Справа №11-кп/824/3064/2019 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 187 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
28 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року у кримінальному провадженні №12018100080004248 щодо ОСОБА_6 ,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора захисника обвинуваченої ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 ,
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 14.11.2019 року включно. Визначено ОСОБА_6 розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на неї обов'язків, у розмірі 20 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 38 420 грн., після внесення якої ОСОБА_6 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.
Мотивуючи таке рішення, суд послався на те, що на даний час існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, зокрема, можливість обвинуваченої ОСОБА_6 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року у справі № 759/10977/18 та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.
На думку апелянта, при постановленні вказаної ухвали мало місце невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що в судовому засіданні, під час якого прокурором було подано клопотання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 , прокурору було заявлено відвід з тих підстав, що його повноваження на участь у даному кримінальному провадженні не підтверджені належним чином, відтак, на думку апелянта, намагання прокурора приймати участь у судовому засіданні без повноважень очевидно ставить під сумнів його неупередженість і не може викликати довіри до його процесуальних дій, а тому клопотання про продовження їй строку тримання під вартою було подано прокурором, повноваження якого не підтверджені належним чином.
Окрім цього обвинувачена зазначає, що прокурор ОСОБА_9 в своєму клопотання про продовження строку тримання під вартою навів певні обставини, що дають підстави обвинувачувати її і послався на деякі матеріали, що, на його думку, підтверджують ці обставини.
Апелянт зазначає, що її захисник в судовому засіданні детально проаналізував кожну обставину, наведену прокурором, та матеріали, на які він послався і відповідно до ч. 4 ст. 193 КПК адвокат клопотав перед судом про дослідження матеріалів кримінального провадження, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу, однак судом було відмовлено в дослідженні як матеріалів, на які послався прокурор, так і матеріалів, на які послався захисник.
Обвинувачена стверджує, що твердження прокурора, що ОСОБА_6 вчинила інкриміновані їй дії разом з невстановленими особами, не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявна постанова про виділення матеріалів кримінального провадження в окреме провадження щодо іншої особи, в результаті огляду місця події в речах, які залишили зниклі особи, був знайдений обвинувальний акт за ст. 191 ч. 1 КК України відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в базі МВС міститься дані про те, що ОСОБА_11 раніше судима за ч. 2 ст. 307 КК України; слідчими була відшукана та допитана сестра ОСОБА_11 , яка дала покази щодо особи своєї сестри та її можливого місця знаходження; в розпорядженні поліції є судова повістка на ім'я ОСОБА_11 , яка викликається в якості обвинуваченої до Рівненського міського суду Рівненської області та її фотографія, однак, не зважаючи на встановлення особи ОСОБА_11 та її місця знаходження її розшук було фактично припинено через відсутність матеріального забезпечення оперативного підрозділу поліції. Відтак, на переконання апелянта, іншу особу, яка причетна до інкримінованих їй ( ОСОБА_6 ) подій було встановлено, однак її розшук не був ефективним.
Також, апелянт зазначає, що прокурор вказує на заволодіння нею майном потерпілих, однак, в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 та потерпіла ОСОБА_13 показали, що не бачили, щоб вона ( ОСОБА_6 ) копирсалася в речах потерпілих, знімала з них коштовності, отримувала від інших осіб будь-які речі. Після затримання на місці подій в неї не було знайдено викрадених речей потерпілих. Більш того вказані свідок ОСОБА_12 та потерпіла ОСОБА_13 показали, що інша причетна до події особа, а саме ОСОБА_11 , котра відкривала сумки потерпілих, діставала речі, знімала з непритомних потерпілих коштовності та зникла з викраденими речами.
Окрім того обвинувачена вказує на те, що посилання прокурора на відсутність постійного місця її роботи, не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах кримінального провадження міститься копія трудової книжки, в якій вказано, що до 2 лютого 2018 року ОСОБА_6 працювала касиром торговельного залу на ТОВ «Український рітейл», а до того пресувальником на ТОВ «АВК Прес».
Щодо твердження прокурора про те, що вона ( ОСОБА_6 ) додала до спиртного напою невизначену речовину психотропної дії та пригостила їм потерпілих, обвинувачена зазначає, що сторона обвинувачення не має в своєму розпорядженні доказів застосування будь-яких отруюючи речовин, тим більше її участь в цьому. Більш того, копії експертиз були надані суду для огляду під час судового засідання, однак суд не надав їм належної оцінки у своєму рішенні.
Апелянт стверджує, що прокурор вводить в оману суд та завищує розмір заподіяної ОСОБА_14 шкоди від інкримінованого злочину, оскільки згідно обвинувального вона ( ОСОБА_6 ) заволоділа майном потерпілого ОСОБА_14 , а саме: мобільним телефоном марки "Sigma", вартістю 100 грн. грошовими коштами в сумі 400 грн., а всього майна на загальну суму 1400 грн, однак простий арифметичний підрахунок підтверджує, що сума майна складає 500 грн.
Обвинувачена зазначає, що матеріали, на які посилається прокурор на підтвердження обґрунтованої підозри вчинення нею злочину, а саме покази потерпілої ОСОБА_15 від 24 травня 2018 року, покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , від 24 травня 2018 року, Покази свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , не підтверджують вказаних ним обставин справи, оскільки протоколи допиту вказаних осіб не долучались прокурором до матеріалів кримінального провадження та не досліджувались судом.
Також апелянт зазначає, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 188 КПК України копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. До клопотання додаються, зокрема, підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, однак, всупереч вказаним вимогам клопотання про продовження запобіжного заходу було вручене стороні захисту безпосередньо в судовому засіданні. Ані вона ( ОСОБА_6 ), ані її захисник не мали достатнього часу та можливості для підготовки захисту, у зв'язку з чим, її адвокату довелось клопотати про відкладення судового розгляду на три години та готуватися одразу в залі суду, не маючи для цього достатніх ресурсів та доступу до матеріалів кримінального провадження.
Щодо порушення порядку подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачена зазначає, що ч. 1 ст. 199 КПК встановлено граничний термін для подачі прокурором клопотання про продовження строку тримання під вартою - не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Питання порушення вказаного строку і її наслідків вже були предметом уваги Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ в листі «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 4 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13. Так в пункті 18 вказаного документу зазначається, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням із прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Якщо ж таке клопотання подане пізніше, воно вважається поданим із порушенням процесуальних строків. Слідчий суддя, суд у такому випадку, приймаючи клопотання до розгляду, зобов'язаний порушити питання про відповідальність слідчого, прокурора, який порушив процесуальний строк, перед органами, які уповноважені притягати його до дисциплінарної відповідальності (наприклад, перед прокурором вищого рівня), однак, на переконання апелянта, даний аргумент залишився без уваги суду першої інстанції і не зважаючи на те, що з поміж інших аргументів, питання порушення порядку подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою є головним, в судовому рішенні йому не надано жодної оцінки.
Також, посилаючись на ст.ст. 184, 199 КПК України та на практику Європейського суду з прав людини, апелянт зазначає, що продовжуючи їй строк запобіжного заходу суд вказав, що «на даний час існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема можливість обвинуваченої ОСОБА_6 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на свідків, вчинити інший злочин. На наявність такої можливості вказує те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких. Також суд приймає до уваги інші дані про особу обвинуваченої, зокрема міцність її соціальних зв'язків, вік та стан здоров'я, щодо якого на даний час в розпорядженні суду відсутні об'єктивні медичні застереження щодо неможливості перебування її під вартою», проте, на переконання обвинуваченої, всупереч вимогам КПК України і вказаних рішень Європейського суду суд першої інстанції, приймаючи рішення про їй продовження строків тримання під вартою не навів фактичних даних, що свідчать про наявність ризиків.
Обвинувачена вказує на те, що суд першої інстанції використав шаблонні фрази без належної аргументації, не вказав як перелічені обставини свідчать про необхідність тримання під вартою та використав ті ж самі стандартні формулювання, як і в минулій ухвалі від 19 липня 2019 року. Єдиним обґрунтуванням необхідності продовження строку тримання під вартою стала суворість можливого покарання. Суд також взяв до уваги міцність соціальних зв'язків та вік обвинуваченої, однак не вказав, як ці дані вплинули на рішення суду, чи були ці дані на користь або проти звільнення. Такі дії суду першої інстанції, на переконання апелянта, суперечать усталеній практиці Європейського суду з прав людини, зокрема.
Щодо ризиків переховування апелянт зазначає, що ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на низку інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko проти Росії, § 106). Більш того, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Neumeister проти Австрії,§ 10), однак на даний час вона перебуває в Київському слідчому ізоляторі вже один рік та два місяці. Відсутність родини та вік скоріше ставить її в уразливе становище, ніж обґрунтовує можливість втечи.
Щодо ризику впливу на свідків обвинувачена зазначає, що на думку Європейського суду з прав людини ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (Becciev проти Молдови, § 59). Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу (Jarzynski проти Польщі, § 43), однак з плином часу інтереси слідства стають недостатніми для тримання підозрюваного під вартою: за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань (Clooth проти Бельгії, № 12718/87, § 44,12 грудня 1991 року).
Апелянт вказує на те, що протягом останніх 6 місяців прокурор не може забезпечити явку заявлених ним свідків, їх місце перебування то невідомо стороні обвинувачення, то свідки відмовляються від отримання повісток, в таких умовах, на думку обвинуваченої, вплив на свідків не можливий.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, обвинувачена зазначає, що тяжкість обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення інших правопорушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться (Clooth проти Бельгії, № 12718/87, § 40,12 грудня 1991 року). Відсутність роботи або сім'ї не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів (Sulaoja проти Естонії, § 64).
Апелянт вказує на те, що вона є сиротою, раніше не судимою, до кримінальної відповідальності не притягувалась. Через окупацію Автономної Республіки Крим була змушена переїхати до м. Полтави, де отримала статус внутрішньо переміщеної особи, а відтак, в сукупності ці данні свідчать про відсутність ризику вчинення злочину.
Також обвинувачена зазначає, що посилаючись на її задовільний стан здоров'я суд вказав на відсутність об'єктивних медичних застережень щодо неможливості перебування її під вартою, однак, суд не витребовував відповідні документи та не вчиняв жодних дій, щоб з'ясувати її стан здоров'я.
Потерпілі, будучи належним чином повідомленими про день та час апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явилися та будь-яких клопотань до суду про відкладення розгляду не подавали. Відтак, з врахуванням вимог ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_6 та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченої, вивчивши матеріали контрольного провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, зважаючи на таке.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів контрольного провадження, в провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12018100080004248, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.05.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187 КК України.
16 вересня 2019 року в судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, з посиланням на те, що на даний час існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, зокрема, можливість обвинуваченої ОСОБА_6 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 14.11.2019 року включно та визначено ОСОБА_6 розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на неї обов'язків, у розмірі 20 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 38 420 грн., після внесення якої ОСОБА_6 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.
Висновок, викладений в оскаржуваній ухвалі щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не порушив вимог кримінального процесуального закону.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону.
Так, судом першої інстанції враховано, що на даний час існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема, можливість обвинуваченої ОСОБА_6 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопоуршення. На наявність такої можливості, судом наведено, що ОСОБА_6 , обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких. Також судом відповідно до вимог ст.178 КПК України враховано і інші дані про особу обвинуваченої, зокрема міцність її соціальних зв'язків, вік та стан здоров'я, щодо якого в розпорядженні суду відсутні об'єктивні медичні застереження щодо неможливості перебування її під вартою.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З приводу посилань обвинуваченої на відсутність обґрунтованої підозри про вчинення нею кримінального правопорушення, то слід зазначити наступне.
Оскільки КПК України не містить визначення обґрунтованої підозри, за роз'ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series А, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.
З врахуванням наведеного, колегія суддів, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченій ОСОБА_6 дій, звертає увагу на те, що відповідно до змісту обвинувального акту, всупереч доводам апеляційної скарги, пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об'єктивного спостерігача у тому, що обвинувачена може бути причетна до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченої щодо відсутності достатніх і безспірних доказів винуватості обвинуваченої, та як наслідок, недоведеності її вини у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення, недоведення того факту, що ОСОБА_6 вчинила інкриміновані їй дії разом з невстановленими особами,то колегія суддів зазначає, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений перевіряти належність та допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, робити відносно них свої висновки, у зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в частині недоведеності конкретних обставин та вини обвинуваченої не є предметом даного судового розгляду.
Доводи захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є безпідставними, оскільки суд прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому врахував дані про особу обвинуваченої, можливість обвинуваченої ОСОБА_6 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Є необґрунтованими на даній стадії судового розгляду доводи обвинуваченої, як на підставу зміни запобіжного заходу на, те, що, свідок ОСОБА_12 та потерпіла ОСОБА_13 при допиті їх в суді показали, що не бачили, щоб вона ( ОСОБА_6 ) копирсалася в речах потерпілих, знімала з них коштовності, отримувала від інших осіб будь-які речі, оскільки під час апеляційного розгляду встановлено, що на даний час, під час судового розгляду в суді першої інстанції допитані не всі свідки у провадженні, письмові докази не досліджувались також, тобто, колегія суддів приймає до уваги стадію даного судового провадження, те, що докази, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, судом в повному обсязі не досліджувалися, а за таких обставин залишається достатньо підстав вважати, що обвинувачена, опинившись на волі, зможе перешкодити встановленню істини у справі під час судового провадження, на що вказує характер протиправних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , а відтак наявний ризик можливого впливу на потерпілих та свідків, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції.
Є, на думку колегії суддів, безпідставними і доводи апеляційної скарги обвинуваченої про непідтвердження прокурором, який звернувся до суду з клопотанням про продовження ОСОБА_6 строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою своїх повноважень у даному провадженні, адже, з копії постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 23.05.2018 року вбачається, що прокурор ОСОБА_9 , який підтримує державне обвинувачення в суді першої інстанції, був включений у групу прокурорів у кримінальному провадженні №12018100080004248 ще 23.05.2018 року, тобто ще з дня внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Крім того, відомості про те, що прокурор ОСОБА_9 включений до складу групи прокурорів у даному кримінальному провадженні, зазначені і в змісті обвинувального акта, направленого до суду та у витягу з ЄРДР, на який, безпосередньо і посилався прокурор під час судового засідання Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року.
Разом з тим, посилання обвинуваченої в апеляційній скарзі на порушення прокурором положень ч. 1 ст. 199 КПК України, дійсно мають місце, оскільки прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу пізніше ніж за 5 днів до його закінчення, проте, на переконання колегії суддів, таке порушення не є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що може тягнути за собою скасування оскаржуваного рішення.
Таким чином, рішення суду про необхідність продовження строку тримання обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою є законним, обґрунтованим і вмотивованим, постановлене згідно норм кримінального процесуального закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, натомість, доводи та твердження обвинуваченої, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, у зв'язку з чим приходить до висновку про залишення поданої апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року - без змін.
Ухвала ж суду про визначення ОСОБА_6 розміру застави, який здатен забезпечити виконання покладених на неї обов'язків у розмірі 20 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 38420 грн., після внесення якої ОСОБА_6 підлягає звільненню з - під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України та в частині покладення на ОСОБА_6 обов'язків, передбачених п.п. 1-4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, ніким з учасників провадження не оскаржувалась, і не була предметом апеляційного розгляду.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року про продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 14.11.2019 року включно з визначенням розміру застави - залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4