхня особиста точка зору, що не збігається з прийнятим рішенням.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №1760, на кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.
Облікова документація на об'єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об'єкта.
По-перше, оцінюючи порядок прийняття оскаржуваного Наказу судом встановлено, що позивачка ставить під сумнів підстави внесення до реєстру відомостей про об'єкт культурної спадщини місцевого значення за адресою провулок Воронцовський, 5, оскільки на вказаний об'єкт не сформовано облікової картки із всією необхідною супутною документацією.
Відповідачем, у свою сергу, визначено, що облікова документація була затверджена Експертною комісією, а на підставі цього факту Міністерство вже приймало оскаржуваний Наказ.
Суд зазначає, що п.12, 13 Порядку №1760 визначає порядок затвердження облікової документації об'єкта культурної спадщини, а Положення про Науково-методичну раду з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України №304 визначає повноваження експертної комісії.
Так, п.13 Порядку №1760 чітко визначає, що Експертна комісія готує у п'ятиденний термін висновок щодо об'єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Зазначений висновок є підставою для занесення пам'ятки до Реєстру.
Тобто, для відповідача за вказаним порядком безумовною умовою для внесення відомостей щодо об'єкта культурної спадщини є факт затвердження у встановленому порядку облікової документації на такий культурний об'єкт. Міністерство культури і туризму України (станом на момент прийняття оскаржуваного Наказу) в контексті заявлених позовних вимог не визначає повноту облікової документації, а лише застосовує факт його затвердження як підставу для подальших дій для внесення відомостей про об'єкт культурної спадщини до Реєстру.
Дослідивши надані до суду письмові докази, суд встановив, що облікова документація на об'єкт культурної спадщини за адресою АДРЕСА_2 5 затверджена на засіданні Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, оформлена протоколом №2 від 17.05.2006 року (а.с.133-139). Цьому передувало, згідно матеріалів справи, рішення обласної консультативної ради з питань охорони культурної спадщини, оформлене протоколом №2/05 від 16.03.2005 року (а.с.82-84).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що затвердження облікової документації на об'єкт за адресою провулок Воронцовський, 5 здійснювала Експертна комісія у складі Міністерства шляхом складання висновку. Позивачка у межах заявлених позовних вимог взагалі вказаний висновок не оскаржує та не надає доводів щодо його протиправності. У даному випадку у ланцюгу правових наслідків «факт існування об'єкта культурної спадщини - визнання будівлі об'єктом культурної спадщини - затвердження облікової документації - внесення відомостей до реєстру» Міністерство культури і туризму України (станом на момент прийняття оскаржуваного Наказу) не приймає рішення на власний розсуд. Норми чинного на момент досліджуваних правовідносин законодавства чітко ставлять у залежність прийняття оскаржуваного наказу від факту затвердження облікової документації. Оскільки такий факт судом встановлений, суд не приймає доводи позивачки щодо її неповноти.
По-друге, суд не приймає доводи позивачки щодо недійсності охоронного договору на об'єкт культурної спадщини за адресою провулок Воронцовський, АДРЕСА_4 А від 05.10.2005 року, оскільки визнання його нікчемним не є предметом даного спору, а доказів його нікчемності чи визнання його недійсним позивачкою не надано. Крім цього, його укладання відбулось на добровільних засадах у зв'язку із набуттям позивачкою права власності у 2004р., а тому твердження щодо його безпідставності без його оспорення суд не приймає.
По-третє, що стосується факту наявності у реєстрі відомостей щодо об'єкту нерухомості за адресою провулок Воронцовський, 5А, то суд зазначає наступне.
Позивачка вважає, що оскаржуваним Наказом включено до реєстру відомості стосовно лише об'єкта по провулку Воронцовському 5, а не 5А.
На думку суду, об'єкт нерухомого майна за адресою провулок Воронцовський 5, 5А на даний момент представляє собою ту саму будівлю, що існувала за адресою провулок Воронцовський 5 до відведення домоволодіння та надання йому адреси провулок Воронцовський 5А.
Як встановлено судом, рішенням Одеського Облвиконкому від 17.04.1987 року №167 (пункт 153 додаткового списку додатку до рішення) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , під охорону держави прийнятий як пам'ятка архітектури місцевого значення (а.с.90-91).
Тобто, надання об'єкту нерухомості статусу пам'ятки архітектури місцевого значення відбулось тоді, коли архітектурно єдина будівля не мала дві адреси.
Подальші зміни у праві власності на частину первинного об'єкту або надання цій частині нової адреси не мають наслідком позбавлення її статусу пам'ятки архітектури.
Досліджуючи зміст оскаржуваного Наказу, судом встановлено, що до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення за п.4 Додатку 2 до Наказу МКТ України від 16.06.2007 р. №662/0/16-07 включено об'єкт за адресою Воронцовський провулок, 5, який взятий під охорону рішенням Одеського Облвиконкому від 17.04.1987 року №167. Тобто, беручи до уваги встановлені вище факти, до реєстру включено і відомості щодо будівлі за адресою Воронцовський провулок, 5А, адже станом на 1987 рік ця будівля мала адресу Воронцовський провулок, 5.
Графічні матеріали, наявні у паспорті об'єкта культурної спадщини по адресі провулок Воронцовський, 5, також визначають лицьовий та два бічних флігеля (а.с.72).
Твердження позивачки стосовно того, що оскаржуваним Наказом не включено до Реєстру як об'єкт культурної спадщини будівля за адресою провулок Воронцовський, 5А, є бездоказовими і спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також констатує, що позовні вимоги не обґрунтовані з позиції порушення прав ОСОБА_1 оскаржуваним наказом Міністерства у сфері публічно-правових відносин, адже подання позову до адміністративного суду спричинено відмовою у розірванні охоронного договору, тобто намаганням позивачки припинити його дію шляхом розірвання.
Такі спори вирішуються судом в порядку цивільного судочинства (ст.ст.651, 652 ЦК України) або в порядку адміністративного судочинства (п.4 ч.1 ст.19 КАС України), що залежить від оцінки укладеного охоронного договору в контексті положень п.16 ч.1 ст.4 КАС України.
Отже ОСОБА_1 , поміж іншого, обрано неналежний спосіб захисту права, яке вона вважає порушеним, звертаючись до адміністративного суду, без обґрунтування, яким саме чином порушуються її права власника оскаржуваним наказом.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Виходячи із викладеного, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про скасування наказу від 06.06.2017р. №662/0/16-07 суд не убачає та відмовляє у позові.
Позивачкою, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства культури України (код ЄДРПОУ 37535703; адреса: вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601) про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне рішення складено та підписано суддею 09.12.2019 року.
Суддя М.М. Аракелян
.