Головуючий у суді першої інстанції: Українець В.В.
Єдиний унікальний номер справи №760/21622/17
Апеляційне провадження № 22-ц/824/16018/2019
Іменем України
05 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У жовтні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернулось до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що, відповідно до укладеного договору б/н від 23 грудня 2013 року відповідач отримав кредит у розмірі 3500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Позивач вказував, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Посилався на те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 25 вересня 2017 року становить 74 783 гривні 53 копійки, з яких: 3849 гривень 88 копійок - тіло кредиту, 62810 гривень 57 копійок - відсотки за користуванням кредитом, 4085 гривень 77 копійок - заборгованість за пенею та комісією, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина); 3537 гривень 31 копійка - штраф (процентна складова).
На підставі викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути із ОСОБА_1 вказану заборгованість та судові витрати на свою користь.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосував наслідки спливу строку позовної давності. Зазначає, що факт наявності кредитних відносин є доведеним, а відповідач, підписуючи анкету-заяву, погодився із формою договору та його умовами. Стверджує, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не врахував принцип платності кредитного договору, що наносить істотну шкоду банку та усім споживачам банківських послуг.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Черниш О.В. вказує, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, вважає рішення законним і обґрунтованим, тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 74 783,53 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, що 23 грудня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання заяви позичальника, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 3500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 8).
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано 3849 грн 88 коп заборгованості за кредитом, 62 810 грн 57 коп відсотків за користуванням кредитом, 4085 грн 77 коп заборгованості за пенею та комісією, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штрафу (фіксована частина); 3537 грн 31 коп штрафу (процентна складова).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У ч. 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з ч. 1 ст. 638 договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як вбачається із наданого банком розрахунку заборгованості, заборгованість за тілом кредиту становить 3449,88 грн. Відповідно до наданої банком виписки про рух коштів на рахунку (а.с. 78-79), ОСОБА_1 користувався грошовими коштами в межах кредитного ліміту та частково погашав заборгованість. Вказаної обставини відповідач не спростував. Заборгованість за наданим кредитом не погасив.
Тому суд доходить висновку, що факт укладення між сторонами кредитного договору є доведеним, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а тому заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню із відповідача.
Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як видно із матеріалі справи, у анкеті-заяві від 23 грудня 2013 року, яка містить підпис позичальника, процентна ставка не зазначена. Крім того, зазначена Анкета-заява не містить умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання.
Позивач, крім стягнення тіла кредиту, просить також стягнути з відповідача відсотки за користуванням кредитом, пеню та штрафи.
У позовній заяві та у апеляційній скарзі банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву від 23 грудня 2013 року. А також, немає підтвердження того, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів) та умови щодо конкретних розмірів та порядку їх нарахування.
Роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді зазначеної справи.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23 грудня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13 жовтня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують зазначених обставин.
Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23 грудня 2013 року шляхом підписання Анкети-заяви. Відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримало вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 23 грудня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимоги щодо стягнення заборгованості по відсотках, штрафами, пенею та комісією задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги щодо неможливості посилань на висновок Великої Палати Верховного Суду є безпідставними, а твердження щодо наявності згоди відповідача з усіма умовами договору ґрунтуються лише на власному розумінні апелянтом норм закону.
Разом з цим, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки звернувся до суду лише 13 жовтня 2017 року.
Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду з таких підстав.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до Правил користування платіжною карткою, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору.
Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14).
Як видно із матеріалів справи, анкета-заява не містить відомостей про номер виданої кредитної картки та строк її дії. З наданого позивачем фото неможливо встановити яка кредитна карта знаходиться у нього в руках, чи саме цю картку йому було видано та який у неї строк дії.
Разом з цим, у матеріалах справи міститься довідка про те, що ОСОБА_1 отримав картку № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня 08.2017 року (а.с. 105).
Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов передчасного висновку, що матеріали справи не містять доказів, що йому було видано картку, строк дії якої встановлено до серпня 2017 року, тому строк позовної давності починає відраховуватись з дати останнього платежу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, а відтак, позов підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту..
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» потрібно стягнути 205,92 грн на відшкодування судового збору за подачу позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 141, 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3849 (три тисячі вісімсот сорок дев'ять) грн 88 коп та судові витрати у розмірі 205 грн (двісті п'ять) грн 92 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Реквізити сторін:
Позивач: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: С.М. Верланов
С.І. Савченко