Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №818/679/17
провадження №К/9901/13093/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 818/679/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду, прийняту 07 червня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Бондаря С.О., суддів: Кунець О.М., Прилипчука О.А., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - П'янової Я.В., суддів: Чалого І.С., Зеленського В.В.,
І. Суть спору
1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України (далі - ДКС) про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; стягнення моральної шкоди в розмірі 86040,00 грн.
2. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що рішення Конотопського міськрайонного суду у справі № 6а/577/109/13 (577/4573/13-а) від 12 вересня 2013 року залишається невиконаним, тоді як кошти мали бути перераховані протягом трьох місяців з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування, бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Лише 30 березня 2017 року на картковий рахунок позивача перерахували 3360,00 грн.
3. Однак, як зазначає позивач, йому не виплатили компенсації за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, у зв'язку з чим заявлено цей позов.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2011 року у справі №2а-3891/2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року, визнано протиправними дії Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення щодо виплати одноразової щорічної грошової допомоги до 05 травня 2011 року ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, не у відповідності з вимогами статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і зобов'язано його провести позивачу такі виплати у відповідності із вимогами статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
5. Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 серпня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_1 і змінено спосіб виконання постанови суду від 19 травня 2011 року із зобов'язання Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення провести ОСОБА_1 виплати у відповідності з вимогами статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум на стягнення із Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення на користь позивача 3360 гривень.
6. В подальшому, ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 вересня 2013 року змінено спосіб виконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі №2а-3891/2011року від 19 травня 2011 року шляхом стягнення з Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову щорічну грошову допомогу, як учаснику бойових дій, за 2011 рік у сумі 3360 гривень, у зв'язку з чим 11 жовтня 2013 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області видано виконавчий лист №6а/577/109/13.
6.1. Вказаний виконавчий лист 15 жовтня 2013 року подано стягувачем до Конотопського управління Державної казначейської служби України для виконання.
7. Конотопське управління ДКС у Сумській області повідомило позивача про те, що виконавчий документ направлено до Головного управління ДКС України в Сумській області для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету по бюджетній програмі для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
8. В свою чергу, Головне управління ДКС України в Сумській області повідомило позивача про направлення виконавчого листа до Державної казначейської служби України.
9. Посилаючись на протиправність бездіяльності відповідача щодо не проведення виплати по виконавчому листу від 11 жовтня 2013 року №6а/577/109/13, позивач звернувся до суду з позовом.
10. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року по справі № 818/306/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
10.1. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо затримки виплати ОСОБА_1 недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2011 рік згідно з виконавчим листом №6а/577/109/13, виданим Конотопським міськрайонним судом Сумської області.
11. 10 березня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області із заявою щодо негайного перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 відповідно до виконавчого листа, виданого Конотопським міськрайонним судом Сумської області №6а/577/109/13, та нарахування і виплати компенсації за порушення строку виконання судового рішення за увесь час прострочення, з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
12. Суди встановили, що лише 30 березня 2017 року ДКС перерахувало на картковий рахунок позивача кошти в розмірі 3360,00 грн.
13. Відтак позивач звернувся з цим позовом до суду, оскільки вважає, що протиправна бездіяльність відповідача заподіяла йому матеріальну і моральну шкоду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
14. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 07 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив частково.
14.1. Зобов'язав ДКС виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне виконання рішення Конотопського міськрайсуду від 12 вересня 2013 року у справі № 6а/577/109/13 (577/4573/13-а), нараховану рішенням Державної казначейської служби України від 23 травня 2017 року № 44.
14.2. В іншій частині позовних вимог відмовив.
15. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанцій виходив з того, що є рішення ДКС від 23 травня 2017 року № 44, яким позивачу нараховано компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів при виконанні виконавчого листа від 11 жовтня 2013 року у справі № 6а/577/109/13. За цим рішенням ДКС зобов'язане виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за весь час прострочення платежу. Оскільки вказаної суми на дату розгляду справи ДКС не виплатила, суд вирішив зобов'язати ДКС її це зробити.
15.1. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням грошових зобов'язань за час прострочення виконання грошового зобов'язання, то відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції з посиланням на норми Цивільного кодексу України зазначив, що між позивачем і ДКС не виникало цивільних прав та обов'язків, зокрема зобов'язального характеру. Тому норми Цивільного кодексу України, зокрема ті, які встановлюють наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.
15.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 86040 гривень суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів спричинення йому моральної шкоди, не довів у чому вона полягає, а також причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача.
16. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 жовтня 2017 року скасував постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ДКС грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди та прийняв в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
16.1. Стягнув з ДКС на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 86 040,00 гривень.
16.2. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.
17. Мотивуючи своє рішення в частині задоволення позовних вимог (про стягнення моральної шкоди) апеляційний суд посилався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стосовно відшкодування моральної шкоди у зв'язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного судового рішення.
17.1. Так, при розгляді справи суд апеляційної інстанції взяв до уваги підхід ЄСПЛ щодо вирішення справ зі спорів, які виникають у зв'язку з невиконанням державою (в особі її органів) своїх зобов'язань, суть якого в тому, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою; держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
17.2. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язковим держави. При цьому, як зауважив суд апеляційної інстанції, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.
IV. Касаційне оскарження
18. У касаційній скарзі ДКС, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
19. Обґрунтовуючи свої вимоги ДКС, з-поміж іншого, зазначила, що не несе і не може нести юридичної відповідальності за дії/зобов'язання держави, тому немає підстав стягувати саме з ДКС моральної шкоди.
20. Щодо розміру моральної шкоди, яку стягнув суд апеляційної інстанції, то відповідач зазначив, що він значно перевищує суму компенсації, яку нарахувала ДКС, що суперечить принципу розумності і справедливості. Мотиви, якими керувався суд апеляційної інстанції, коли вирішував питання про розмір моральної шкоди, відповідач вважає помилковими, адже цей спір розглядають національні суди і посилання на практику ЄСПЛ про стягнення моральної шкоди за відсутності ефективного національного захисту як орієнтиру для розрахунку суми моральної шкоди в контексті цієї справи, на думку відповідача, є некоректним.
21. Також відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Закон № 202/98-ВР (чинний на час їх виникнення), а також не надав належної правової оцінки діям ДКС (як органу, на який покладено обов'язок виконати судове рішення, виконання якого гарантується державою) при виплаті позивачу коштів за судовим рішенням у справі № 6а/577/109/13, яке набрало законної сили
22. У своїх запереченнях на касаційну скаргу ДКС позивач поряд з іншим зазначив про те, що тривале невиконання судового рішення заподіяло йому значних моральних страждань. Тому вважає, що розмір моральної шкоди, яку визначив суд апеляційної інстанції, на його погляд, є справедливим і співмірним з тією шкодою, яку йому заподіяли невиконанням судового рішення, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
V. Релевантні джерела права та акти їх застосування
23. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
24. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
25. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
26. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
27. Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
28. Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
29. Згідно з пунктом 50 Порядку компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
30. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
31. Згідно з пунктом 51 Порядку в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.
32. Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.
33. Відповідно до частини другої статті 22 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
34. Згідно з частиною п'ятою статті 21 КАС у чинній редакції вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
VІ. Висновки Верховного Суду
35. Звернення з цим позовом до суду зумовлено тривалим невиконанням судового рішення у справі № 6а/577/109/13, а саме - постанови Конотопського міськрайонного суду сумської області від 19 травня 2011 року (з урахуванням ухвали Конотопського міськрайонного суду від 12 вересня 2013 року, якою змінено спосіб виконання вказаного судового рішення).
36. З огляду на те, що відповідачем у вказаній судовій справі був орган державної влади, а предметом позову - стягнення коштів, виконання згаданого судового рішення було покладено на ДКС відповідно до Закону № 4901-VI.
37. З цього приводу суди попередніх інстанцій встановили, що виконавчий лист Конотопського міськрайонного суду від 11 жовтня 2013 року, який цей суд видав у справі № 6а/577/109/13, ДКС фактично виконала 30 березня 2017 року, перерахувавши на картковий рахунок позивача кошти в сумі 3360,00 гривень.
38. Також у справі встановлено, що задовго до отримання вказаних коштів позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності ДКС, яка полягала в затримці виплати ОСОБА_1 коштів за виконавчим листом Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2013 року у справі №6а/577/109/13.
39. Сумський окружний адміністративний суд, який розглядав справу (№ 818/306/16) за вказаним позовом, постановою від 6 квітня 2016 року (яку Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 5 липня 2016 року залишив без змін) задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , визнавши бездіяльність ДКС протиправною.
40. На дату розгляду цієї справи ДКС уже виплатила позивачу кошти відповідно до виконавчого листа суду від 11 жовтня 2013 року у справі № 6а/577/109/13, після чого нарахувало позивачу компенсацію за затримку у виконанні рішень суду у зазначеній справі. Позаяк самостійно нарахованої компенсації ДКС на дату розгляду цієї справи не виплатило, суди попередніх інстанцій, на думку колегії суддів, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав задовольнити позовні вимоги в цій частині.
41. З огляду на обставини цієї справи і правове регулювання спірних відносин, висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з якими погодився суд апеляційної інстанції, є правильними. Доводів, які б спростовували висновки судів та фактичні обставини справи в цій частині відповідач у касаційній скарзі не навів.
42. Що стосується відшкодування моральної шкоди, з приводу стягнення якої в основному і стосуються доводи касаційної скарги ДКС, то висновку про наявність підстав для того, щоб їх задовольнити, суд апеляційної інстанції (в цій справі) дійшов спираючись на те, що факт протиправної бездіяльності ДКС щодо неналежного виконання судового рішення у справі № 6а/577/109/13 (№ 577/4573/13-а) встановлено судовим рішенням у справі № 818/306/16, яке набрало законної сили (постанова Сумського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2016 року, залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року).
43. Беручи до уваги наведені положення другої статті 22 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та частини п'ятої статті 21 КАС у чинній редакції колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним.
44. Оскільки заподіяння моральної шкоди позивач пов'язує з протиправною бездіяльністю ДКС, яка полягала у затримці виплати належних йому коштів за виконавчим листом від 11 жовтня 2013 року у справі № 6а/577/109/13, виданим Конотопським міськрайонним судом Сумської області, то вимогу про її стягнення, з огляду на наведені вимоги процесуального закону, він міг заяви тільки одночасно з вимогою про визнання цієї бездіяльності протиправною.
45. Передбачена у частині другій статті 22 КАС у попередній редакції та в частині п'ятій статті 21 КАС у чинній редакції можливість поєднання в одному адміністративному позові двох пов'язаних між собою вимог, які якщо заявити їх окремо будуть підсудними різним судам, дозволяє краще дослідити матеріали справи та встановити її обставини, а також зекономити час та витрати на судові провадження, позаяк в такий спосіб закон дозволяє в рамках однієї справи захистити порушені права особи без необхідності двічі звертатися до суду.
46. Водночас треба зауважити, що поєднувати в одному провадженні дві пов'язані вимоги, як-от про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, є правом позивача. Якщо він не скористався цією можливістю одразу при зверненні з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, то вдруге заявити адміністративний позов вже з вимогою про стягнення моральної шкоди, заподіяної цією протиправною дією/бездіяльністю (якщо адміністративний суд це встановить) позивач не може, позаяк ця вимога тепер може розглядатися тільки в порядку цивільного або господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу сторін).
47. Підсумовуючи наведене, вимогу про стягнення моральної шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю ДКС, яка полягає у затримці виплати коштів за виконавчим листом від 11 жовтня 2013 року у справі № 6а/577/109/13, виданим Конотопським міськрайонним судом Сумської області, позивач може заявити одночасно з вимогою про визнання цієї бездіяльності протиправною.
48. З огляду на обставини цієї справи, суди, коли вирішували питання про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, брали до уваги судове рішення у справі № 818/306/16, яке набрало законної сили. Проте інших обставин, які б свідчили про наявність протиправних дій/бездіяльності ДКС щодо невиконання судового рішення у справі № 6а/577/109/13, у поєднанні з якими можна було б вирішувати питання про стягнення моральної шкоди (заподіяної такими діями/бездіяльністю) в цій справі (№ 818/679/17) суди не з'ясовували.
49. У тому Верховний Суд зазначає, що питання про стягнення моральної шкоди в адміністративній справі не може бути самостійною (окремою) позовною вимогою, якщо вона не пов'язана і не заявлена одночасно з вимогами про визнання дій/бездіяльності протиправними.
50. Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо суми моральної шкоди, яку цей суд стягнув. У контексті цієї справи треба зазначити, що застосування практики ЄСПЛ передбачає застосування принципів, підходів цього Суду до вирішення спорів по суті, однак розмір справедливої сатисфакції, яку стягує ЄСПЛ на підставі статті 41 Конвенції на прикладі однієї справи не може бути достатнім орієнтиром та обґрунтуванням стягнення з ДКС моральної шкоди в сумі 86040,00 гривень в цій адміністративній справі.
51. Наведених обставин суд апеляційної інстанції не врахував, тому його рішення, яке є предметом касаційного перегляду в цій справі, в частині вирішення по суті позовних вимог про стягнення моральної шкоди ґрунтується на помилковому застосуванні норм процесуального права, яке унеможливило з'ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
52. З урахуванням положень статті 353 КАС, рішення суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди в сумі 86 040,00 гривень.
VII. Судові витрати
53. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 86 040,00 гривень - скасувати і в цій частині направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3. У решті постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич