Справа № 500/2233/19
05 грудня 2019 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Мірінович У.А.
за участю:
секретаря судового засідання Хоменко Л.В.
представника позивача Гуцалюк А.Р.,
представника відповідача Васильчук І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Тернопільської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення Тернопільської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA403000/2019/001664/2 від 30.08.2019 та картку відмови №403030/2019/01064.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.08.2019 позивач для здійснення митного оформлення легкового автомобіля: марки Renault; модель Megane; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 подав до відповідача митну декларацію типу ІМ40ДЕ № UA403030/2019/015067, в якій визначив митну вартість на ввезений транспортний засіб у розмірі 5900 EUR, за ціною договору. Однак, Тернопільська митниця ДФС відмовила у митному оформленні транспортного засобу за заявленою митною вартістю, про що сформувала картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів № 403030/2019/01064. Водночас, відповідач здійснив коригування митної вартості зазначеного транспортного засобу, внаслідок чого прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA403000/2019/001664/2 від 30.08.2019, яким визначив митну вартість на ввезений транспортний засіб за резервним методом у розмірі 9300 EUR. Зазначене рішення обґрунтоване тим, що митна вартість імпортованого товару не може бути визнана за ціною договору, оскільки в документах поданих до митного оформлення наявні розбіжності, а саме: у платіжному документі відсутнє посилання на рахунок - фактуру, що не дозволяє підтвердити дану комерційну операцію купівлі - продажу.
Позивач вважає, що оскаржені рішення та карта відмови є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки останній для підтвердження митної вартості автомобіля, разом із митною декларацією подав всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару саме за ціною договору, тобто за основним методом. При цьому, твердження митного органу про неможливість застосування обраного позивачем методу визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), є необґрунтованими та безпідставними, а документи, подані позивачем до митного органу відповідають вимогам чинного законодавства і підтверджують заявлені позивачем відомості про митну вартість товарів.
Ухвалою суду від 07.10.2019 заяву судді Тернопільського окружного адміністративного суду Дерех Надії Володимирівни про самовідвід в адміністративній справі № 500/2233/19 задоволено, а дану справу передано для проведення її подальшого перерозподілу в автоматизованій системі документообігу суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2019 справу передано на розгляд головуючого судді Мірінович У.А.
Ухвалою суду від 15.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з мотивів, викладених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача, заперечуючи проти позову, суду пояснила, що оскаржені рішення та картку відмови відповідач прийняв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та посилаючись на пояснення викладені у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позовних вимог відмовити (арк. справи 33-39).
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що 20.08.2019 уповноважена особа позивача, агент з митного оформлення ОСОБА_2 , подав до митного оформлення митну декларацію типу ІМ40ДЕ № UA403030/2019/015067, у графі 31 якої заявлено до митного оформлення товар: "автомобіль легковий, бувший у користуванні; марка Renault; модель Megane; ідентифікаційний номер транспортного засобу (номер кузова) НОМЕР_1 ; тип кузова універсал; колір сірий; номер двигуна не визначено. У графі 8 зазначено, що одержувач товару - ОСОБА_3 . У графі 9 зазначено відповідальну особу за фінансове врегулювання - ОСОБА_1 . У графі 42 (ціна товару) декларації визначено 5900 EUR, що еквівалентно дорівнює 164920,12 грн (графа 45). Митну вартість товару визначено за першим (1) методом, тобто ціною договору (контракту), на підтвердження чого заповнено графу 43 митної декларації (арк. справи 40).
Водночас, для підтвердження заявленої у декларації митної вартості автомобіля уповноважена особа позивача, агент з митного оформлення надав відповідачу наступні документи:
- рахунок-фактуру (інвойс) № 40/19 від 31.07.2019;
- декларацію про походження товару № ER068128 від 19.05.2019;
- акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA20903/2019/63902 від 14.08.2019;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 19.05.2019;
- платіжний документ, що підтверджує вартість товару № SW24J801O00337 від 01.08.2019;
- внутрішній договір (контракт) доручення № HHX257978 від 31.07.2019;
- договір про надання послуг митного брокера № 2008-1/2019 від 20.08.2019;
- паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 від 19.01.2001;
- копію митної декларації країни відправлення № MRN19DE510211695513E1 від 12.08.2019;
- сертифікат відповідності колісного транспортного засобу № UA.009.137225-19 від 15.08.2019;
- паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України № FF498974 від 16.01.2017.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої декларантом, відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості № UA403000/2019/001664/2 від 30.08.2019. У графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів зазначено: "митна вартість імпортованого товару не може бути визнана за ціною договору щодо товару який імпортується у зв'язку з тим, що в документах поданих до митного оформлення наявні розбіжності, а саме: у платіжному документі відсутнє посилання на рахунок - фактуру, що не дозволяє підтвердити дану комерційну операцію купівлі - продажу. У митного органу виникли обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості даного товару у зв'язку з тим, що інформація яка міститься на загальнодоступних Інтернет ресурсах вартість даного товару є вищою за заявлену декларантом. Відповідно митним органом розпочато процедуру консультації та направлено повідомлення про надання документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. На вимогу митного органу декларантом не було подано документів, що підтверджують заявлену митну вартість згідно частини другої статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі - МК), а саме: банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, якщо здійснювалось страхування, страхові документи, та додаткових документів відповідно до частини третьої статті 53 МК висновок про вартісні характеристики підготовлений спеціалізованою експертною організацією. Другорядні методи не були застосовані через відсутність достатньої інформації про ціну угоди щодо ідентичних та подібних товарів. Метод на основі віднімання вартості не може бути використаний, оскільки відсутня інформація про ціни ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, що продаються на території України, а також про складові компоненти, що можуть бути виділені із ціни. Метод на основі додавання вартості не може бути використаний, оскільки відсутня інформація про вартість всіх витрат, що зараховуються до ціни товару. За результатами проведеної консультації з декларантом, відповідно до положень частини четвертої статті 57 МК, дійшли згоди про неможливість визначення митної вартості згідно з положеннями статей 59-63 МК. Митна вартість товару визначена за резервним методом визначення митної вартості згідно статті 64 МК. За основу для обрахунку митної вартості даного товару взято інформацію щодо вартості транспортного засобу обрахованого згідно ЕМД № UA401010/2019/41265 від 02.08.2019 на рівні 9300 EUR." (арк. справи 15).
На підставі чого відповідач сформував картку відмови № 403030/2019/01064 у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, у якій запропоновано позивачу подати нову митну декларацію на підставі рішення про визначення митної вартості № UA403000/2019/001664/2 для можливості прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, з урахуванням строків, визначених статтею 263 МК (арк. справи 16).
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 248 МК визначено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Відповідно до частин першої - третьої статті 257 МК декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках, а також електронних (сканованих) копій паперових документів, засвідчених електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Митна декларація та інші документи, подання яких органам доходів і зборів передбачено цим Кодексом, оформлені на паперовому носії та у вигляді електронних документів, мають однакову юридичну силу.
Згідно з частиною восьмою статті 257 МК митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів:
1) заявлений митний режим, тип декларації та відомості про особливості переміщення;
2) відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, - також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору;
3) відомості про найменування країн відправлення та призначення;
4) відомості про транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для міжнародного перевезення товарів та/або їх перевезення митною територією України під митним контролем, та контейнери;
5) відомості про товари:
а) найменування;
б) звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар;
в) торговельна марка та виробник товарів (за наявності у товаросупровідних та комерційних документах);
г) код товару згідно з УКТ ЗЕД;
ґ) найменування країни походження товарів (за наявності);
д) опис упаковки (кількість, вид);
е) кількість у кілограмах (вага брутто та вага нетто) та інших одиницях виміру;
є) фактурна вартість товарів;
ж) митна вартість товарів та метод її визначення;
з) відомості про уповноважені банки декларанта;
и) статистична вартість товарів;
6) відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про застосування заходів гарантування їх сплати:
а) ставки митних платежів;
б) застосування пільг зі сплати митних платежів;
в) суми митних платежів;
г) офіційний курс валюти України до іноземної валюти, у якій складені рахунки, визначений відповідно до статті 3 1 цього Кодексу;
ґ) спосіб і особливості нарахування та сплати митних платежів;
д) спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати);
7) відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови;
8) відомості, що підтверджують дотримання встановлених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України;
9) відомості про документи, передбачені частиною третьою статті 335 цього Кодексу;
10) довідковий номер декларації (за бажанням декларанта).
Суд встановив, що в митну декларацію типу ІМ40ДЕ № UA403030/2019/015067 позивач вніс усі відомості, які визначенні частиною восьмою статті 257 МК. Зокрема, у графі 43 митної декларації позивач визначив вартість товару за першим (1) методом, тобто за ціною договору (контракту).
Відповідно до статті 49 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За змістом частини четвертої статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 МК).
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, відповідно до частини другої статті 52 МК зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Стаття 53 МК визначає перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК).
Згідно частини другої статті 53 МК документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу вимог частини п'ятої статті 53 МК забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Таким чином, аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що Митним кодексом України визначено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Відповідно до частини другої статті 57 МК основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції), а кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК).
Частиною п'ятої вказаної статті Митного Кодексу визначено, що у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 58 МК метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно частини другої коментованої статті Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), в межах частини другої статті 54 МК здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Згідно частини третьої статті 54 МК за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
В силу вимог частини п'ятої статті 54 МК, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Як свідчить зміст частини шостої статті 54 МК, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу.
Щодо процедури консультацій між митним органом та декларантом, суд зазначає, що відповідно до частини шостої статті 55 МК на вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді. Проте, відповідно до частини третьої статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи. Тобто Митний кодекс України встановлює обов'язковою письмову форму вимоги про надання додаткових документів.
При цьому, витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Зі змісту положень розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановленні належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановленні достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів. Відповідно до положень пункту 3 частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Така позиція узгоджується з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 140/231/19, а тому відповідно до статті 242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд встановив та не заперечується сторонами, що митну вартість імпортованого транспортного засобу, що вказана декларантом у митній декларації типу ІМ40ДЕ № UA403030/2019/015067, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору, серед яких, зокрема: рахунок-фактуру (інвойс) № 40/19 від 31.07.2019; платіжний документ, що підтверджує вартість товару № SW24J801O00337 від 01.08.2019; декларацію про походження товару № ER068128 від 19.05.2019; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA20903/2019/63902 від 14.08.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 19.05.2019; копію митної декларації країни відправлення № MRN19DE510211695513E1 від 12.08.2019; сертифікат відповідності колісного транспортного засобу № UA.009.137225-19 від 15.08.2019; внутрішній договір (контракт) доручення № HHX257978 від 31.07.2019; договір про надання послуг митного брокера № 2008-1/2019 від 20.08.2019.
Водночас, згідно вказаного рахунку - фактури, покупцем автомобіля марки Renault; модель Megane; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 є Сварник ОСОБА_4 , ціна товару зазначено 5900 EUR (арк. справи 55).
При цьому, платіжний документ № SW24J801O00337 від 01.08.2019 містить найменування замовника (покупця) автомобіля: марка Renault; модель Megane; ідентифікаційний номер транспортного засобу (номер кузова) НОМЕР_1 - ОСОБА_1 , а також підтверджує оплату товару в розмірі 5900 EUR згідно рахунку - фактури, а тому зазначені рахунок-фактура та платіжний документ є свідченням пов'язаності їх між собою на підтвердження однієї і тієї ж операції з придбання зазначеного автомобіля (арк. справи 14, 55, 57).
Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо транспортного засобу, який імпортується, та не встановлено жодних інших обставин, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною рахунка - фактури (інвойс) № 40/19 від 31.07.2019.
Відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст рахунку-фактури чи його достовірність, в тому числі будь-яких відомостей про отримання від компетентних органів Німеччини інформації про не відчуження позивачу автомобіля продавцем чи несплати зазначеної суми коштів за вказаний автомобіль.
Суд звертає увагу на те, що у відповідача була можливість перевірити (уточнити) задекларовану вартість імпортованого автомобіля, оскільки в документах містяться відомості про продавця, його адреса, телефон.
Таким чином під час митного оформлення декларантом надано усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, згідно з вимогами Митного кодексу України.
Водночас, відповідачем також не доведено обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості транспортного засобу за ціною рахунку-фактури, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено.
Наявність у поданих позивачем документах будь-яких розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем зазначено не було, а тому належних підстав для коригування митної вартості у митного органу не було.
Водночас, зазначений рахунок-фактура містить усі необхідні реквізити сторін та підписи обох сторін.
З огляду на зазначене, суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність документів, що підтверджують оплату товару, як підставу виникнення сумнівів щодо митної вартості товару, оскільки у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв'язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості. Згідно з частиною сьомою статті 58 МК платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно).
Така позиція узгоджується з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 1140/3242/18, а тому відповідно до статті 242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, щодо посилання відповідача на те, що в платіжному документі відсутнє посилання на рахунок - фактуру, що не дозволяє підтвердити дану комерційну операцію купівлі - продажу та ненадання документів, які витребовувала митниця, суд звертає увагу, що чек, квитанція або платіжне доручення свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв'язку між відомостями із чеком, квитанцією, платіжним дорученням та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом саме чеку, квитанції, платіжного доручення не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.
Такий висновок зроблений Верховним Судом 03.04.2018 у справі № 809/322/17, а тому відповідно до статті 242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом.
Водночас, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, згідно якої посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 МК не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.
Також, суд зазначає, що оскаржене рішення про коригування митної вартості товарів не містить жодних обґрунтувань щодо наявних сумнівів у правильності заявленої митної вартості транспортного засобу.
В контексті вказаного, суд також звертає увагу на те, що згідно правових висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 11.09.2012 у справі №21-262а12, та Верховного Суду, викладених в постанові від 30.10.2018 у справі №826/25605/15, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень частини другої статті 77 КАС, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Таким чином, враховуючи те, що позивач відповідно до статті 53 МК подав відповідачу всі необхідні документи разом із митною декларацією для визначення митної вартості імпортованого автомобіля за основним методом визначення митної вартості товару - за ціною договору, суд дійшов висновку, що оскаржені рішення та картку відмови відповідач прийняв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Митним кодексом України, а тому такі рішення та картка відмови є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Водночас, при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно із частинами першою та третьою статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частини друга статті 134 КАС).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною четвертою статті 134 КАС для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено у частині п'ятій статті 134 КАС, згідно якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу положень статті 134 КАС слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд встановив, що 18.09.2019 між Адвокадським об'єднанням "Юридична колегія", в особі голови, адвоката Гуцалюка А.Р. (далі - Об'єднання) та ОСОБА_1 , від іменні якого по довіреності діє Волошин О.В. (далі - клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 18-09/1 (арк. справи 19).
Відповідно до пункту 4.2 зазначеного договору сума оплати складається з переліку та вартості послуг, які узгоджені сторонами і зазначається в акті наданих послуг.
Актом наданих послуг № 20-09/1 від 20.09.2019 до договору про надання правничої допомоги № 18-09/1 підтверджується, що Об'єднанням надано клієнту наступні послуги:
- консультація з приводу можливості оскарження рішення про коригування митної вартості - 500 грн;
- правовий аналіз документів, наданих клієнтом - 1000 грн;
- підготовка та подача позову до суду - 3000 грн;
- гонорар адвоката за участь у справі - 1500 грн. Загальна сума, що підлягає сплаті складає 6000 грн.
Також у вказаному акті наданих послуг зазначено, що оплата за надані послуги повинна бути виконана на протязі п'яти днів з моменту підписання сторонами акта наданих послуг.
На підтвердження сплати клієнтом наданих Об'єднанням послуг до суду надано квитанцію від 25.09.2019 № 0.0.1476419366.1 про сплату 6000 грн, призначення платежу: "плата згідно договору № 18-09/1 від 18.09.2019 та акта наданих послуг № 20-09/1 від 20.09.2019"; отримувач: АО "Юридична колегія".
Водночас, суд встановив, що така оплата клієнтом здійснена протягом п'яти днів з моменту підписання сторонами акта наданих послуг, як це визначено в акті наданих послуг.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 6000 грн є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), як наслідок така сума витрат на правничу допомогу підлягає стягненню на користь позивача.
Водночас, суд встановив, що за подання даної позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 768,40 грн, про що свідчить квитанція № 0.0.1483365817.1 від 03.10.2019.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Тернопільської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, - задовольнити в повному обсязі.
Визнання протиправним та скасування рішення Тернопільської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA403000/2019/001664/2 від 30.08.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №403030/2019/01064.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці ДФС в користь ОСОБА_1 судові витрати на суму 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. сплаченого судового збору та 6000 (шість тисяч) гривень 00 коп. витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09.12.2019.
Реквізити сторін:
позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач Тернопільська митниця ДФС (місце знаходження: 46020, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 38, код ЄДРПОУ 39420537).
Головуючий суддя Мірінович У.А.
копія вірна
Суддя Мірінович У.А.