вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про залишення апеляційної скарги без руху
"09" грудня 2019 р. Справа№ 910/1405/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Дідиченко М.А.
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі №910/1405/19 (суддя Ягічева Н.І., повний текст складено - 08.08.2019) за позовом Установи « 28 Управління начальника робіт» до товариства з обмеженою відповідальністю «ИССО» та товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України про повернення майна та стягнення 456 594,74 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі №910/1405/19 позов задоволено частково; зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «ИССО» та товариство з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» повернути Установі « 28 Управління начальника робіт» з незаконного володіння та використання баштові крани КБ-403А - зав. №974 та КБ-405-1А - зав. №2125; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ИССО» на користь Установи « 28 Управління начальника робіт» доходи, одержані від незаконного володіння майном та його використання в розмірі 408 100,00 грн. та 7 838,47 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Також до апеляційної скарги скаржником додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Розглянувши апеляційну скаргу, додані до неї матеріали, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, яка діє на дату звернення з апеляційною скаргою), встановлені ставки судового збору в таких розмірах:
- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є дві вимоги - про зобов'язання повернути майно та про стягнення 456 594,74 грн., при поданні позовної заяви у даній справі, обґрунтованим розміром судового збору було 8 769,92 грн. (1 921,00 грн. за вимогу немайнового характеру та 6 848,92 грн. за вимогу майнового характеру).
Разом з тим, оскаржуваним судовим рішенням від 23.07.2019 позов задоволено частково - зобов'язано відповідачів повернути позивачу спірне майно та стягнуто з першого відповідача на користь позивача 408 100,00 грн.
Відтак, виходячи із розміру задоволених позовних вимог, при поданні позову в цій частині ставка судового збору складала - 8 042,50 грн. (1 921 грн. + (408 100 грн. х 1,5%).
Отже, апелянт оскаржуючи судове рішення в апеляційному порядку та фактично не погоджуючись із рішенням в частині задоволених позовних вимог, має сплатити 12 063,75 грн. (8 042,50 грн. х 150%).
В свою чергу, апелянтом додано до скарги платіжне доручення №3872 від 06.12.2019 на суму 1 921,00 грн., а отже, у меншому розмірі аніж передбачено законодавством.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України», зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»).
Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати скаргу скаржнику.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95, від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Частиною 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу встановлено, що апеляційна скарга, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 Господарського процесуального кодексу підлягає залишенню без руху.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не виконано вимоги п. 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до положень статті 260 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаного недоліку.
Стосовно поданого скаржником клопотання про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, судом 23.07.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваного рішення. Отже, у такому випадку двадцятиденний строк на апеляційне оскарження вказаного рішення повинен обчислюватися з дати складання його повного тексту.
Повний текст рішення було складено судом - 08.08.2019, відповідно останнім днем строку подання апеляційної скарги на вказане рішення, відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, є 28.08.2019.
Згідно відтиску штемпеля реєстрації вхідної кореспонденції Північного апеляційного господарського суду, апеляційна скарга була подана апелянтом 06.12.2019, тобто з пропуском встановленого ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України строку на апеляційне оскарження.
Заявник, як на причину пропуску строку на апеляційне оскарження, посилається, на те, що оскаржуване рішення від 23.07.2019 він не отримував, рішення на адресу ТОВ «Бориспільміськбуд» не надходило та його повноважною особою не отримувалось. Про існування повного тексту рішення від 23.07.2019 у справі №910/1405/19 апелянт довідався з Єдиного державного реєстру судових рішень 05.12.2019.
Згідно ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів, розглянувши клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження, дійшла висновку про неповажність причин його пропуску, з огляду на наступне.
Так, клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).
При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Для вирішення господарським судом питання про поновлення процесуального строку самого лише клопотання недостатньо, наявність поважної причини пропуску строку має бути доведена заявником.
Таким чином, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього.
Відповідно до чинного законодавства поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.
Норми Господарського процесуального кодексу України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22-23 Рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010).
У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 року «Пономарьов проти України» Суд вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.10.2016 зі справи «Устименко проти України», дійшов до висновку що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Отже, можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку, які у даному випадку є відсутніми.
Так, доводи скаржника про те, що оскаржуване рішення від 23.07.2019 він не отримував, рішення на адресу ТОВ «Бориспільміськбуд» не надходило та його повноважною особою не отримувалось, спростовуються наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 153, том 2), яким підтверджується отримання ТОВ «Бориспільміськбуд» копії оскаржуваного судового рішення - 16.08.2019. При цьому, як вбачається із вказаного рекомендованого повідомлення, рішення направлялось за адресою офіційного місцезнаходження ТОВ «Бориспільміськбуд», згідно відомостей зазначених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відтак, апелянт був обізнаний про прийняте судом рішення та мав достатньо часу для оскарження рішення в апеляційному порядку.
За таких обставин, наведені доводи апелянта не є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою.
Натомість, жодних інших причин стосовно того, що саме перешкоджало скаржнику подати апеляційну скаргу, у встановлений законом строк, ним не зазначено.
Згідно рішень Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» та від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
Наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.
Отже, виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апелянтом не наведено обґрунтованих причин пропуску ним процесуального строку на оскарження рішення місцевого господарського суду, а тому, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про поновлення строку, оскільки причини, наведені скаржником в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, визнаються колегією суддів неповажними.
Згідно ч. 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
З урахуванням визнання причин, наведених скаржником в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, неповажними, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на звернення до суду апеляційної інстанції із заявою, із зазначенням, при цьому, інших підстав для поновлення строку.
Керуючись статтями 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі №910/1405/19 залишити без руху.
2. Товариству з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» усунути встановлений при поданні апеляційної скарги недолік шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказів доплати судового збору у розмірі 10 142,75 грн., протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
3. Роз'яснити апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали в частині надання доказів доплати судового збору у встановлений вище строк, апеляційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута апелянту.
4. Роз'яснити товариству з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» про право на звернення до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали із заявою, в якій зазначити інші підстави для поновлення строку.
5. Роз'яснити апелянту, що при неподанні відповідної заяви у встановлений вище строк або у разі, якщо вказані ним підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
Ухвала підписана суддями: 09.12.2019 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Дідиченко