ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 листопада 2019 року № 640/11602/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Дочірнього підприємства «Край Проперті»
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Представники сторін:
позивача: Завірюха М.І.;
відповідача: Коваленко Л.В., Падалка Т.В.
Дочірнє підприємство «Край Проперті» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 14.02.2019 № 00001581402;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 14.02.2019 № 00001591402.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2019 відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 05.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.
Представник відповідача проти позову заперечує, про що надав відповідний письмовий відзив, який наявний в матеріалах справи. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку контролюючого органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, внаслідок чого позивач позбавлений можливості відносити суму ПДВ по таким операціям до податкового кредиту. В частині податку на прибуток, контролюючий орган посилається на те, що позивач не визначив і не відображав фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості та не здійснював амортизацію дисконту протягом строку користування заборгованістю на кожну наступну дату балансу.
За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
14 лютого 2019 року відповідачем на підставі акта перевірки №44/26-15-14-02-02/24365189 від 24.01.2019, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:
- 00001581402, яким позивачу за порушення п.п.44.1, 201.10, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 673 476,00 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 538 781,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 134 695,00 грн;
- 00001591402, яким позивачу за порушення п.п.5, 6, 7 п.10 П(С)БО 11 «Зобов'язання», п.п.6, 29, 30, 31 П(С)БО «Фінансові інструменти», п.п. 7, 15, 20, 21, 22 П(С)БО «Дохід», п.134.1.1 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 47 472 038,00 грн за три квартали 2017 року.
Як вбачається з акта перевірки та письмового відзиву відповідача, збільшення грошового зобов'язання, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій та зменшення розміру від'ємного значення ґрунтується на наступних обставинах.
Так, в частині ПДВ контролюючий орган посилається на відсутність у позивача права на податковий кредит в загальній сумі 538 781 грн по взаємовідносинам з ТОВ «ЗК «Прометей» (на суму ПДВ 537 448 грн), ТОВ «Ранді» (на суму ПДВ 1333,00 грн) через безтоварність господарських операцій між позивачем, як покупцем і даними особами, як постачальниками.
Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, вбачається контролюючому органу з огляду на порушені кримінальні справи за ст.ст.205, 212 КК України, де фігурують наведені СГД, а також порушення норм податкового законодавства третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач натомість у взаємовідносин не вступав.
Інших доводів в цій частині акт перевірки в собі не містить.
В частині податку на прибуток контролюючий орган посилається на те, що 1) ДП «Край Проперті» не визначило і не відобразило фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості на загальну суму 359 077 231,00 грн, внаслідок чого занижено дохід від будь-якої діяльності; 2) до доходу не віднесено безоплатно отримані товари за наслідками фіктивних операцій з ТОВ «ЗК «Прометей» на суму 3 224 689 грн; 3) до витрат неправомірно віднесено суму 6667,00 грн по взаємовідносинам із ТОВ «Ранді».
Не погоджуючись з обґрунтованістю наведених доводів контролюючого органу, як наслідок, правомірністю оскаржуваних ППР, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
В частині податку на додану вартість.
Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).
Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.
Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.
Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.
Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування податком на додану вартість, до яких дійшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача ТОВ «ЗК «Прометей», ТОВ «Ранді», яка (фіктивність) встановлена в акті перевірки з огляду на наявність порушених кримінальних справ №32017160000000039 (ТОВ «ЗК «Прометей»), 42018100000000773 (ТОВ «Ранді») не сприймаються судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб ТОВ «ЗК «Прометей», ТОВ «Ранді» або безпосередньо посадових осіб позивача було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України.
До того ж, суд приймає до уваги те, що контролюючим органом не надано доказів проведення документальних перевірок ТОВ «ЗК «Прометей», ТОВ «Ранді», в рамках яких було б встановлено неправомірне формування вказаними суб'єктами господарювання показників податкової звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинам з позивачем.
В той же час, як вбачається з акту перевірки (ст.ст.8-12, 51-54 акта), контролюючим органом було детально здійснено аналіз змісту та обсягу господарських операцій між позивачем і спірними контрагентами, що вказані в наданих позивачем до перевірки: договорі від 31.05.2016 №3116/05-03 з додатком №1, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних дорученнях, регістрах бухгалтерського обліку.
Жодних зауважень до належності та повноти наданих до перевірки документів акт перевірки в собі не містить.
Ідентичні документи по взаємовідносинам з ТОВ «ЗК «Прометей», ТОВ «Ранді» долучено позивачем до матеріалів справи.
В контексті наведеного суд не вбачає за необхідне надавати детальний аналіз операції поставки товару ТОВ «ЗК «Прометей» на підставі видаткової накладної №РН-0000149 від 31.07.2016 і та операції з надання рекламних послуг ТОВ «Ранді» на підставі акта виконаних робіт №32 від 28.03.2017 на суму ПДВ 1333,00 грн в рамках спірних правовідносин, адже акт перевірки таких зауважень в собі не містить, а суд не є контролюючим органом та не наділений повноваженнями на проведення замість відповідача перевірок; відповідно до положень ч.2 ст.77 КАС України суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.
Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.
Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.
Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.
В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.
ПК України не містить в собі таких підстав для зменшення платнику податків від'ємного значення з ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.
При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки постачальників в ланцюгу постачання, ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б таким особам збільшувались/зменшувались суми грошових зобов'язань з ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.
Відтак, доводи про безтоварність господарських операцій, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.
Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були платниками податку на додану вартість.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.
Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності з податку на додану вартість.
За таких обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.02.2019 №00001591402 не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, внаслідок чого є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
В частині податку на прибуток, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.
На підставі кредитних договорів №119-B/11/55/KЛ від 22.09.2011 року та №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 ДП «Край Проперті» отримано від АТ «Сбербанк» кредитні кошти у розмірі 51 167 000,00 доларів СШA та 5 000 000,00 доларів США, разом 56 167 000,00 дол. США.
У 2014 році частину отриманих кредитних коштів у розмірі 1 000 000,00 доларів США ДП «Край Проперті» повернуло АТ «Сбербанк». Станом на 30.09.2017 (останній день періоду, що перевірявся) на ДП «Край Проперті» обліковується заборгованість за наведеними кредитними договорами у розмірі 55 167 000,00 доларів США, що є еквівалентом 1 463 089 192,70 грн.
Дані обставини учасниками спору не заперечуються.
ГУ ДФС у м. Києві вважає, що відповідно до П(С)БО 11, 13, 15, позивач мав визначити теперішню (справедливу) вартість свого зобов'язання. Сума дисконту (різниця між майбутньою та теперішньою вартістю зобов'язання) повинна включатись до доходу в момент отримання позики і до витрат в процесі амортизації такого дисконту протягом строку користування позикою.
В акті перевірки відповідач зазначає, що операція дисконтування при одноразовому платежі наприкінці строку розраховується по формулі: PV = FV/(1 + і)n, де FV - майбутня вартість; PV - теперішня вартість; і - ставка дисконтування (середня річна облікова ставка рефінансування НБУ); n - строк (число періодів).
На підставі наведеної формули контролюючим органом в акті перевірки самостійно проведено розрахунки за вищезазначеною формулою за період з 01.01.2015 по 30.06.2017 (щоквартально) та встановлено, що ДП «Край Проперті» не визначило та не відобразило фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості на загальну суму 359 077 231,00 грн. та не здійснювало амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на загальну суму 314 836 549,00 грн.
Таким чином, в Акті перевірки встановлено заниження показника у рядку 01 Декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» за період з 01.01.2015 по 30.06.2017 всього у сумі 359 077 231,00 грн.
У Звіті про фінансові результати ДП «Край Проперті»: до складу «Інші фінансові доходи» не віднесено суму фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості в сумі 359 077 231,00 грн; до складу «Інші витрати» не включено фінансові витрати (амортизація дисконту) в сумі 314 836 549,00 грн.
Як наслідок, занижено «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток (+) або збиток (-) на суму 44 240 682,00 грн. (359 077 231,00 грн - 314 836 549,00 грн = 44 240 682,00 грн).
Окружний адміністративний суд міста Києва не може погодитись з правомірністю і обґрунтованістю визначення контролюючим органом справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов'язань, оскільки П(С)БО 11 «Зобов'язання» та П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» не містять правил визначення ставки дисконтування та амортизації дисконту, а позивач, про що власне зазначено в акті перевірки, для цілей ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, використовує положення саме національні П(С)БО і не застосовує Міжнародні Стандарти фінансової звітності і бухгалтерського обліку.
Отже, чинним законодавством України при використанні підприємствами відповідних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які затверджені Міністерством фінансів України не визначено та не затверджено методологію розрахунку (визначення) справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов'язань.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання контролюючого органу в акті перевірки на П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів» для визначення формули дисконтування зобов'язань, оскільки відповідно до п. 1 цього Положення його норми застосовуються для формування в бухгалтерському обліку саме інформації про зменшення корисності активів (визначення яких, як ресурсів, контрольованих підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, міститься у П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»), а не до фінансових зобов'язань, якими є досліджувана кредиторська заборгованість в сумі 55 167 000 дол. США.
З аналогічної підстави судом відхиляються посилання відповідача на П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», адже кредиторська заборгованість є фінансовим зобов'язанням, а не фінансовою інвестицією (п.п.1-4 П(С)БО 11 «Зобов'язання»).
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об'єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Таким чином, оскільки висновки акта перевірки про заниження позивачем фінансового результату на суму 44 240 682,00 грн за наслідками визначення в бухгалтерському обліку заборгованості по кредитним договорам на суму 1 463 089 192,70 грн спростовуються наведеними вище нормами та письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків акта перевірки в цій частині.
Посилання відповідача на не включення позивачем до доходу безоплатно отриманих товарів за наслідками фіктивних операцій з ТОВ «ЗК «Прометей» на суму 3 224 689 грн і протиправність віднесення позивачем до витрат суми в розмірі 6667,00 грн за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Ранді», судом відхиляються, адже контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі доказ не доведено безтоварності таких господарських операцій про що зазначено судом вище.
Вказані обставини в сукупності свідчать на користь протиправності ППР №0000159402.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 14.02.2019 № 00001581402, № 00001591402.
3. Стягнути на користь Дочірнього підприємства «Край Проперті» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210,00 (дев'ятнадцять тисяч двісті десять грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО «КРАЙ ПРОПЕРТІ» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24365189, адреса: 01010, м.Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 10).
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 09.12.2019.
Суддя П.О. Григорович