Постанова
Іменем України
02 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 346/3446/17
провадження № 61-40574св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у складі судді Пятковського В. І., від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області, у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюта І. О., від 13 червня 2018 року.
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 та земельних ділянок, кадастрові номери 262328760:03:001:0059 і 262328760:03:001: 0058 , площею 0,25 га і 0,3131 га відповідно, розташованих за цією ж адресою. У цьому будинковолодінні вона проживала разом із чоловіком ОСОБА_3 Будучи людьми похилого віку, у них склались дружні родинні відносини із сестрою чоловіка ОСОБА_4 та її сім'єю. Чоловік ОСОБА_4 за власні кошти провів ремонт їхнього будинку, а вони в свою чергу за це подарували належну їм квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер. Родина ОСОБА_2 допомогла влаштувати похорон та неодноразово відвідували її. 26 листопада 2014 року ОСОБА_2 разом із матір'ю відвезли її до приватного нотаріуса та від її імені ОСОБА_6 були підписані спірні договори. Оскільки вона довіряла родичам, в суть договорів, які укладались, не вникала, оскільки їй пояснили, що про неї будуть піклуватись, надавати матеріальну допомогу та допомогу по господарству, тому вона сподівалась, що уклала договір довічного утримання. Однак, після укладення спірних договорів відповідач та його батьки перестали відвідувати її, не допомагають по господарству, не піклуються про її здоров'я. Маючи намір розірвати договір довічного утримання, вона звернулась до приватного нотаріуса і отримала копії договорів дарування. Вказувала, що після укладення спірних договорів дарування продовжує проживати в будинку, який є її єдиним житлом, ключів від будинку нікому не передавала, продовжує користуватись земельними ділянками і фактичної передачі відповідачу нерухомого майна не відбувалось.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати недійсними договори дарування будинку та земельних ділянок, укладені
26 листопада 2014 року між нею та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2018 року позов задоволено.Визнано недійсними договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу за реєстровим № 1416
від 26 листопада 2014 року; договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу за реєстровим № 1417 від 26 листопада 2014 року; договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу за реєстровим № 1418 від 26 листопада
2014 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, будучи особою похилого віку, проживаючи одна, потребувала стороннього догляду, який за поясненнями свідків фактично надавав відповідач та його батьки, уклала оспорювані договори внаслідок неправильного сприйняття обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договорів дарування замість договору довічного утримання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що місцевий суд правильно встановив, що позивач фактично сприйняла укладені договори дарування як договори довічного утримання, врахувавши, що позивачу на час укладення договорів виповнилось 74 роки, вона після смерті чоловіка залишилась проживати одна, за станом здоров'я та віку потребувала і потребує допомоги, як до так і після укладення договорів, продовжує користуватись спірними будинком та земельними ділянками, фактично отримувала допомогу по догляду за будинком від відповідача та його сім'ї, спірний житловий будинок є єдиним житлом для неї.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не звернули увагу на відсутність доказів на підтвердження потреби позивача у догляді та утриманні, не встановили стан здоров'я позивача у момент укладання спірних договорів. Сторони домовились, що позивач буде користуватись спірним будинком та земельними ділянками довічно. Суди надали неправильну правову оцінку показанням свідків. Вказував, що під час укладання спірних правочинів нотаріус роз'яснив позивачу правову природу правочинів.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
07 вересня 2018 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 - чоловік позивача.
ОСОБА_1 була власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 на підставі свідотцва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори 20 серпня
1999 року за реєстровим номером Д-769 (а.с. 40).
У спірному будинку зареєстрована та проживає ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою П'ядицької сільської ради об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року № 594 (а.с. 12).
ОСОБА_1 була власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер: 2623287603:03:001:0058, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 004764, розташованої по АДРЕСА_1 (а.с.85).
ОСОБА_1 належала земельна ділянка, площею 0,3131 га, кадастровий номер 2623287603:03:001:0059, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 004765, розташована за вище вказаною адресою (а.с. 68).
26 листопада 2014 року між ОСОБА_1 як дарувальником та
ОСОБА_2 , як обдаровуваним було укладено договори дарування вказаних житлового будинку та земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Трачук В. Є.
(а. с. 66-67).
У договорах дарування від 26 листопада 2014 року підпис від імені
ОСОБА_1 здійснила ОСОБА_6 у зв'язку з фізичною вадою дарувальника.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірному будинку після укладення договору дарування.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач помилилася відносно правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між сторонами, оскільки будучи особою похилого віку (74 роки на момент укладання спірних договорів дарування), залишившись одна після смерті свого чоловіка, вона за станом здоров'я дійсно потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи оспорювані договори, вважала, що нею було узгоджено з ОСОБА_2 надання їй матеріальної допомоги та забезпечення догляду. Відповідач під час розгляду справи не заперечував, що під час укладання оспорюваних договорів позивач дійсно сподівалась на отримання матеріальної допомоги й така допомога їй надавалась до початку літа 2017 року.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про наявність у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна, отже спірний будинок є її єдиним житлом. Відсутність фактичної передачі обдарованому дарунку за оспорюваними договорами дарування не заперечував і сам відповідач, посилаючись на те, що сторони домовились про проживання дарувальника у подарованому будинку довічно.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович