03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 761/38235/19
Головуючий у першій інстанції - Мальцева Д.О.
Номер провадження № 22-ц/824/15823/2019
04 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису, -
У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаною заявою та просила видати обмежувальний припис строком на шість місяців стосовно кривдника ОСОБА_1 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов'язки, а саме: обмежити ОСОБА_1 спілкування з постраждалою дитиною - ОСОБА_1 , заборонити наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_1 ; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_1 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику ОСОБА_1 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватись з ними.; заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Заяву обґрунтовано тим, що з грудня 2015 року заявник ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 . Від вказаного шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 зазначає, що під час перебування в шлюбі чоловік ОСОБА_1 зраджував її та застосовував фізичне насильство, й починаючи з жовтня 2018 року сторони припинили сумісне проживання та ведення спільного господарства. В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року шлюб між ними було розірвано.
Заявник вказує, що після розлучення колишній чоловік ОСОБА_1 брав дитину до себе, проте не бажав її відпускати назад до матері, при кожній зустрічі ображав заявника нецензурною лайкою, погрожував вбити в присутності дитини та сторонніх осіб.
Окрім того, ОСОБА_3 зазначає, що 02 червня 2019 року, коли вона забирала дитину від батька, останній насильно засунув дитину в своє авто, після чого наніс їй удари в обличчя, зламав ніс та коліно, схопив за волосся, та, коли заявник впала, наніс декілька ударів ногами.
Заявник зазначає, що за фактом побиття її колишнім чоловіком ОСОБА_1 відкрито та розслідується кримінальне провадження, тому вона переконана, що існує реальна загроза продовження насильства щодо неї з боку колишнього чоловіка ОСОБА_1 , та враховуючи агресивну поведінку ОСОБА_1 не почувається в безпеці, має побоювання за своє життя та життя дитини.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково.
Видано ОСОБА_1 обмежувальний припис строком на шість місяців, яким заборонено ОСОБА_1 наближатись на відстань ближче ніж 100 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_3 , заборонено особисто ОСОБА_1 і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб. У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої вказує, що не погоджується із рішенням суду в частині задоволення вимог заявника.
В апеляційній скарзі представник зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, факт вчинення домашнього насильства не доведено, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Апелянт наголошує, що заявник поданням заяви про видачу обмежувального припису намагається усунути ОСОБА_1 від спілкування з дитиною, адже між ними є судовий спір про визначення місця проживання дитини та порядку участі в її вихованні, а оспорюваним рішенням встановлено обмеження, що унеможливлюють спілкування батька з дитиною.
Також апелянт вказує, що ОСОБА_1 ніколи не проявляв жодних ознак домашнього насильства, ніколи не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності за домашнє насильство, та доказів вчинення ним такого насильства по відношення до ОСОБА_3 та їх спільної дитини до суду надано не було. Окрім того, судом у рішення не зазначено коли та у якій формі чи якими діями ОСОБА_1 було вчинено домашнє насильство щодо заявника.
Разом з тим, апелянт вказує, що сама лише наявність кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за зверненням заявника, не є доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, а свідчення свідка не містять фактичних даних щодо вчинення насильства.
Враховуючи вище викладене, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року в частині задоволених вимог заявника та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні заяви.
При апеляційному розгляді справи, апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, оскільки вважають, що дійсною метою звернення ОСОБА_3 є намагання обмежити його спілкування із сином, а не попередити надумане домашнє насильство якого не було.
Заявник ОСОБА_3 при апеляційному розгляді заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. При цьому зазначила, що обставини вчинення ОСОБА_1 фізичного та психологічного насильства щодо неї підтверджується наданими нею письмовими доказами та показами свідка.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 грудня 2015 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 , актовий запис №3642 (а.с.13). Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).
В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с.15-16).
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 червня 2019 року до вказаного реєстру на підставі матеріалів правоохоронних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень було внесено відомості про подію, що мала місце 02 червня 2019 року о 20 год. 00 хв. за адресою м. Київ, бул. Л.Українки, 24, а саме невстановлена особа нанесла гр. ОСОБА_3 тілесні ушкодження (ЄО 24691). Номер кримінального провадження № 12019100060002499, попередня кваліфікація ч. 1 ст. 125 КК України, орган досудового розслідування: Печерським УП ГУ НП у м. Києві (а.с.17).
Відповідно до висновку експертного дослідження №043-643-2019 від 03 червня 2019 року вказано, що при проведенні судово-медичного обстеження ОСОБА_3 було виявлено наступні ушкодження: садна - на спинці носа, на передній поверхні правого колінного суглоба, садно на фоні синця - на задній поверхні правого ліктьового суглоба, синець - в тім'яній ділянці по центру. Характер та морфологічні властивості, виявлених ушкоджень, свідчать про те, що вони утворилися від дій тупого (тупих) предмету (предметів), за давністю можуть відповідати вказаному терміну, тобто 02 червню 2019 року та відносяться до легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров'я) (а.с.73-74).
Так, вирішуючи подану заяву та частково задовольняючи вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що враховуючи надані пояснення сторін та свідка, а також з урахуванням наданих доказів, суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак фізичного та психологічного насильства, які останній вчиняє по відношенню до колишньої дружини. Щодо вимог ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису про встановлення обмежень та заборон в спілкуванні та побаченнях ОСОБА_1 з його рідним сином, суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_3 про те, що її колишній чоловік вчиняє психологічне та фізичне насильство щодо їх спільної дитини - ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для задоволення вказаних вимог в цій частині.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині задоволених вимог ОСОБА_3 з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до положень ст. 24 вказаного закону, до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до правил ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
ОСОБА_3 зазначала, що ОСОБА_1 вчиняє щодо неї фізичне та психологічне насильство, а саме: словесно ображає, використовує нецензурну лайку, наносить тілесні ушкодження.
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Як вбачається із наданого витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 червня 2019 року було внесено відомості, про подію, що мала місце 02 червня 2019 року о 20 год. 00 хв. за адресою м. Київ, бул. Л.Українки, 24, а саме невстановлена особа нанесла гр. ОСОБА_3 тілесні ушкодження. Разом з тим, факту, що саме ОСОБА_1 наніс вказані тілесні ушкодження зафіксовано не було.
Сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Вказана правова позиція міститься також у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі №640/23804/18, провадження №61-3848св19.
Окрім того, відповідно до висновку експертного дослідження №043-643-2019 від 03 червня 2019 року ОСОБА_3 отримала легкі тілесні ушкодження, проте обставини справи, за яких вона їх отримала, було зафіксовано у вказаному висновку лише з її слів.
В судовому засіданні 02 жовтня 2019 року було допитано свідка ОСОБА_4 , який є батьком заявниці. Як вбачається із наданих показів, останній не був присутній під час самої сварки 02 червня 2019 року й не бачив, що саме відбулося між ОСОБА_1 та його донькою, ОСОБА_3 , оскільки останній приїхав на місце події вже після сварки. Також зі слів ОСОБА_4 вбачається, що він ніколи не бачив, щоб ОСОБА_1 застосовував фізичне насильство стосовно ОСОБА_3 .
Також при розгляді справи вбачається, що сторони - заявник ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на час звернення до суду із вказаною заявою та розгляду судом вказаної заяви разом не проживають.
Виходячи з аналізу зазначених вище норм закону, а також встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_1 навмисного домашнього насильства щодо ОСОБА_3 , не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами щодо виховання їх спільної дитини.
Висновок Верховного Суду, який міститься у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №756/3859/19, провадження №61-11564св19.
За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам законодавства та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні поданої заяви про видачу обмежувального припису, в іншій часині рішення місцевого суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 04 грудня 2019 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв