10.12.2019 м.Дніпро Справа № 904/1085/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),
суддів Кощеєва І.М., Подобєда І.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2019 (повний текст складений 12.08.2019, суддя Ніколенко М.О.) у справі №904/1085/19
за позовом: Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль", м.Кам'янське, Дніпропетровська область
до відповідача-1: Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, м. Дніпро
до відповідача-2: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Управління державної казначейської служби України у Соборному районі міста Дніпра, м. Дніпро
про стягнення 103 332,80 грн.,
У березні 2019 року Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, просить:
- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за рахунок державних коштів на користь Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" суму 103 332,80 грн., стягнуту в рахунок сплати виконавчого збору у виконавчому провадженні №34192071 на підставі постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 14.01.2013;
- виконання судового рішення покласти на Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області;
- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за рахунок державних коштів на користь Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" суму судового збору у сумі 1 921,00 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2019 у справі №904/1085/19 позов задоволено частково:
- стягнуто з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" 103 332,80 грн. збитків;
- стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на користь Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" 1 921 грн. судового збору;
в решті позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 у справі № 7/205 визнано неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо стягнення виконавчого збору в сумі 103 332,80 грн. у виконавчому провадженні №34192071, що є належним доказом неправомірних дій державного виконавця.
Оскільки неправомірні дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо стягнення з боржника грошових коштів завдали Акціонерному товариству "Дніпровська теплоелектроцентраль" збитки, а тому між ними наявний причинно-наслідковий зв'язок.
Враховуючи встановлення усіх елементів складу правопорушення, наявність яких є необхідною умовою для відшкодування шкоди, завданої державним органом, місцевий господарський суд дійшов до висновку про задоволення вимоги про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області за рахунок державних коштів на користь позивача збитки у розмірі 103 332,80 грн.
Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Відділом примусового виконання рішень якого неправомірно стягнуто з відповідача грошові кошти, та Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.
Оскільки резолютивна частина рішення у даній справі не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України, місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні вимоги про покладення виконання рішення суду у даній справі на Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2019 у справі №904/1085/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не уособлює Державу Україна, а його рахунки -Державний бюджет України, оскільки усі кошти використовує згідно із затвердженими статтями кошторису.
Апелянт зазначає, що позивачем не доведено нанесення відповідачем-2 збитків позивачу як і належних доводів на підтвердження того, що завдана шкода має відшкодовуватись конкретною юридичною особою - Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.
Апелянт вважає, що відповідно до прикінцевих положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України та рішення передаються до Казначейства України для виконання, тобто належним відповідачем є Державна казначейська служба України.
Апелянт вважає, що залучення до участі у справі у якості відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області суперечить положенням частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, а нерозглянуте клопотання про заміну неналежного відповідача порушує права апелянта. Оскільки спірні відносини виникли із бюджетного законодавства, апелянт вважає, що місцевим господарським судом безпідставно застосовні приписи цивільного та господарського законодавства.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2019 (колегією суддів у складі: головуючий суддя - Орєшкіна Е.В. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Подобєд І.М.) відкрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2019 у справі №904/1085/19, розгляд скарги призначений у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.
24.09.2019 від Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить в залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Зазначає, що ним доведений факт безпідставного стягнення виконавчого збору у сумі 103 332,80 грн., який було зараховано до державного бюджету. Оскільки територіальний орган Державної казначейської служби є уповноваженим органом , що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання рішення судових рішень про відшкодування шкоди, суб'єктний склад у цій справі, на думку позивача, визначений правильно. Окрім того, резолютивна частина не містить відомостей про суб'єкта його виконання, а лише зазначено, що кошти підлягають стягненню з державного бюджету.
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (частина 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України)
Враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апелянтом не наведено конкретних обставин справи, які перешкоджали б розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області ВП № 34192071 від 14.01.2013 (в межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2004 у справі № 7/205) стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" виконавчий збір у розмірі 103 332,80 грн.
В подальшому, було змінено найменування Публічного акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" на Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль".
Акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, у якій просило суд визнати протиправними дії ДВС щодо стягнення виконавчого збору в сумі 103 332,80 грн. у виконавчому провадженні № 34192071 та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області повернути з Державного бюджету України на користь на користь ПАТ "Дніпродзержинська ТЕЦ" неправомірно стягнуту суму виконавчого збору у розмірі 103 332,80 грн.
За результатами розгляду вищезазначеної скарги ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 у справі № 7/205 визнано неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо стягнення виконавчого збору в сумі 103 332,80 грн. у виконавчому провадженні №34192071.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2017 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 у справі № 7/205 залишено без змін.
Акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" посилається на те, що внаслідок неправомірних дій Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №34192071, ним понесені збитки в сумі 103 332,80 грн.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за рахунок державних коштів суми 103 332,80 грн., стягнутої в рахунок сплати виконавчого збору у виконавчому провадженні №34192071, на підставі постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 14.01.2013.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов'язковість судового рішення також встановлена статтею 326 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Такі ж положення щодо відшкодування завданої шкоди містить і стаття 1173 Цивільного кодексу України, яка визначає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України), тобто саме держава як самостійний учасник цивільних відносин несе відповідальність за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів та їх посадових і службових осіб.
Підставою для покладення на державу деліктної відповідальності за шкоду, задану особі, є факт неправомірних дій чи бездіяльності державного органу, його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.
Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 у справі №7/205 визнано неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо стягнення виконавчого збору в сумі 103 332,80 грн. у виконавчому провадженні №34192071, тобто неправомірність дій державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору у сумі 103 332,80 грн. встановлена під час розгляду скарги на дії органів державного виконавчої служби та не підлягає доказуванню.
Матеріалами справи підтверджується, неправомірні дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо стягнення з боржника грошових коштів, завдали Акціонерному товариству "Дніпровська теплоелектроцентраль" збитків у розмірі безпідставно стягнутого виконавчого збору у сумі 103 332,80 грн., а тому між ними наявний причинно-наслідковий зв'язок.
Апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про доведеність позивачем всіх складових (елементів) цивільного правопорушення (протиправна поведінка (неправомірність дій Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо стягнення з боржника виконавчого збору, визнаних у судовому порядку у справі №7/205), наявність шкоди (безпідставно перераховані кошти у сумі 103 332,80 грн.), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою (за умови правомірної поведінки відповідача-1 з позивача не було б стягнуто кошти у сумі 103 332,80 грн.), передбачені спеціальними нормами статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Враховуючи встановлення усіх елементів складу правопорушення, наявність яких є необхідною умовою для відшкодування шкоди, завданої державним органом, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області за рахунок державних коштів на користь позивача збитки у розмірі 103 332,80 грн.
Апелянт не погоджується із таким висновком місцевого господарського суду та вважає, що відповідно до прикінцевих положень Бюджетного кодексу України визначено, що рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України та рішення передаються до Казначейства України для виконання, тобто належним відповідачем є Державна казначейська служба України.
Між тим, як правильно зазначено місцевим господарським судом, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, з урахуванням положень частини другої статті 2, статті 170 Цивільного кодексу України, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов'язки.
Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.
Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).
При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (Відділом примусового виконання рішень якого неправомірно стягнуто з відповідача грошові кошти) та Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету) .
Так, у частині 5 статті 238 Господарського кодексу України відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номери (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема за вимогами до держави Україна.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині рішення зазначаються:
1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.
Отже, резолютивна частина рішення у даній справі не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.
Такої самої позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду під час розгляду аналогічних спорів (постанова від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16) та Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.07.2019 у справі №908/156/18.
За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для відмови у задоволенні вимоги про покладення виконання рішення суду у даній справі на Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.
Оскільки місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні вимог про покладення виконання рішення суду у даній справі на Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, доводи апелянта про те, що судом покладене виконання рішення суду на конкретну юридичну особу - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, є безпідставним.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, що місцевим господарським судом не враховано характер спірних відносин.
Так, місцевим господарським судом визначено, що позивачем заявлена матеріально-правова вимога про стягнення матеріальної шкоди у вигляді безпідставно стягнутої суми виконавчого збору, завданої внаслідок прийняття неправомірного рішення органів державної виконавчої служби, які в судовому порядку були визнані незаконними.
Місцевим господарським судом правильно застосовано законодавство, яке регулює порядок стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень органу державної влади, з урахуванням особливостей відносин, які склалися між сторонами.
Щодо доводів Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про те, що йому не надані бюджетні асигнування для відшкодування збитків, завданих незаконними діями органів державної влади, він не є тим органом, який відшкодовує збитки, завдані державними органами, а державна казначейська служба лише виконує рішення суду про стягнення коштів державного бюджету, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до пункту 21.3 статті 21 Податкового кодексу України шкода завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.
Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 2 частини 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України).
З урахуванням наведених норм апеляційний господарський суд відхиляє доводи Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, та погоджується із висновком місцевого господарського суду про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області за рахунок державних коштів на користь позивача збитків у розмірі 103 332,80 грн.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 129, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2019 у справі №904/1085/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2019 у справі №904/1085/19 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя І.М. Подобєд