Справа № 2 - 21/10
05 березня 2010 року м. Монастирище
Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді: Ротаєнко Д.С.
при секретарі: Пугач В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними,
Позивач ОСОБА_1 03.11.2009 року звернувся в суд із позовом до відповідача про стягнення боргу. Підставою своїх вимог вважає, те що 02 грудня 2008 року ОСОБА_2 взяла в нього в борг 5 000 гривень, які зобов'язалась повернути до кінця 2008 року, про що видала відповідну розписку. 04 травня 2009 року вона також взяла в нього в борг 10 000 гривень, які зобов'язалась повернути до 30 червня 2009 року, про що видала відповідну розписку, та ще 04 травня 2009 року взяла в борг 10 000 гривень, які зобов'язалась повернути до 30 червня 2009 року, про що видала відповідну розписку. Відповідно до ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають із договорів та інших правочинів. Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином. Відповідач взяла на себе зобов'язання повернути борг до вказаної дати (згідно розписок), але свого зобов'язання не виконала, коштів не повернула. Просить стягнути із неї на його користь 25 000 гривень боргу та судові витрати.
Відповідач ОСОБА_2 10.11.2009 року звернулася до суду із зустрічним позовом, згідно якого: у позові ОСОБА_1 покликається на загальну норму зобов'язального права, але не вказує, які саме мали місце правовідносини між сторонами. В ст. 526 ЦК України не мається виразу борг і т.п. Із 28.10.1995 року до 24.05.2007 року сторони перебували в шлюбі. Від даного шлюбу є дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розлучення на деякий час вони припинили сімейні стосунки, однак у травні 2008 року їх відновили і проживали сумісно та вели спільне господарство, як чоловік і жінка, але без шлюбу, до 13.07.2009 року в будинку в АДРЕСА_1, який належав на праві власності її сестрі ОСОБА_4 В умовах безробіття вони обоє виїжджали на роботу в м. Київ, де працювали за змінним графіком. В м. Києві проживали в пансіонаті «Дозвілля», орендуючи кімнату та сплачуючи орендну плату 1 000 гривень в місяць. У серпні 2008 року ОСОБА_1 захворів, у нього виявились епілептичні напади, що обумовило поведінкові розлади. Він почав підраховувати внески його зарплати у сімейний бюджет та зажадав письмового підтвердження таких внесків. За станом на 02.12.2008 року за його підрахунками із його зарплати було внесено в сімейний бюджет 5 000 гривень. На його вимогу, під його психологічним тиском та не сприйнятті роз'яснень, що ці витрати сімейні, і що її зарплата і його зарплата витрачена на харчування, одяг сторін та дитини, на оплату орендної оплати, вона написала письмову розписку від 02.12.2008 року, що «винна ОСОБА_1 5 000 гривень та зобов'язується віддати до кінця 2008 року», намагаючись заспокоїти його та попередити епілептичні припадки. Аналогічна ситуація склалась і станом на 04.05.2009 року. ОСОБА_1 зажадав підтвердження, що його внесок в сімейний бюджет за станом на 04.05.2009 року становить 10 000 гривень та вимагав написати письмову розписку, що ця сума нею взята та буде йому повернута. Він перебував у стані надзвичайного збудження, у хворобливому стані, тому для попередження епілептичного нападу, вона знову надала письмову розписку. Характерно, що в цей день таких розписок було написано декілька. ОСОБА_5 із розписок не задовольняла ОСОБА_1, він зажадав переписати та доповнити розписки датою його народження, роком повернення, тощо, а потім всі розписки приховав. Отже, 04.05.2009 року написано декілька розписок щодо 10 000 гривень. ОСОБА_1 умисно в своїй позовній заяві по цьому факту надає дві розписки та подвоює суму 10 000 гривень, яку вона, немов, взяла в нього в борг. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Розписки від 02.12.2008 року, 04.05.2009 року не спрямовані на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. Вони не підтверджують договір позики, оскільки, в значенні ст. 1046 ЦК України ОСОБА_1 не передавав їй у власність грошових коштів в зазначених сумах. Розписки підтверджують грошовий внесок ОСОБА_1 в сімейний бюджет. Але відповідно до ч. 2 ст. 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата , пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету. Відповідно до ст. 74 зазначеного Кодексу, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ч. 2 ст. 74 вказаного Кодексу на правовідносини чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 Сімейного кодексу України, тобто в тому числі ч. 2 ст. 61 Сімейного кодексу України. Отже, внески відповідача у сімейний бюджет за станом на 02.12.2008 року 5 000 гривень, за станом на 04.05.2009 року - 10 000 гривень не є угодою позики, не породжують у неї зобов'язання повернення таких коштів, а розписки від 02.12.2008 року та 04.05.2009 року є правочинами, які слід визнати недійсними. За час проживання однією сім'єю з травня 2008 року до 13.07.2009 року з сімейного бюджету вони потратили на оплату кімнати в пансіонаті 8 000 гривень, на придбання одягу та взуття сторонам та дитині - не менше 5 000 гривень, на харчування - не менше 20 000 гривень. На оплату проїзду в м. Київ та зворотньо - не менше 3 000 гривень. Проживаючи із відповідачем, вона не стягнула із нього аліментів на утримання дитини. Отже, задовольняючи її позов, ОСОБА_1 в позові про стягнення із неї 25 000 гривень слід відмовити. Просить встановити, що вона та ОСОБА_1 проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка без шлюбу із 01.05.2008 року до 13.07.2009 року, та визнати правочини - письмові розписки, написані нею 02.12.2008 року, 04.05.2009 року, 04.05.2008 року про повернення нею відповідно 5 000 гривень, 10 000 гривень та 10 000 гривень - недійсними.
ОСОБА_1 як відповідач по зустрічному позову надав суду заперечення, відповідно до якого відповідачка по справі звернулась до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просить суд встановити, що вона проживала з ним однією сім'єю без шлюбу та визнати письмові розписки недійсними. Він повністю заперечує проти вимог викладених у зустрічній позовній заяві із наступних доводів: він ніколи не хворів на епілепсію; в м. Києві вони не проживали однією сім'єю; він не здійснював психологічного тиску на неї; грошові кошти, які він позичив відповідачці, є його особистою власністю, так як він їх заробив на роботі в м. Москва, в той час коли вони проживали окремо, а частину коштів отримав в дарунок від покійних діда і баби. Просить відмовити у задоволенні зустрічного позову повністю.
ОСОБА_1, як позивач по первісному позову, та як відповідач по зустрічному, свій позов підтримав повністю, зустрічний позов не визнав та пояснив, що до нього з проханням 02.12.2008 року звернулась ОСОБА_2 позичити 5 000 гривень і він їх позичив, про що вона видала розписку. 04 травня 2009 року вона зателефонувала йому і попросила позичити ще 10 000 гривень та пояснила, що їй потрібні кошти, так як вона займається розповсюдженням продукції «Ейвон», "Оріфлейм", і їй кошти потрібні для купівлі товару. Він сказав, що йому винен гроші ОСОБА_6, так як він в нього позичав до 10.05.2009 року і, що він в нього запитає. Він зателефонував і той сказав, що може віддати в гривнях. 4.05.2009 року він їх їй завіз під обід, на що вона видала розписку і запитала, чи не може він ще позичити їй 10 000 гривень. Він запитав у ОСОБА_6 і останній йому позичив 4 000 гривень у той же день, які він з його 6 000 гривень ввечері позичив ОСОБА_2, про що вона видала ще одну розписку. Він спеціально просив написати різного тексту розписки, щоб було видно, що це різних дві суми грошей. Рік перед тим він позичив гроші ОСОБА_6, які він йому повернув. Дійсно у нього був випадок, що він втратив свідомість, але діагноз епілепсія не підтвердився. Лікарі сказали, що це міг бути сонячний удар. У Києві він був на заробітках з листопада 2008 року до середини травня 2009 року. Розписки ОСОБА_2 писала всі три в м. Києві. При цьому ніхто не був присутнім. Спільно з нею однією сім»єю на той час не проживав. Він жив у кімнаті на роботі разом з іншими працівниками. Дійсно, інколи приїжджав в Монастирище в будинок ОСОБА_2, так як там проживала його дочка. Бувало, що, інколи, він заїжджав до ОСОБА_2, але з нею спільно на той період часу не жив, як одна сім'я. Психологічного тиску на неї не здійснював. Як би був тиск, вона б звернулась в міліцію чи до рідних. Бюджет був у кожного свій. На прохання ОСОБА_2 частину коштів давав дитині, частину на ремонт будинку. Після того, як він залишився без роботи, у кінці травня 2009 року, він проживав у будинку ОСОБА_2, так як там була дитина, а ОСОБА_2 була на заробітках в Києві. З середини літа до листопада 2008 року він жив з позивачкою, а коли переїхали в Київ - окремо на роботі. Після того, як він повернувся в кінці травня з Києва, він деякий час проживав в будинку по АДРЕСА_1 але потім на прохання позивачки покинув цей будинок. Просить його позов задоволити, в задоволенні зустрічного позову відмовити.
ОСОБА_2, як відповідач по первісному позову та як позивач по зустрічному первісний позов не визнала, зустрічний підтримала, просить його задоволити та пояснила, що за 15 років спільного життя було всякого. Шлюб вони розірвали. З травня 2008 року почали спільно проживати, так як ОСОБА_1 пообіцяв, що не буде пити, і все буде у них гаразд. Вони виїхали в кінці літа в м. Київ, щоб знайти роботу. Осінню поселилися проживати в пансіонат "Дозвілля". Проживання в ньому коштувало приблизно1000 гривень в місяць. Жили через тиждень за характером своєї роботи. В кінці літа в ОСОБА_1 був приступ епілепсії через надмірне вживання алкоголю. Це відбулося на очах у дитини. Вона возила його на обстеження за свої кошти, так як у нього своїх грошей не було. Возила його по лікарнях, лікувала. Також возила його в Центр епілепсії в м. Київ, де він стоїть на обліку. Він не платив кошти за проживання в пансіонаті, а давав їх їй, і вона розраховувалась. Стан здоров'я його погіршувався, почали повторюватись напади. Він почав підраховувати, які гроші він на що давав, і вимагав писати про це розписки. Вона пояснювала йому, що які розписки, якщо вона сплачувала за проживання, надавала кошти на утримання дитини. На Новий рік у нього знову стався напад. Вона просила його їхати додому. У нього були якісь гроші. Вона просила його йому їх віддати, але він не погодився, та додому приїхав з Києва побитий, без телефону. Вона дала 1000 гривень на його лікування з своїх грошей, так як сказала, що дійсно може їх у нього вкрали. Гроші вона давала його брату на його лікування. Коли вона приїхала з Києва, він зажадав, щоб вона ще написала розписки. Вона сказала, що гроші пішли на ремонт, просила його їхати лікуватися. Він сказав, що не піде, якщо вона не напише розписок. Вона телефонувала його матері, і просила його забрати, так як вона викличе міліцію. Мати сказала, що ти напиши, а ми їх порвемо. Вона написала їх декілька, так як йому не подобався їх зміст. Вона їх писала, щоб він від неї відчепився, і поїхав лікуватися. Вона написала дві розписки, і пішла до баби, яка проживає недалеко. Коли повернулася, розписок на столі не було. Дитина бачила, що він забрав ці розписки. Він ще після цього приходив. Не лікувався офіційно, а самостійно. Швидку до нього викликали неодноразово. В який саме тиждень жили в пансіонаті, а в який ні, сказати не може, тому зазначає період часу в цілому. В міліцію не звернулася з приводу здійснення на неї тиску під час написання розписок, так як його пошкодувала. Про те, щоб не викликати міліцію, просила її його мати, і він також. Заперечує, що розписки на 10 000 гривень були написані в пансіонаті в м. Київ, а стверджує, що в м. Монастирище, і їх було написано багато. В міліцію не зверталася після написання розписок, так як у неї був нервовий стан, і вона просто хотіла, щоб він від неї пішов. Вона не думала, що це так серйозно, тому, що вони не завірені. Вона не думала, що він звернеться з цього приводу в суд. Розповсюдженням продукції «Ейвон» займалася до того часу, як поїхала в Київ на роботу. Після цього, в неї появився постійний заробіток і їй не було необхідності цим займатися. При написанні розписок по 10 000 гривень була присутня їх дочка. Першу розписку вона написала в м. Київ на 5000 гривень. При цьому свідків не було. Факт спільного їх проживання в пансіонаті можуть підтвердити ОСОБА_7 та ОСОБА_5 Вважає, що ОСОБА_1 таким чином хоче за її рахунок жити, так як не працює, і не має коштів, оскільки, заборгував аліменти за останніх два місяці. Вважає, що свідки ОСОБА_1 підкуплені, і давали неправдиві свідчення. Грошей у нього не було, і не могло бути, так як вони їх витрачали на проживання та лікування. Просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю, її зустрічний позов задовлити.
Допитаний в якості свідка, ОСОБА_8 показав, що він разом із ОСОБА_1 та іншими їздили в Москву на заробітки. Були разом з ним три рази період часу 7 - 8 місяців в різні пори року. Це було приблизно рік назад. Грошові кошти з Москви переводив роботодавець через банк, так як по дорозі було ненадійно їх перевозити при собі. Кошти приходили на його ім'я, а він розподіляв їх іншим хлопцям, які їздили з ним. Позивач ОСОБА_1 отримував гроші тричі: приблизно від 2 до 3 тисяч доларів. Кому він давав ці гроші, він незнає. Він всі кошти віддав ОСОБА_1, а роботодавець частину не доплатив, так як вони не виконали повністю роботу. Працювали 7 - 8 місяців на протязі року.
Свідок ОСОБА_6 показав , що працював разом з ОСОБА_1 у м. Києві приблизно з 10.11.2008 року до травня 2009 року чи трохи довше, а потім він особисто звільнився. ОСОБА_1 проживав з ним за місцем роботи. Було, що він 1 чи 2 рази на місяць кудись їздив з ночівлею, казав, що до родичів, але він не допитувався. Він позичив у ОСОБА_1 2000 доларів США на рік 10.05.2008 року, про що видав йому розписку, тому пам'ятає число, та через рік, 3 травня, йому повернув, але повернув гривнями в сумі 16 000. Потім він ще попросив позичити 4000 гривень на два тижні того ж дня ввечері. Свідків передачі грошей не було. Гроші він йому повернув, а тому розписки не зберігав, хоч вони були написані.
ОСОБА_9, допитаний в якості свідка, показав, що є рідним братом позивача ОСОБА_1 У 2008 році йому та його брату - позивачу бабка подарувала гроші в сумі по 10 000 гривень, які зберігались у нього, так як ОСОБА_1 на той час не було, і в квітні він їх віддав. Він грошей в сумі 600 гривень у ОСОБА_2 не позичав та не позичав грошей на лікування брата. Спочатку брат їздив у Москву на заробітки, потім був у Києві. Який період часу, сказати точно не може. Чи проживав з ОСОБА_2 в Києві його брат, сказати не може, так як там не був, та брат розповідав, що він живе з кількома чоловіками у кімнаті. Він знає трьох з них. Розповідав про них різні історії, які відбувались там з ними. Про те, що проживає з ОСОБА_2 не казав, а казав, що зустрічалися. У брата за останній рік були лише простудні захворювання. Був один випадок, що викликали швидку, так як він літом, перебуваючи на сонці, втратив свідомість. Це було пов'язано з жарою. Брат розповідав йому, що він позичив гроші дружині під розписки. На що саме не може сказати. Чи проживали вони разом не може сказати, так як у 2009 році в більшості брат жив на квартирі. Це бачили і сусіди.
Малолітній свідок ОСОБА_3, допитана в присутності соціального педагога ОСОБА_10, показала, що у її присутності мама писала розписки, багато. Потім мама їх рвала. Батько на неї кричав, тому, що він тоді пив багато таблеток, а мама хотіла, щоб він пішов від них. Прийшла бабуся ОСОБА_10 - мама батька, і сказала, щоб мама написала розписки, а вона їх потім порве, і не порвала. Після розлучення батьки жили з весни і до кінця літа, при цьому часто сварилися. Батько тоді багато пив. Вона не бачила, щоб батько давав гроші мамі. Розписки мама писала весною. На травневі свята їй телефонував батько і вона розповідала йому, що вони їздили в ліс. Де він був на той час, вона не знає. Після травневих свят чи поїхала мама кудись, вона не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_4 показала, що є рідною сестрою ОСОБА_2 та знає, що сторони після того, як розлучилися, проживали спільно з травня 2008 року до липня - серпня 2009 року. Під час спільного проживання весь час сварилися тому, що ОСОБА_1 любив випити. Він не працював. Якщо він до того і їздив на заробітки, але гроші не привозив. Може він їх і заробляв, але вони цих грошей не бачили. ЇЇ сестра працювала вчителем, коштів не вистачало. Вона була вимушена поїхати в Київ на роботу. ОСОБА_1 захворів у серпні 2008 року, і її сестра розповідала, що коли вони копали картоплю, у нього був перший приступ епілепсії. Це підтвердив фельдшер швидкої допомоги. Вони поїхали в Київ в епілептичний центр на консультацію, і він там підтвердився. Він весь час шантажував та погрожував її сестрі і вона неодноразового втікала з дитиною та ночувала у неї вдома. Він відсилав СМС погрозливого типу, дзвонив. Розписки вона написала також під натиском. Це бачила дитина. Сестра їй казала, що писала вона ці розписки неодноразово, так як він погрожував, що або собі щось зробить, або їй. В нього на той час були приступи епілепсії. Особисто бачила такий приступ у позивача в серпні 2009 року на цвинтарі. Сестра його обливала водою, а він пив таблетки «бензонал». Швидку не викликали і до лікарів не зверталися, оскільки, це його особиста справа. Вона викликала неодноразово міліцію з приводу того, що ОСОБА_1 скандалив, тому, що сестра була в стресовому стані. У неї була депресія. В період з травня місяця, коли проживали разом, вона не вникала, де вони саме жили, але, здається їздили на заробітки в Київ, де і проживали в пансіонаті «Дозвілля». Працювали через тиждень, а через тиждень приїжджали в Монастирище, і жили з дитиною. Вона особисто приходила до них тоді, коли в його дочки був день народження. Не впевнена, що він працював через тиждень, так як цим не цікавилась, але знає, що завжди, коли він приїжджав, були сандали, сварки. При цьому сестра плакала, нервувала. Він не давав їй спокійно жити, хоча вони і були розлучені. Вважає, що така поведінка позивача є помстою її сестрі. Не заперечує, що вони відпочивали на травневі празники, так як у її сина день народження. ОСОБА_1 напевно був у Києві. Коли після цього він приїжджав, їй невідомо, так як цим вона не цікавилась. Про те, що в травні він приїжджав, їй казала її сестра, але числа вона незнає.
ОСОБА_11, допитана в якості свідка, показала суду, що є матір"ю позивача ОСОБА_2 Вона розповідала їй, що у ОСОБА_1 були приступи. Він писав розписки, вона читала, викликала його матір. Мати його сказала, щоб вона написала розписки, а вона вдома їх порве, і почала плакати. Дочка її пошкодувала і почала писати. Вона їх писала, а він рвав, так як, то не те число, то не та дата. Писала разів з п'ятнадцять. Хоч два роки були розлучені, але приймала його, так як жили разом, і шкодувала. Потім він почав проситися, бо його вигнала мати. Прийняла. Жили, як одна сім'я. Потім вони поїхали в Київ, проживали в готелі, платили великі за це гроші. Вона до них відправляла у Київ дочку автобусом, а вони її в Києві зустрічали. Проживали спільно два роки після розлучення, з травня до серпня 2009 року. Жили погано, бо скандалили. ОСОБА_1 у 2008 році захворів. Після 15 серпня їй зателефонувала внучка, щоб вона викликала швидку так як батькові дуже погано. Спочатку лікарі сказали, що тиск підвищився. Коли був другий випадок, лікар поставив діагноз - епілепсія на ґрунті алкоголізму. Перед цим він пив і просив у неї на це гроші, а вона їх давала. Дочка спочатку працювала в селі Половинчик вчителем, а ОСОБА_1, не працював. У вересні 2008 року вона поїхала в Київ, почала заробляти гроші, давати дитині та їй допомагала також. Такий у них був сімейний бюджет. У 2008 році до неї приходив брат ОСОБА_1 і позичив 1000 гривень на його лікування, які дала ОСОБА_2. Це бачила одна знайома, яка стояла неподалік. Алла возила його в Київ в епіцентр. Чи був він після 1 травня 2009 року в Монастирище не пам'ятає, але пам'ятає, що на 9 травня він приїжджав і забирав дочку до себе. До цього він був у Києві. Раніше дочка її займалася "Оріфлеймом", а як поїхала у Київ, покинула це у 2008 році. До того, як поїхати в Київ, ОСОБА_1 їздив на заробітки в Москву, Одесу. З Москви приїхав у 2008 році. Казав, що привіз гроші, хоча вона про це не дуже розпитувала. Після цього зробили ремонт в будинку.
Спеціаліст, лікар - психіатр, ОСОБА_12 пояснила суду, що згідно медичних документів, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 не хворіє на епілептичну хворобу та даний діагноз у нього не підтвердився і виключений згідно досліджень від 1.09.2008 року та 16.03.2009 року
Допитаний в якості свідка, ОСОБА_13 показав, що працював разом із ОСОБА_1 в місті Києві та на 1.05.2009 року вони їздили по домам, а 3 травня вийшли на роботу. Стверджує, що ОСОБА_1 не їздив на вихідні додому, і з 03.05.2009 року, точно був на роботі в м. Києві, так як у нього була така робота, щоб бути на місці. Він працював з ОСОБА_1 разом в період з листопада 2008 року до травня 2009 року включно, і проживали вони за місцем роботи, в одній кімнаті. Бувало, що ОСОБА_1 не залишався ночувати, але це було лише пару раз. Чи був випадок, що ОСОБА_1 був побитий він сказати не може, так як тоді був вдома. Працювали весь час, а коли комусь потрібно було додому, їх відпускали. Він особисто майже завжди був там, крім того, коли їздив додому. Найбільше це міг бути тиждень. Чому інші свідки вказали, що ОСОБА_1 жив в іншому місці, він сказати не може, так як в основному він жив за місцем роботи. Про особисте сторін йому нічого невідомо. Якщо не помиляється, ОСОБА_1 їздив на 9 травня додому перед 9 числом: 7 чи 8, а 4 був з ним на роботі. Працювали спільно, але виконували різного характеру роботи.
Свідок ОСОБА_7, в ідповідно до протоколу допиту Обухівського районного суду Київської області від 22 січня 2010 року показала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знає, так як вони деякий час проживали в пансіонаті «Дозвілля». Вони приїхала до пансіонату одночасно і проживали разом в одній кімнаті із листопада місяця до квітня місяця. ОСОБА_3 в пансіонаті «Дозвілля» вона бачила лише одного разу, коли вона приїздила до ОСОБА_1 та ОСОБА_2. ОСОБА_1 декілька разів, на її думку, був напідпитку. Із виду він високий, худорлявий, темноволосий. Вони проживали всього два тижня на місяць (кожного місяця) із листопада по квітень. Із листопада по квітень вони проживали постійно разом, але були такі дні, що ОСОБА_2 проживала одна. У книзі реєстрації є записи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в пансіонаті «Дозвілля» разом. Зі слів ОСОБА_2, вона працювала і працює прибиральницею в заможних людей, а де працює ОСОБА_1 їй не відомо.
ОСОБА_5, допитана в якості свідка, в ідповідно до протоколу допиту Обухівського районного суду Київської області від 22 січня 2010 року, показала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знає. Вони приїздили до пансіонату «Дозвілля» і проживали з листопада до квітня. Із листопада по квітень вони проживали разом, але після квітня ОСОБА_2 жила одна. ОСОБА_3 в пансіонаті «Дозвілля» вона бачила лише одного разу, коли вона приїздила до ОСОБА_1 та ОСОБА_2. На її змінах вона бачила декілька разів ОСОБА_1 у нетверезому стані. ОСОБА_1 - середнього зросту, шатен, худорлявий. Вони проживали всього два тижня на місяць (кожного місяця) із листопада по квітень. ОСОБА_2 проживала одна після квітня місяця. У книзі реєстрації є записи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в пансіонаті «Дозвілля» разом в одному номері.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 в частині визнання розписок недійсними, не підлягає до задоволення, виходячи із наступного:
- суд роз"яснив сторонам розгляд справи на підставі поданих сторонами доказів, допит осіб в якості свідків за наявності клопотань сторін, витребування доказів за їх клопотаннями, а також що саме є доказом у справі, що підтверджується журналом та технічним записом судового засідання;
- відповідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками;
- згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей;
- відповідно ст.1048 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок;
- згідно ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу;
- факт укладення договорів позики з ОСОБА_1 ОСОБА_2 в судовому засіданні підтверджується:
- розписками про позику грошей ОСОБА_2 у ОСОБА_1 від 02.12.2008 року в сумі 5 000 гривень, які вона зобов"язувалась повернути до кінця 2008 року (а.с.5), від 04.05.2009 року на суму 10000 гривень, які вона зобов"язувалась повернути до 30 червня 2009 року (а.с.6), від 04.05.2009 року на суму 10000 гривень, які вона зобов"язувалась повернути 30 червня цього року (а.с.7), оригінали яких знаходяться у ОСОБА_1;
- копією паспорта, згідно якого ОСОБА_2 змінила паспорт та прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 з квітня 2009 року (а.с.102-103);
- квитанціями про отримання ОСОБА_1 коштів в сумі 2533 доларів США від 09.11.2007 року та 04.01.2008 року(а.с.58-59);
- показаннями свідка ОСОБА_8, доказів заінтересованості якого у постановлені рішення на користь ОСОБА_1, сторони не надали;
- показаннями свідка ОСОБА_6, доказів заінтересованості якого у постановлені рішення на користь ОСОБА_1, сторони не надали;
- показаннями свідка ОСОБА_9 , які відповідають показанням свідка ОСОБА_6, ОСОБА_8, матеріалам справи;
- показаннями свідка ОСОБА_13 , доказів заінтересованості якого у постановлені рішення на користь ОСОБА_9, сторони не надали;
- відповідно ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини;
- згідно ст.203 ЦК України : ч.1 Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;
- відповідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним;
- згідно ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма;
- відповідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);
- згідно ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. 2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним;
- ОСОБА_2 не надала суду письмових доказів для визнання правочинів позики недійсними;
- суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_11 в частині, що ОСОБА_2 не позичала вказаних коштів, та видала розписки під тиском як показала свідок ОСОБА_4, з жалю до матері ОСОБА_9 як показав свідок ОСОБА_11 (позивач : щоб у нього не почався епілептичний напад - зазначено у позовній заяві, щоб він покинув її дім - пояснила при розгляді справи), оскільки, вони присутніми при укладенні договору не були, такі свідчення дають з пояснень ОСОБА_2, яка є заінтересованою в постановленні рішення на її користь, а також є близькою їх родичкою, виключаюь одна одну. Суд вважає, що незвернення ОСОБА_2 з приводу примушення її до укладення цивільно-правових договорів до правоохоронних органів також свідчить про відсутність підстав для звільнення її від відповідальності по виданими розписками, хоча і п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року визначає, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях, не бов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі, але, оскільки, виклад її позовної вимоги у заяві та пояснення під час розгляду справи різняться в частині підстави написання таких розписок, її пояснення та показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_4 спростовуються: розписками, квитанціями про отримання коштів ОСОБА_1, показаннями інших свідків, тому суд вважає, що відсутність такого звернення свідчить про безпідставність її вимог. Вона знала про наявність розписок, навіть якщо і враховувати її пояснення щодо однієї на суму 5 000 гривень, зверталася до Монастирищенського РВ УМВС з приводу вчинення відносно неї інших протиправних дій ОСОБА_1, але причин незвернення з приводу примушення її до взяття на себе обов”язку виплатити таку суму коштів, суду пояснити не змогла. Крім цього, виходячи із даних суду пояснень ОСОБА_2 спілкувалася з ОСОБА_1 з приводу його обстеження, возила його на обстеження, лікувала за свої кошти, а тому їй повинно було бути відомо, що захворювання епілепсії у нього не було підтверджено клінічно, що підтверджується поясненнями спеціаліста лікаря - психіатра ОСОБА_12, яка пояснила суду, що згідно медичних документів, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 не хворіє на епілептичну хворобу та даний діагноз у нього не підтвердився згідно досліджень від 1.09.2008 року та 16.03.2009 року(а.с.60-67);
- також суд вважає, що показання малолітнього свідка ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 примушував писати розписки ОСОБА_2 про отримання нею грошових коштів не можуть бути підставою для задоволення позову про визнання зазначених розписок недійсними, оскільки, як пояснила сама ОСОБА_2 таких розписок вона писала багато, разом з тим свідок не могла показати у який період часу відбувалося написання ОСОБА_2 розписок, а свідок ОСОБА_13, показав, що працював разом із ОСОБА_1 в місті Києві та з 3 травня 2009 року він та ОСОБА_1 точно був на роботі в м.Києві. Суд вважає, що такі показання малолітнього свідка, не можуть бути доказом відсутності укладення договорів позики і тому, що ОСОБА_2 заявила клопотання про повторний її допит із зазначенням підстави, що вона таки згадає якого числа вона писала розписки під тиском ОСОБА_1, не дивлячись на те, що при допиті свідок сказав, що не пам"ятає у який період часу мало місце їх написання;
- про неправдивість їх показів свідчить і той факт, що ОСОБА_2 особисто у судовому засіданні, що підтверджуєьться технічним записом судового засідання, пояснила, що вона перед написанням розписок спілкувалася з матір”ю ОСОБА_1 І по телефону, розписки залишила на столі і пішла до сусідки, а коли повернулася, їх не було, в той же час свідки вказали, що його матір приходила до них додому. Клопотання про допит матері ОСОБА_1 на підтвердження даного факту ОСОБА_2 не заявила, не дивлячись на роз”яснення судом їй обов”язку доказування, який покладено на сторін;
- ОСОБА_2 не надала суду доказів наявності інших підстав для визнання розписок недійсними, пояснення її як сторони не є доказом у відповідності до ч.2 ст.57 ЦПК України;
- також суд вважає, що сам по собі факт проживання сторін однією сім"єю, навіть, якщо б він і мав місце, не звільняє ОСОБА_2 від виконання обов"язку повернути кошти, які вона отримала в позику, оскільки:
- відповідно глави 8 Сімейного кодексу України, зокрема ч.1 ст.9 подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства;
- згідно ч.1 ст.64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- та відповідно до ст.74 СК України , якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідач ОСОБА_2 не надала суду доказів того, що стягнення боргу в такому розмірі поставить її та її сім”ю в тяжке матеріальне становище, свідок ОСОБА_11 - її мати, вказала на те, що вона отримує заробітну плату якої вистачає на утримання дитини, надання їй допомоги, та свідок ОСОБА_4 показала, що вона також утримувала і ОСОБА_1, разом з тим, враховуючи те, що позивач має на утриманні малолітню дитину та розмір суми боргу, суд вважає за необхідне застосувати ст.217 ЦПК України та відстрочити виконання рішення до 01.09.2010 року.
Суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім"єю не підлягає задоволенню, виходячи із наступного:
- жоден із свідків не підтвердив того, що сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, оскільки, цим не цікавилися;
- свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_6., які не є зацікавленими у результаті розгляду даної справи, вказали на те, що ОСОБА_1 у зазначений період часу проживав в кімнаті з ними за місцем роботи;
- суд вважає, що показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5, доказів заінтерисованості яких у постановлені рішення на користь будь-якої із сторін, сторони не надали, не можуть бути доказом проживання сторін як сім"ї, оскільки, самі по собі показання, що вони проживали в одій кімнаті, не є доказом проживання однією сім"єю, а також тому, що вони спростовуються довідкою ДП "Дитячий оздоровчий табір "Дозвілля", відповідно до якої факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтверджується (а.с.109). Також про невідповідність їх показів фактичним обставинам справи свідчить і той факт, що, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 у позовній заяві заявлала про допит інших осіб в якості свідків, ставила позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім"єю, а клопотання про їх допит як свідків заявила лише в процесі розгляду справи. Свідок ОСОБА_11 вказувала на те, що вона давала кошти ОСОБА_2 на лікування ОСОБА_1 Свідок ОСОБА_4 вказувала на те, що ОСОБА_1 взагалі кошти не давав на потреби сім”ї , навіть, якщо їх і заробляв. ОСОБА_2 в поясненнях зазначила, що вона просила, щоб він віддав їй кошти, але він не віддав і в нього їх забрали. Про відсутність спільного проживання у зазначений період часу свідчить і той факт, що позивач та свідки, які є її близькими родичами, стверджували, що ОСОБА_1 стоїть на обліку з діагнозом епілепсія В м.Київ і ОСОБА_2 його лікувала, що спростовується наданими доказами у справі.
Судові витрати на підставі ст.88 ЦПК України підлягають стягненню пропорційно задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 5-8, 10, 11, 14, 57, 60, 81, 88, 208-210, 213-215, 217 ЦПК України, ст.ст. 202 - 204, 207-208, 215-216, 231, 1046-1047, 1049-1051 ЦК України, ст.ст.9, 64, 74 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 25 000 гривень та судові витрати в сумі 370 гривень, а всього 25 370 (двадцять п»ять тисяч триста сімдесят ) гривень.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними відмовити повністю.
Надати відстрочку виконання рішення ОСОБА_2 до 01 вересня 2010 року.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя Д.С.Ротаєнко
Справа № 2 - 21/10
05 березня 2010 року м. Монастирище
Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді: Ротаєнко Д.С.
при секретарі: Пугач В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 25 000 гривень та судові витрати в сумі 370 гривень, а всього 25 370 (двадцять п»ять тисяч триста сімдесят ) гривень.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними відмовити повністю.
Надати відстрочку виконання рішення ОСОБА_2 до 01 вересня 2010 року.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя Д.С.Ротаєнко