справа № 759/1184/19 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Миколаєць І.Ю.
05 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК Українив м. Києві апеляційній скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 46 315,49 грн. за кредитним договором №б/н від 13.04.2012 та судові витрати у розмірі 1 1921 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.07.2019 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 13.04.2012 в розмірі 3 287,53 грн. тіло кредиту, а також 1921 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови щодо стягнення відсотків за користування кредитом, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що рішення суду прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що практика Верховного Суду не є і не може бути доказовою базою по справі. Зазначає, що підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він ознайомлений з відповідними документами, а отже згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.
Звертає увагу на те, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не ознайомлення з ними, про не укладення договору та відсутності заборгованості.
Зазначає, що необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачено Кодексом європейського договірного права.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/15751/2019
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині розподілу судового збору, яке вважає незаконним та необґрунтованим.
Зазначає на необхідність стягнення судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог незалежно від того, що за мінімальною ставкою сплачено судовий збір.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про повернення позовної заяви позивачу. Зазначив, що на момент подання позовної заяви у Київському апеляційному суді розглядався інший позов до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Вказує, що ОСОБА_1 було відмовленні у наданні банківських послуг.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог щодо стягнення 3473,82 грн. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом; 36872,45 грн. - нарахованої пені; а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 2181,69 грн. - штраф (процентна складова). В той же час, не спростований той факт, що відповідач отримав від позивача кредитну картку з лімітом кредитних коштів, з яких використав у власних цілях і не повернув їх позивачеві, а тому підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту.
З таким висновком суду повністю не може погодитись колегія суддів, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13.04.2012 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 11 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а. с. 10).
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а. с. 15, 16-30).
Згідно з наданим банком розрахунком, у ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 18.10.2018 виникла заборгованість у розмірі 46 315,49 грн., яка складається з тіла кредиту - 3 287,53 грн., нараховані відсотки за користування кредитом - 3 473,82 грн., пені 36 872,45 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг у вигляді фіксованої частини у розмірі 500,00 грн., та процентної складової у розмірі 2 181,69 грн. (а. с. 8-9).
АТ КБ «ПриватБанк», зазначаючи, що відповідачем умови кредитного договору не виконуються, звернувся до суду із відповідним позовом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 13 квітня 2012 року процентна ставка не зазначена.
У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 квітня 2012 року, посилався на Витяг з «Тарифів Банку» та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
Зазначеними Витягами, наданими позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 квітня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 січня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яку безпосередньо підписав останній і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з «Тарифів Банку» та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами від 13 квітня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
(Постанова Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17).
Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення із позичальника заборгованості повідсоткам за користування кредитом - 3 473,82 грн., пені 36 872,45 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг у вигляді фіксованої частини у розмірі 500,00 грн., та процентної складової у розмірі 2 181,69 грн.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що суд незаконно відмовив у стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитом не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Встановлено, що Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» розміщені на сайті: https://privatbank.ua не є невід'ємною частиною спірного договору.
У заяві, підписаній сторонами, відсутні встановлений строк повернення кредитних коштів та відповідальності за його порушення, між сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору.
Таким чином, у суду відсутня можливість встановлення процентної ставки, перевірення наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості щодо нарахованих відсотків за відсутності досягнення домовленості між сторонами, строку виконання зобов'язання.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на здійснення судом невірного розподілу судового збору знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 №10, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI) (п. 36 Постанови).
Враховуючи вищевикладене та те, що судом першої інстанції задоволено позовні вимоги частково, тому з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 136,35 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
За наведеного, рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру судового збору підлягає зміні.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року в частині стягнутого розміру судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 136,35 грн. замість 1 921 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова