Справа № 420/5532/19
05 грудня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (вул. Бугаївська, 35, офіс 308, м. Одеса, 65005) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001) про визнання протиправним та скасування наказу, -
23 вересня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (далі - позивач, ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС», товариство) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Миколаївській області, контролюючий орган), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.09.2019 року № 164 про проведення фактичної перевірки у ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» за адресою: м. Миколаїв, Херсонське шосе, буд. 96/1.
Ухвалою суду від 26.09.2019 року судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 1921 грн.
03 жовтня 2019 року через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом із оригіналом платіжного доручення №1686 від 23.09.2019 року про сплату судового збору у розмірі 1921 грн.
Так, обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначає, що Головне управління ДПС у Миколаївській області наказом від 17.09.2019 року за № 164 призначило проведення фактичної перевірки в ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» тривалістю 10 діб з 17.09.19 р. за період діяльності з 01.10.2016 р. по дату закінчення перевірки з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій про виробництво та обіг підакцизних товарів та дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС».
На думку позивача, наказ є протиправним, оскільки виданий без належної правової підстави, з огляду на наступне.
Так, в позовній заяві вказано, що наказ від 17.09.2019 р. № 164, виданий Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, оформлено з порушенням вимог, установлених пунктом 81.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), зокрема, у наказі не вказана підстава проведення фактичної перевірки, а міститься лише посилання на пп. 80.2.2 п. 80.2 статті 80 ПК України, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення перевірки позивача.
В обґрунтування своєї позиції, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 05 травня 2018 року у справі № 810/3188/17.
Крім того, позивач зазначає, що період діяльності з 01.10.2016 р. по 31.03.2019 р, визначений в наказі, вже перевірений ГУ ДФС України в Одеській області в результаті документальних перевірок, в тому числі з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій про виробництво та обіг підакцизних товарів та дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками згідно таких актів перевірок:
- акт документальної перевірки від 20.12.17 р. № 1922/15-32-14-07/30087646 з усіх питань;
- акт документальної перевірки від 18.07.19 р. № 1418/15-32-14-01/30087646 з усіх питань.
Таким чином, на переконання позивача, наказ про проведення фактичної перевірки видано відповідачем за відсутності законних підстав на проведення фактичної перевірки, які зазначено в статті 80 Податкового кодексу України, а тому наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.09.2019 р. № 164 є протиправним та винесений з порушенням діючого законодавства.
Ухвалою суду від 08 жовтня 2019 року судом відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
04 листопада 2019 року (у встановлений судом строк) засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із доказами його направлення позивачу та додатками згідно з переліком (т.1 а.с.28-46).
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що ГУ ДПС у Миколаївській області, на підставі пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, видано наказ №164 від 17.09.2019 року «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Дистриб'ютор Сервіс» та здійснено вихід на перевірку, проте, товариство не допустило посадових осіб ГУ ДПС у Миколаївській області до проведення фактичної перевірки, про що складено акт про відмову в допуску до проведення/відмову від проведення фактичної перевірки №59/14-29-05-06/30087646 від 18.09.2019 року.
Відповідач вважає помилковим твердження позивача про те, що в даному наказі не вказана підстава проведення фактичної перевірки, а зазначається лише посилання на пп.80.2.2 та 80.2 ст.80 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення перевірки. При цьому, відповідач зазначає, що підставою для проведення фактичної перевірки ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» ГУ ДПС у Миколаївській області у наказі вказано п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, згідно якого підставою для проведення такого виду перевірки є інформація, отримана від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.
Так, відповідач зазначив, що згідно підсистеми ДФС України «Архів електронної звітності» ТОВ «Дистриб'ютор Сервіс» зареєстровано податкові накладні:
- від 25.07.2019 №1648 щодо реалізації товарів на загальну суму 73200,96 грн. покупцю неплатнику ПДВ (кінцевому споживачу);
- від 26.07.2019 №164 щодо реалізації товарів на загальну суму 162036,39 грн. покупцю неплатнику ПДВ (кінцевому споживачу);
- від 23.08.2019 № 1345 щодо реалізації товарів на загальну суму 128415,94 грн. покупцю неплатнику ПДВ (кінцевому споживачу), що, на думку відповідача, свідчить про можливе порушення граничної суми розрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності, передбаченої пунктами 6 та 7 розділу II Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148.
За твердженням відповідача, спірний наказ містить: дату його видачі - 17.09.2019 року; найменування контролюючого органу - Головне управління ДПС у Миколаївській області; найменування та реквізити суб'єкта, який перевіряється - ТОВ «Дистриб'ютор Сервіс» (ЄДРПОУ 30087646); адресу здійснення діяльності: м. Миколаїв, Херсонське шосе, буд.96/1; мету - з метою дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами); вид перевірки - фактична; підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом - на підставі п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України; дату початку перевірки - з 17.09.2019 року; тривалість перевірки - 10 діб; період діяльності, який буде перевірятися - з 01.10.2016 по дату закінчення перевірки. Даний наказ підписаний начальником ГУ ДПС у Миколаївській області та скріплений печаткою контролюючого органу.
Відповідач вважає, що оскільки у спірному наказі №164 від 17.09.2019 року зазначені усі необхідні реквізити, а Податковий кодекс України не вимагає зазначати у наказі всю податкову інформацію, яка слугувала підставою для такої перевірки, а також не містить вимоги детального опису змісту обставин, які стали підставою для такої перевірки, та приймаючи до уваги те, що перед початком перевірки представнику підприємства були пред'явлені всі необхідні документи (службові посвідчення, направлення на перевірку, наказ), то у контролюючого органу були наявні підстави для реалізації наказу на проведення фактичної перевірки ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС».
Стосовно твердження позивача, що період діяльності з 01.10.2016р. по 31.03.2019 року, що визначений в наказі, вже був перевірений ГУ ДФС в Одеській області, відповідач зазначив, що працівникам ГУ ДПС у Миколаївській області призначено провести фактичну перевірку ТОВ «Дистриб'ютор Сервіс» (код за ЄДРПОУ 30087646) за адресою здійснення діяльності: м. Миколаїв. Херсонське шосе, буд.96/1, період діяльності, за який необхідно провести перевірку - з 01.10.2016 по дату закінчення перевірки, однак, з перевірочного аналізу по ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» відділом фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПС у Миколаївській області вбачається, що у 2016-2019 роках не проводились фактичні перевірки ТОВ «Дистриб'ютор Сервіс» за адресою здійснення діяльності: м. Миколаїв, Херсонське шосе, буд.96/1.
Враховуючи наведене у відзиві на позовну заяву, відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
04 листопада 2019 року від представника позивача до суду надана відповідь на відзив разом із доказами її направлення відповідачу та додатками згідно з переліком (т.1 а.с.47-54).
У відповіді на відзив, позивачем зазначено, що доводи відповідача у відзиві не відповідають дійсності і не спростовують твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог.
По-перше, позивач зазначає, що з огляду на зміст підпунктів 80.2.1- 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі фактичної, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки. За твердженням позивача, як вбачається з наказу від 17.09,2019 р. № 164, у ньому міститься лише посилання на пп. 80.2.2 п. 80.2 статті 80 ПК України, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення перевірки позивача. Позивач вважає, що аналіз наведеної норми свідчить по те, що підставою для проведення, фактичної перевірки згідно з пп.80.2.2 п. 80.2 статті 80 ПК України є отримання інформації відповідачем від «державних органів або органів місцевого самоврядування». Тобто, на переконання позивача, така інформація повинна бути від сторонніх організацій і вказана в наказі на проведення перевірки. На думку позивача, наданий відповідачем «Доперевірочний аналіз», в якому описане «можливе порушення» граничної суми розрахунків з фізичними особами, не є законною підставою, передбаченою пунктом 80.2 статті 80 ІЇК України, а є формальною протиправною підставою для проведення фактичної перевірки. При цьому, позивач зауважує на тому, що перелічені в оскаржуваному наказі податкові накладні (ПН) складені за щоденними підсумками операцій за показниками РРО (реєстратор розрахункових операцій), які зареєстровані в м. Одесі та м. Херсоні, і відокремлений підрозділ ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС», який розташований у м. Миколаєві, не має жодного відношення до цих податкових накладних. Водночас, як зазначає позивач, ПН накладні, перелічені у аналізі, складені за підсумками цілого дня, а тому вони на значні суми.
По-друге, як вказує позивач, до копії позовної заяви був наданий витяг з акту перевірки від 18.07.19 р. № 1418/15-32-14-01/30087646, на аркуші № 2 якого вказана інформація про попередню документальну планову перевірку: дата та № акту; період, який перевірявся (з 01.04.16 р. по 30.09.17 р.) та інше).
По-третє, позивач зазначає, що у перевіряючих інспекторів не було службових посвідчень, що, на думку позивача, є законною підставою, згідно з п.81.1 ст.81 ПК, для недопущення посадових (службових) осіб органу контролю до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Так, позивач зазначає, що у перевіряючих інспекторів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було службових посвідчень, а тільки довідки про те, що вони працюють в ДПС.
Обґрунтовуючи свою позицію позивач посилається на постанову Верховного Суду від 28.08.2018 року у справі №820/18328/14.
По-четверте, позивач посилається на те, що 20.09.2019 року Миколаївським окружним адміністративним судом заява відповідача про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» від 18.09.2019 року повернута без розгляду (справа № 400/3013/19).
Станом на 05.12.2019 року інших заяв по суті справи (заперечень) та додаткових доказів з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи викладене та наведені приписи КАС України, дана адміністративна справа розглядається судом 05.12.2019 року у межах строку, визначеного ст.258 КАС України (на 58-й день із дня відкриття провадження у справі).
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на адміністративний позов, відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення сторін, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Миколаївській області 17 вересня 2019 року прийнято наказ №164 «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 30087646)» (надалі - Наказ №164) (т.1 а.с.10, 36).
У наказі №164 зазначено, що на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2. статті 80 Податкового кодексу України, наказано провести працівникам ГУ ДПС у Миколаївській області фактичну перевірку ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 30087646) за адресою здійснення діяльності: м. Миколаїв, Херсонське шосе, буд. 96/1 з 17 вересня 2019 року тривалістю 10 діб. Перевірку провести за період діяльності з 01.10.2016 року по дату закінчення перевірки з метою дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Наказ №164 підписаний в.о. начальника Д. Прокоф'євим та підпис скріплений гербовою печаткою Головного управління ДПС у Миколаївській області.
Для проведення фактичної перевірки, головним державним ревізорам - інспекторам відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПС у Миколаївській області Дмитрику С.І., Назару С.І. та ОСОБА_4 О. ОСОБА_5 відповідачем видано відповідні направлення на перевірку за №№ 157/14-29-01-04-36, 158/14-29-01-04-36, 159/14-29-01-04-36 від 17.09.2019 року (т.1 а.с.37-39).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у заявах по суті справи, ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» не допустило перевіряючих до проведення фактичної перевірки, про що посадовими особами відповідача складено акт №59/14-29-05-06/30087646 від 18.09.2019 року «Про відмову в допуску до проведення/відмову від проведення фактичної перевірки» (т.1 а.с.40-41).
На зворотньому боці зазначеного акта недопуску до проведення/відмову від проведення фактичної перевірки бухгалтером ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» викладені підстави недопуску, а саме: у зв'язку з відсутністю службових посвідчень, передбачених ст. 81 ПК України.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що платник податків відмовляється від проведення фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу, що засвідчується актом про відмову в допуску до проведення/відмову від проведення фактичної перевірки №59/14-29-05-06/30087646 від 18.09.2019 року, відповідачем прийнято рішення №2 про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 18.09.2019 року (т.1 а.с.43).
В свою чергу, не погодившись з наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17 вересня 2019 року №164 «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 30087646)», позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (надалі - ПК України).
Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з п.п.75.1.3. п.75.1 ст.75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Статтею 80 ПК України регламентовано порядок проведення фактичної перевірки, пункт 80.1 якої визначає, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
У даному випадку підставою для видання оскаржуваного наказу та, відповідно, для проведення перевірки, відповідачем у наказі визначено положення п.п. 80.2.2. п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, на який міститься посилання і у направленнях на перевірку.
Згідно з п.п.80.2.2. п.80.2. ст.80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України).
Відповідно до п.80.9, п.80.10 ст.80 ПК України, строки проведення фактичної перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу. Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
З огляду на зміст вищенаведених правових норм, суд зауважує, що оцінка правомірності наказу про проведення фактичної перевірки, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.
Як вбачається з наказу від 17.09.2019 року № 164, правовими підставами призначення перевірки у ньому зазначено лише посилання на пп. 80.2.2. п.80.2. ст.80 ПК України, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення фактичної перевірки позивача.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах: від 26.06.2019 у справі № 804/8921/13-а, від 05.03.2019 у справі № 820/4893/18 наведену норму п.п.80.2.2. п.80.2. ст.80 ПК України слід розуміти та застосовувати виходячи з того, що фактична перевірка проводиться лише за умовами, визначеними Податковим кодексом України у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, така інформація повинна свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби.
Отже, виходячи з викладеного, отримання в установленому законодавством порядку інформації від державного органу, яка свідчить про можливі (імовірні) порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи, має наслідком ініціювання цим органом фактичної перевірки.
Суд зазначає, що у відзиві на позов відповідач посилається на те, що згідно підсистеми ДФС України «Архів електронної звітності» ТОВ «Дистриб'ютор Сервіс» зареєстровано податкові накладні:
- від 25.07.2019 №1648 щодо реалізації товарів на загальну суму 73200,96 грн. покупцю неплатнику ПДВ (кінцевому споживачу);
- від 26.07.2019 №164 щодо реалізації товарів на загальну суму 162036,39 грн. покупцю неплатнику ПДВ (кінцевому споживачу);
- від 23.08.2019 № 1345 щодо реалізації товарів на загальну суму 128415,94 грн. покупцю неплатнику ПДВ (кінцевому споживачу), що, на думку відповідача, свідчить про можливе порушення граничної суми розрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності, передбаченої пунктами 6 та 7 розділу II Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148.
При цьому, разом із відзивом відповідач надає документ «Доперевірочний аналіз по ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 30087646)», який підписаний головним державним ревізором-інспектором О.Єфимчуком (без зазначення дати його складання), та в якому, зокрема, зазначено, що згідно підсистеми ДФС України «Архів електронної звітності» ТОВ «Дистриб'ютор Сервіс» зареєстровано податкові накладні: від 25.07.2019 №1648 щодо реалізації товарів (засоби гігієни) на загальну суму 73200,96грн. покупцю неплатнику ПДВ (кінцевому споживачу), від 26.07.2019 №164 щодо реалізації товарів (засоби гігієни) на загальну суму 162036,39 грн. покупцю неплатнику ПДВ (кінцевому споживачу), від 23.08.2019 № 1345 щодо реалізації товарів (засоби гігієни) на загальну суму 128415,94 грн. покупцю неплатнику ПДВ (кінцевому споживачу), що, свідчить про можливе порушення граничної суми розрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності та/або фізичними особами, передбаченої пунктами 6 та 7 розділу II Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 (т.1 а.с.35). Згідно ІТС «Податковий блок» на вказану господарську одиницю 08.06.2013 року зареєстровано реєстратор розрахункових операцій з ФН 1552006807.
У вказаному доперевірочному аналізі також вказано, що відділом фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПС у Миколаївській області вбачається у 2016-2019 роках не проводились фактичні перевірки ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 30087646) за адресою здійснення діяльності: м. Миколаїв, Херсонське шосе, буд.96/1.
Водночас, суд зауважує на тому, що відповідачем у відзиві не зазначається, що вказаний доперевірочний аналіз слугував підставою для видання спірного наказу.
Отже, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідачем не доведено, що саме цей доперевірочний аналіз та наявна в ньому інформація слугували підставою для прийняття спірного наказу.
Водночас, спірний наказ не містить жодної інформації щодо того, в рамках яких заходів відповідачем встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) встановлена контролюючим органом, в тому числі, як вже зазначено судом, у спірному наказі відсутні будь-які посилання на зазначений у відзиві на позовну заяву доперевірочний аналіз щодо діяльності позивача.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність правової підстави для проведення перевірки, оскільки у наказі перевірки зазначено лише посилання на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, без зазначення обставин, з якими норма цього підпункту пов'язує право контролюючого органу провести фактичну перевірку.
Як зазначає Верховний Суд в своїй постанові від 08.10.2019 у справі №826/11217/18, процедурні порушення при призначенні перевірки мають наслідком протиправність прийнятого керівником податкового органу наказу про проведення перевірки. Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27.01.2015 (справа №21-425а14), відповідно до якої лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок може бути належною підставою для видання наказу про проведення перевірки.
При цьому, можливість оскарження наказу фіскального органу як окремого предмету оскарження, зокрема, щодо призначення фактичної перевірки, відповідає правовій позиції Верховного Суду, визначеній у постанові від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18, в якій Суд зазначив: «…суд може захистити право платника податку у разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане з самою протиправністю видання, зокрема, наказу на проведення такої перевірки за відсутності належним чином зафіксованих підстав для такої перевірки…»,
Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку, що наведені вище обставини та надана ним юридична оцінка є достатньою та самостійною підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним та його скасування, оскільки відповідач не довів суду наявності правових підстав для винесення оскаржуваного наказу згідно п.п.80.2.2. п.80.2. ст.80 ПК України.
Виходячи з викладеного, оскільки відповідачем не доведено наявності підстав для винесення оскаржуваного наказу, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.09.2019 року № 164 «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 30087646)» за адресою: м. Миколаїв, Херсонське шосе, буд. 96/1, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, зазначені у відзиві на позовну заяву, про те, що Податковий кодекс України не вимагає вказувати у наказі всю податкову інформацію, яка слугувала підставою для такої перевірки, а також, що він не містить вимоги детального опису змісту обставин, які стали підставою для такої перевірки, з огляду на їх безпідставність, враховуючи вищенаведені висновки суду.
Стосовно доводів позивача щодо допущених, на його думку, порушень з боку посадових осіб відповідача в частині наявності довідок замість посвідчень у перевіряючих, суд зазначає, що вказані обставини не є предметом спору та розгляду у даній справі, а тому вони є недоречними, та не приймаються судом до уваги.
Суд також відхиляє доводи позивача про те, що період діяльності з 01.10.2016 р. по 31.03.2019 р, визначений в наказі, вже був перевірений ГУ ДФС України в Одеській області в результаті документальних перевірок, в тому числі, з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій про виробництво та обіг підакцизних товарів та дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, оскільки:
- по-перше, позивачем не надано акт документальної перевірки від 20.12.2017 року № 1922/15-32-14-07/30087646, на який він посилається, а лише надано інший акт перевірки від 18.07.19 року № 1418/15-32-14-01/30087646, в якому міститься посилання на те, що ГУ ДФС України в Одеській області 20.12.2017 року складено акт за № 1922/15-32-14-07/30087646 за період з 01.04.2016 по 30.09.2017 року. При цьому, з вказаного посилання на акт перевірки від 20.12.2017 року № 1922/15-32-14-07/30087646 не вбачається, що предмет цієї перевірки та предмет фактичної перевірки згідно оскаржуваного наказу співпадають;
- по-друге, копія акту документальної перевірки від 18.07.2019 р. № 1418/15-32-14-01/30087646, на який посилається позивач, наданий ним не в повному обсязі, що також унеможливлює встановлення обсягу та предмету проведеної документальної перевірки.
Решта доводів позивача та відповідача, викладених у заявах по суті справи, висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1921 грн. згідно платіжного доручення № 1686 від 23.09.2019 року (т.1 а.с.24).
Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, наявні підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 1921 грн.
Керуючись ст.ст. 2,72,77, 90,120,139,241-246,258,262,295 КАС України, суд,-
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.09.2019 року № 164 «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 30087646)» за адресою: м. Миколаїв, Херсонське шосе, буд. 96/1.
Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 43144729, адреса: вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСТРИБ'ЮТОР СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 30087646, адреса: вул. Бугаївська, 35, офіс 308, м. Одеса, 65005) судовий збір у розмірі 1921 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Соколенко
.