Іменем України
28 листопада 2019 року
Київ
справа №826/14891/14
адміністративне провадження №К/9901/1433/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Калашнікової О.В.,
суддів - Білак М.В., Губської О.А.,
секретар судового засідання Носадча О.Е.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Бузницької Г.М.,
розглянувши у судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/14891/14
за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Глущенко Я.Б., суддів: Романчук О.М., Шелест С.Б.)
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2014 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (надалі також - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1981-вц від 30 серпня 2014 року про звільнення з посади старшого слідчого в особливо важливих справах ГП України старшого радника юстиції ОСОБА_1 з органів прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на роботі в Генеральній прокуратурі України на посаді, яку позивач обіймав на день його звільнення;
- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі на день поновлення позивача на посаді, виходячи із кількості місяців, які позивач не працював помноженого на середній заробіток за останні два місяця перед звільненням.
- стягнути з Генеральної прокуратури України моральну шкоду у сумі 50 000,00 грн.
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
1.1 В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що не погоджується із правомірністю його звільнення у зв'язку з тим, що при написанні рапорту про звільнення з займаної посади у зв'язку з сімейними обставинами 29 серпня 2014 року за власним бажанням, на нього чинився тиск, і що у найближчий робочий день він мав намір відкликати рапорт про звільнення.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України №1981-вц від 30 серпня 2014 року, яким звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Генеральній прокуратурі України на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 29 серпня 2014 року. Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 серпня 2014 року до дня поновлення на посаді. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.
3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірне звільнення позивача з займаної посади, оскільки наказ про звільнення винесено у вихідний день та без урахуванням права позивача на відкликання вказаного рапорту.
Короткий змість рішення суду апеляційної інстанції
4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року скасовано, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено
5. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, вказав, що звільнення відбулося без порушення встановленої процедури, прав та законних інтересів позивача, оскільки у рапорті про звільнення позивачем особисто зазначено дату звільнення. Прийняття наказу про звільнення у суботу - 30 серпня 2014 року не спростовує правомірності його прийняття, оскільки звільнення працівника на підставі статті 38 Кодексу Законів про працю України у вихідні (святкові) дні не забороняється.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та заперечень
6. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, залишивши в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року.
7. У касаційній скарзі позивач вказав, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу законів про працю України, робота у вихідні дні забороняється, а спірний наказ винесено саме у вихідний день, що позбавило позивача права на відкликання власного рапорту в найближчий робочий день.
8. На думку ОСОБА_1 , обставини написання ним рапорту про звільнення за власним бажанням (приміщення лікарні, присутність працівника внутрішньої безпеки та керівництва Генеральної прокуратури України, тощо) свідчать про те, що цей рапорт був написаний не в результаті власного свідомого вільного рішення, а в результаті тиску на позивача.
9. Також позивач не погодився із висновком суду апеляційної інстанції, щодо не доведення позивачем наявності обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, оскільки, відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач, якщо він заперечує проти позову.
10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 квітня 2015 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року
11. 04 січня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
12. Генеральною прокуратурою України подано заперечення на касаційну скаргу, у якій вказано на правильність висновків суду апеляційної інстанції стосовно звільнення позивача, а тому відповідач просив оскаржуване судове рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
13. ОСОБА_1 з 1997 року працював в органах прокуратури.
14. Наказом Генерального прокурора України від 17 липня 2014 року №1563ц «Про призначення працівників управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України», у зв'язку із зміною структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
15. 29 серпня 2014 року ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення з займаної посади та з органів прокуратури України у зав'язку з сімейними обставинами за власним бажанням.
16. Відповідно до наказу від 30 серпня 2014 року №1981-вц старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 29 серпня 2014 року за власним бажанням згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України.
17. Не погоджуючись із вказаним наказом про звільнення, позивач звернувся до суду.
18. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
20. На момент виникнення спірних правовідносин (30 серпня 2014 року) діяв Закон України від 5 листопада 1991 року N 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон N 1789-XII).
21. Відповідно до частини першої статті 46-2 Закону N 1789-XII прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
22. Згідно з частинами першою, другою статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
23. Частиною першою статті 142 КЗпП України передбачено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.
24. Згідно з частиною першою статті 52 КЗпП України для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).
25. Відповідно до частин першої, другої статті 67 КЗпП України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
26. Частинами першою та третьою статті 71 КЗпП України передбачено, що робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
27. Також на момент виникнення спірних правовідносин діяли Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників Генеральної прокуратури України, введені в дію наказом Генерального прокурора України від 05 липня 2011 року № 73 (надалі - Правила № 73).
28. Пунктом 2 Правил № 73 передбачено, що правила визначають основні права та обов'язки працівників, режим роботи, засади регулювання трудових відносин і запроваджуються з метою удосконалення організації праці, зміцнення трудової та виконавської дисципліни, забезпечення раціонального використання робочого часу, високої ефективності і якості роботи працівників.
29. Відповідно до пункту 21 Правил № 73 нормальна тривалість робочого часу працівників Генеральної прокуратури України відповідно до законодавства не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Згідно з діючим режимом роботи у Генеральній прокуратурі України встановлено такий трудовий розпорядок:
- початок роботи з 9 години - упродовж робочого тижня;
- перерва на обід з 13 години до 13 години 45 хвилин упродовж робочого тижня;
- кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер - о 18 годині, у п'ятницю - о 16 годині 45 хвилин;
- напередодні святкових днів тривалість робочого дня скорочено на одну годину.
Залучення працівників для виконання невідкладної та непередбаченої роботи у святкові, неробочі та вихідні дні, а також у надурочний час проводиться у випадках та у порядку, передбачених законодавством.
30. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без порушення встановленої процедури, прав та законних інтересів позивача. У свою чергу, сам позивач не довів наявності обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
31. Із вказаним висновком колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на наступне.
32. Предметом спору в даній справі є, зокрема, наказ Генеральної прокуратури України №1981-вц від 30 серпня 2014 року про звільнення з посади старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції ОСОБА_1 з органів прокуратури України за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України.
33. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, посилання в оскаржуваному судовому рішенні на не доведення позивачем своїх позовних вимог є необґрунтованим.
34. Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач, керуючись статтею 38 КЗпП України, подав рапорт про звільнення з займаної посади з органів прокуратури у зв'язку із сімейними обставинами з 29 серпня 2014 року, а звільнений був за власним бажанням без зазначення в наказі обставин, які б зумовлювали неможливість продовжувати роботу позивача, з чим сам позивач не був ознайомлений у день звільнення.
35. Враховуючи положення статті 38 КЗпП України, працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, має право до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку
36. Однак, приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення саме 30 серпня 2014 року - у суботу, тобто у вихідний день, відповідач позбавив ОСОБА_1 права на відкликання свого рапорту. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем не надано жодного доказу стосовно переведення іншої особи або пропонування перевестись іншій особі на посаду позивача після написання ним рапорту.
37. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до неправомірного висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без порушення встановленої чинним законодавством процедури, оскільки позивач мав право на відкликання свого рапорту про звільнення з займаної посади у перший робочий день після його написання, тобто в понеділок - 01 вересня 2014 року, однак за вказаних обставин був позбавлений можливості подати заяву про відкликання рапорту.
38. Під час судового засідання в суді касаційної інстанції сторонами були надані пояснення щодо поновлення позивача на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 29 серпня 2014 року згідно з наказом Генерального прокурора України від 19 лютого 2015 року № 234 ц.
39. Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 4 листопада 2019 року № 1340ц ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
40. Відповідно до частини першої статті 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
41. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року, яка відповідає закону. А тому наявні правові підстави для задоволення касаційної скарги позивача, скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року і залишення в силі рішення суду першої інстанції.
VI СУДОВІ ВИТРАТИ
42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, передбачених статтями 139, 140 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1 Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, залишивши в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
О.В. Калашнікова
М.В. Білак
О.А. Губська
Судді Верховного Суду