Провадження №2/760/2758/19
Справа №760/6469/13-ц
21 листопада 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Оксюти Т. Г.
при секретарі: Горупа В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У березні 2013 року ПАТ «Родовід Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилається на те, що 27 грудня 2005 року між ВАТ (ПАТ) «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 28.4/А-599.05.02, відповідно до умов якого відповідач отримала у банку кредит в сумі 15537 доларів США строком до 27 грудня 2010 року.
Відповідно до умов укладеного договору банк зобов'язався надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язалась повернути кредит та платити проценти в розмірі 14% за користування ним. В подальшому розмір щомісячний відсотків було збільшено до 16% на підставі додаткової угоди між сторонами.
Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме, в порядку передбаченому договором, видав відповідачу грошові кошти.
В порушення умов кредитного договору відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконувала та станом на 16 січня 2013 року мала заборгованість по договору на загальну суму в розмірі 5854,91 цент США та 47215,60 гривень, яка складалась із наступного: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 4816,12 доларів США; заборгованість по нарахованим відсоткам в розмірі 1038,79 доларів США; загальна сума пені по заборгованості в розмірі 43157,85 гривень; загальна сума 3% річних від суми заборгованості в розмірі 4057,74 гривень.
На підставі викладеного просив позов задовольнити.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16.05.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.10.2013 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 5854,91 (п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири долари 91 цент) долари США та штрафні санкції в сумі 16686,59 (шістнадцять тисяч шістсот вісімдесят шість грн 59 коп) гривень.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» судовий збір в розмірі 634,85 гривень.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.05.2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16.05.2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02.10.2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19.12.2014 року у справі було призначено судову економічну експертизу.
Експертиза проведена не була та справу повернуто до суду.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 15.02.2016 року головуючим у справі визначено Кицюк В.С.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 04.09.2017 року головуючим у справі визначено Оксюту Т.Г.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва 02.02.2018 року залишено без розгляду позовну заяву ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 30.05.2018 року ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 02.02.2018 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до того ж суду.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26.09.2018 року витребувано у ПАТ «Родовід Банк» документи за кредитним договором.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26.11.2018 року у справі призначено судову економічну експертизу.
16.05.2019 року справу повернуто до суду без проведення експертизи.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13.08.2019 року по справі залучено до участі у розгляді справи у якості правонаступника позивача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду заяву в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції зазначив наступні порушення, яких припустились суди попередніх інстанцій: «Суд першої інстанції, в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦК України, належним чином своїх процесуальних обов'язків не виконав та не з'ясував чим підтверджується заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед банком, з яких розрахунків виходив суд при задоволені позову, не перевірив доказів наявності вказаної заборгованості та залишив заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності без задоволення. Із матеріалів справи не вбачається розрахунку заборгованості, яку допустила відповідач ОСОБА_1 внаслідок невиконання умов кредитного договору, відсотків за користування кредитними коштами. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, зазначені вище доводи залишив поза увагою, не навів мотивів, з яких суд вважав допустимими факти, якими обґрунтовувались позовні вимоги, внаслідок чого належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не з'ясував повно та всебічно дійсні обставини справи, не перевірив наявність заборгованості позичальника перед банком, розмір заборгованості та нарахованих відсотків.».
Отже, скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій, касаційний суд виходив з того, що позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» фактично ґрунтуються на припущеннях, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами (у тому числі оригіналами первинних документів, детальних розрахунків, тощо), позивач не надав суду належного розрахунку позовних вимог, розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем.
При цьому, банк систематично ухилявся від того, щоб надати суду для огляду оригінали документів, які були ним додані в копіях до матеріалів справи, а також оригінали документів, які від нього вимагались під час розгляду справи та проведення експертизи, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Також зазначив, що відповідач не визнає пред'явленого позову, оскільки в супереч вимогам ст. 517 ЦК України ПАТ «Родовід Банк» не передав ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» оригіналів документів (оригіналів кредитного договору №28.4/А-599.05.2 від 27.12.2005, оригіналу додаткової угоди від 10.11.2008 до кредитного договору №28.4/А-599.05.2 від 27.12.2005, а також інших оригіналів первинних бухгалтерських документів, що підтверджують надання та погашення кредиту за кредитним договором), а відступлення права вимоги у зобов'язанні на підставі копій документів, без їх фактичного підтвердження оригіналами, чинним законодавством України не передбачено.
З урахуванням викладеного просив відмовити у задоволенні позову.
Також, просив розглядати справу без його участі.
Крім того, в матеріалах справи міститься заява представника відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог.
Врахувавши заяви учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
При новому розгляді справи встановлено, що 27 грудня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 28.4/А-599.05.2, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 15 537 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 27 грудня 2010 року та зі сплатою процентів за користування кредитом.
Згідно з пунктами 3.1, 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язалась: починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитним договором у сумі 259 доларів США на рахунок, указаний у пункті 1.3 цього договору, шляхом внесення коштів готівкою чи перерахування їх зі свого поточного рахунку; сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також 27 грудня 2010 року або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом. Датою сплати заборгованості за процентами є день зарахування коштів на рахунок, указаний у пункті 1.6 цього договору.
За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов'язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу (пункт 3.9 кредитного договору).
Пунктами 5.2, 5.3 кредитного договору передбачено право банку у разі недотримання позичальником умов цього договору вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору.
Додатковою угодою від 10 листопада 2008 року до кредитного договору № 28.4/А-599.05.2 сторонами було погоджено збільшення процентної ставки за кредитним договором до 16% річних.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 грудня 2005 року між сторонами укладений договір застави транспортного засобу - автомобіля «Форд Фіеста», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Встановлено, що зобов'язання за кредитним договором позивач виконав, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки від 27 грудня 2005 року.
Однак, відповідач взятих на себе зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, не сплативши проценти за користування кредитними коштами, не повернувши чергові суми отриманого кредиту та не погасивши всю суму кредиту.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору - до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними (пункт 7.6 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 27 грудня 2010 року (пункти 1.1; 3.2 кредитного договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів - щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (пункт 3.1 кредитного договору) і для процентів за користування кредитом (пункт 3.3 Кредитного договору).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також у частині першій статті 611, частині другій - четвертій статті 612 ЦК України, частині першій, другій статті 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.
Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 27 грудня 2010 року.
Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Отже, при розгляді справи встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (пунктами 3.1, 3.3) позичальник зобов'язана здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.
Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Враховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, а процентів - кожного 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 18.09.2018 року (а.с. 167-169 Т. 2) ОСОБА_1 здійснила останній платіж по погашення тіла кредиту 17.02.2009 року, по погашенню процентів останній платіж здійснено 11.11.2009 року.
При цьому, ПАТ «Родовід Банк» звернувся до суду з позовом 28.03.2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Як зазначив Верховний Суд України у своїх постановах від 16.09.2015 року у справі №6-68цс15 та від 30.09.2015 року у справі №3-374гс15, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, втому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу )п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Виходячи з наведеного боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.
У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Оскільки ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернувся з даним позовом до суду 28.03.2013 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, про який заявлено відповідачем у справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року, ст. ст. 256, 257, 260, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя