ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
09 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1983/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019
по справі №916/1983/19
за позовом Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України"
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Житло-2008"
про стягнення 47 984,61 грн.,
(суддя першої інстанції: Цісельський О.В., дата та місце ухвалення рішення: 04.09.2019, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, просп. Шевченка, 29)
В липні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») , звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖИТЛО-2008" 47 984,61грн., де 30 668,48грн. - пеня, 4 381,20 грн. - 3% річних, 12 934,93 грн. - інфляційні.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що 28.09.2016 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ОСББ "ЖИТЛО-2008" було укладено договір №3715/1617-ТЕ-23 постачання природного газу, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1107466,62 грн., відповідач за умовами п.6.1. договору мав розрахуватись за отриманий газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Разом з тим, як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. вказаного договору, що і стало підставою для нарахування позивачем на суми несвоєчасно сплаченої заборгованості - пені, 3% річних, інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 (суддя - Цісельський О.В.) позов задоволено частково, стягнуто з ОСББ "ЖИТЛО-2008" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 8 000 грн. 00 коп. пені, 4 381 грн. 20 коп. 3% річних, 12 751 грн. 64 коп. інфляційних втрат, 1 913 грн. 66 коп. судового збору, в решті позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, враховуючи, що основний борг погашено у повному обсязі, а також те, що пеня за своєю правовою природою є важелем впливу на нерадивого боржника, засобом спонукання боржника до виконання свої обов'язків щодо сплати боргу, а також з огляу на те, що пеня на думку суду не може бути засобом безпідставного збільшення суми грошового зобов'язання, а правова мета пені не є засобом для додаткового отримання прибутку, зменшив розмір пені до 8 000,00грн.
Також судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в розмірі 12934,93 грн. та задоволено позовні вимоги в цій частині частково - 12751,64 грн.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 в частині відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 22668,48 грн. та інфляційних витрат в розмірі 183,29 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Апелянт зазначає, що господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що, враховуючи правову позицію Верховного Суду, принципи добросовісності та справедливості, приймаючи до уваги мету створення та завдання АТ «НАК «Нафтогаз України», відсутні виключні та достатні підстави для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, апелянт зазначає, що у відповідності до положень Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97-р при здійсненні розрахунку інфляційних втрат використовує методику розрахунку, за якою збільшення суми боргу на індекс інфляції здійснюється за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду буде використана сума боргу, збільшена на індекс інфляції попереднього місяця. Таким чином, нарахуванню згідно інфляційних процесів підлягають не тільки основна сума боргу, а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ „НАК „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 по справі №916/1983/19, встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, вирішено розглядати апеляційну скаргу АТ „НАК „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 по справі №916/1983/19 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
25.11.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСББ «ЖИТЛО-2008» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області по даній справі - без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2016 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ОСББ "ЖИТЛО-2008" було укладено договір №3715/1617-ТЕ-23.
Відповідно до умов вказаного договору постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 р.р. природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ, обсягом до 188 тис. куб.м. (п.п.1.1., 1.2., 2.1 договору).
Відповідно до п.3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу
Згідно з п.5.2. договору №3715/1617-ТЕ-23 від 28.09.2016 ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором становить 4 942,00 гривень, крім того: податок на додану вартість за ставкою - 20%. Усього до сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5930,40 грн.
Умовами п.п.6.1. укладеного між сторонами договору передбачено, що оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством і цим договором.
У разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п.п.8.1., 8.2. договору).
Відповідно до розділу 12 договору, він діє в частині реалізації газу з 01.10.2016 до 31.03.2017, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору №3715/1617-ТЕ-23 від 28.09.2016 позивачем відповідачу було поставлено газ за актами приймання-передачі від 31.10.2016, від 30.11.2016, від 31.12.2016, 31.01.2017, 28.02.2017, 31.03.2017.
На підтвердження проведення повної, але несвоєчасної оплати відповідачем за поставлений газ позивач подав до справи виписку по особовому рахунку ОСББ "ЖИТЛО-2008" за період з 01.09.2016 по 31.08.2018.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 р. № 226 „Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яка набрала чинності 20.03.2019, було змінено тип ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
У зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем отриманого газу, АТ «НАК «Нафтогаз» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення пені у розмірі 30668,48 грн., 3% річних у сумі 4381,20 грн., інфляційних - 12934,93 грн.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Як зазначалося раніше, рішення місцевого господарського суду по даній справі оскаржується позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 22668,48 та інфляційних втрат в розмірі 183,29 грн., у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України переглядає рішення у відповідній частині.
Стосовно зменшення судом першої інстанції розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України ).
Статтею 233 Господарського кодексу України унормовано, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013.
З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що згідно Статуту ОСББ «ЖИТЛО-2008» створено власниками квартир та нежитлових приміщень відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" і є неприбутковою організацією, джерелом надходження коштів до відповідача є платежі мешканців будинку за надані їм послуги; основна заборгованість перед позивачем погашена в повному обсязі, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про зменшення розміру пені до 8000,00 грн.
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Таке питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки судами у вирішенні цього питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого газу.
Крім того, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги доводи апелянта стосовно неправомірного розрахунку та зменшення інфляційних нарахувань, з огляду на наступне.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що нарахування інфляційних втрат з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, яке на думку скаржника є єдиним вірним методом розрахунку інфляційних втрат на суму боргу, яка протягом її існування зменшувалась шляхом часткового погашення, є помилковим, з огляду на таке.
За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання .
Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України №62-97р від 03 квітня 1997 року, визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду.
Відповідно до пункту 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу, не обтяжена будь-якими додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Незважаючи на те, що дійсно інфляційні витрати є збільшенням суми основного боргу в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, входять до складу грошового зобов'язання, оскільки для їх застосування не потрібна вина відповідача (існують об'єктивні процеси в державі з обігом грошових коштів), але все ж таки законодавець розмістив норми ст. 625 Цивільного кодексу України у главі 51, як правові наслідки порушення боржником зобов'язання у вигляді застосування до нього такого виду виключної відповідальності.
Тобто, здійснення нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, є помилковим, оскільки фактично, за таких умов, здійснюється нарахування "інфляції на інфляцію", а отже, має місце подвійна відповідальність особи, яка прострочила виконання грошового зобов'язання, що не відповідає приписам ст. 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зазначена стаття Конституції закріплює загальновизнаний принцип права "Non bis in idem" (двічі за одне і те саме не карають), що забороняє притягати особу (в т.ч. юридичну, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 року № 7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб) щонайменше двічі до юридичної відповідальності одного виду (цивільно-правової, кримінальної, адміністративної, дисциплінарної тощо) за одне й те саме правопорушення (цивільно-правовий делікт, злочин, адміністративне або дисциплінарне правопорушення).
При цьому, обираючи вищезазначений порядок нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості, яка в процесі її існування змінюється, шляхом часткового погашення, кредитор намагається притягнути боржника не тільки до "подвійної відповідальності" за одне правопорушення (в даному випадку прострочення заборгованості), така відповідальність множиться в залежності від кількості здійснених боржником часткових сплат, оскільки кожного разу, кредитор від загальної суми боргу, яка проіснувала певний період часу, віднімає сплачену боржником суму та на залишок нараховує інфляційні втрати, при цьому не враховуючи, що частина боргу, яка взагалі не була погашена боржником чи була погашена останньою, вже була включена у залишок заборгованості за кожний попередній період. Крім того, при застосуванні саме такого розрахунку відбувається штучне збільшення грошових сум, які заявляє до стягнення позивач.
З огляду на зазначене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з розрахунком місцевого господарського суду, а також з висновком про стягнення інфляційних втрат в розмірі 12 751,64 грн. з відповідача.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційна скарга Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 по справі №916/1983/19 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 по справі №916/1983/19залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 -284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 по справі №916/1983/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 по справі №916/1983/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош