Апеляційне провадження № 22-ц/824/15956/2019
Справа № 755/2125/19
Іменем України
05 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Арапіної Н.Є. в м. Київ 02 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В лютому 2019 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 15908,27 грн. та судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 07 жовтня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 12000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами, надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Копії Умов та правил надання банківських послуг, та Правил користування платіжною карткою додаються до позовної заяви.
Однак у порушення умов договору свої зобов'язання відповідач не виконав, внаслідок чого станом на 13 листопада 2018 року має заборгованість в розмірі 15908,27 грн., з яких 10823,94 грн. - заборгованість за кредитом, 3864,65 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 224,05 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 250 грн. - фіксована частина, 745,63 грн. - процентна складова.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 10823,94 грн. та судові витрати 306,28 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що незважаючи на те, що рішення не містить жодного доказу проти вимог позивача, суд відмовив у частині вимог, підміняючи необхідність обґрунтування рішення необхідними доказами посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду, не роблячи аналізу співвідношення обставин справ та правовідносин сторін по різним справам. Суд не врахував, що в постанові Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосуватися норма права. Але у даній справі місцевий суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача, тому посилання на цей висновок є бездоказовим та безпідставним.
Посилався на те, що у справі, яка переглядається, договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку щодо умов кредитування, приєднавшись до запропонованої банком пропозиції. Отже, відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки це є договір приєднання. Наводив в якості судової практики висновки Верховного суду, викладені в постановах від 28 березня 2019 року по справі № 428/2873/17 та від 08 липня 2019 року по справі № 923/760/18.
Вказував, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту в силу вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
Зазначав, що суд оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду всім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Одночасному врахуванню інтересів обох сторін кредитних правовідносин приділяється особлива увага країнами-членами Європейського Союзу. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає ст. 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості в частині тіла заборгованості за кредитом в сумі 10823,94 грн., суд першої інстанції виходив із того, що 07 жовтня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір б/н на отримання кредиту у розмірі 12000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, а отже заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10823,94 грн. підлягає стягненню із відповідача. Разом із тим, оскільки із матеріалів справи не вбачається, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, решта позовних вимог задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Звертаючись до суду з позовом, позивач АТ КБ «Приватбанк» вказував на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному вище розмірі.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 11 міститься складена від імені ОСОБА_1 анкета-заява від 07 жовтня 2008 року про оформлення на своє ім'я кредитної картки.
Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що ознайомився і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив факт отримання ним повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження. Банк має право у будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт. Банк інформує клієнта щодо розміру спершу встановленого кредитного ліміту у Пам'ятці клієнта.
В нижній частині заяви клієнту запропоновано оформити на своє ім'я: кредитка «Товари у розстрочку», кредитка «Подія», кредитка «Універсальна».
ОСОБА_1 обрано «Кредитка «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в полі бажаного кредитного ліміту зазначено «500», а в полі базова процентна ставка за кредитом «1,9 % на місяць на залишок заборгованості».
На а. с. 12 знаходиться довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» із датою та підписом без його розшифрування.
Крім цього, позивачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 13 листопада 2018 року (а. с. 4 - 10), паспорт відповідача в копії (а. с. 19), Умови і правил надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою (а. с. 13 - 18).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до вимог ч. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з позовом, позивач ПАТ КБ «Приватбанк» вказував на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Судом встановлено, що 07 жовтня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено договір б/н на отримання кредиту у розмірі 12000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Наявність заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10823,94 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості.
Апеляційний суд погоджується з даними висновками, оскільки законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги і відповідач рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договору також не оскаржував.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що суть договору приєднання, який і було укладено сторонами, полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Однак, такі доводи позивача обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт погодження сторонами всіх істотних умов договору.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що у заяві позичальника від 07 жовтня 2008 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Відсутність підпису відповідача на Умовах та Правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.
Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).
Апеляційний суд враховує також, що в заяві від 07 жовтня 2008 року сторонами взагалі не погоджено, що Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку є частиною укладеного між сторонами кредитного договору, або що частиною цього договору є наявна в матеріалах справи на а. с. 12 Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка містить підпис без його розшифрування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідач погодився з умовами та правилами надання банком послуг, які разом з цією заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року і прийшла до іншого правового висновку, в якому вважала, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зробила висновок, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що у справі № 342/180/17 правовий висновок зроблений в іншій конкретній справі та за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб, а у даній справі договір і встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним.
Так, в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позовних вимог, і оскільки саме на позивача покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, а подання заперечень проти вимог позивача є правом, а не обов'язком відповідача, відсутність таких заперечень сама по собі не свідчить про визнання ним позову або наявність підстав для його задоволення судом.
Не можна погодитися із посиланням позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 28 березня 2019 року по справі № 428/2873/17 та від 08 липня 2019 року по справі № 923/760/18, оскільки вони не відповідають останній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а справа № 923/760/18 взагалі розглянута в господарському провадженні.
За таких обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які в цій частині не спростовані доводами апеляційної скарги, що позивачем не доведено факту укладення із відповідачем договору від 07 жовтня 2008 року на умовах, зазначених позивачем, в тому числі щодо розміру відсотків за користування кредитом, а також щодо порядку їх зміни та порядок сплати, підстави, порядок і розмір нарахування пені і штрафів, а отже вимоги банку про стягнення заборгованості в цій частині є безпідставними і задоволені бути не можуть.
Апеляційний суд враховує, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах, встановлених ст. ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив, відтак відсутні підстави для їх стягнення.
Із цих же підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
Не приймаються апеляційним судом доводи позивача в апеляційній скарзі, що суд оскаржуваним рішенням призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та наносить істотну шкоду всім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, оскільки такі доводи не підтверджені будь-якими доказами, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і не є підставою для задоволення позову.
Таким чином, позовні вимоги є доведеними і правомірно задоволені судом першої інстанції лише в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10823,94 грн.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для притягнення судді місцевого суду до дисциплінарної відповідальності не належать до компетенції апеляційного суду та не розглядаються ним.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді :