03 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10067/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.
за участі секретаря судового засідання Болюк Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року (суддя - Шумей М.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 23.07.2019 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV); зобов'язання відновити з 01.04.2019 виплату призначеної їй пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону №1058-IV та виплатити недоплачені суми пенсії. В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 03.10.2018 їй призначено пенсію у зв'язку із втратою годувальника на підставі статті 36 Закону №1058-IV, як непрацездатному члену сім'ї (дружині) померлого годувальника - чоловіка ОСОБА_2 , оскільки вона досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV та на час смерті перебувала на утриманні чоловіка, що підтверджується довідкою Каміннецької сільської ради від 04.10.2018 №823/02-24. Однак відповідачем з квітня 2019 припинено виплату їй пенсії у зв'язку із втратою годувальника з тих підстав, що пенсійний вік утриманця визначається в залежності від набутого ним страхового стажу. Такі твердження відповідача вважає безпідставними та цілком необґрунтованими, з огляду на що просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року у справі №300/1569/19 заявлений позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В доводах апеляційної скарги вказує, що призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника можливе за сукупності двох умов: непрацездатність особи (наявність інвалідності або досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV) та перебування на утриманні померлого годувальника. При цьому, відповідач вважає, що за приписами частини першої статті 26 Закону №1058-IV, обов'язковою умовою для набуття позивачем права на пенсію є наявність відповідного страхового стажу для визначення пенсійного віку особи на день виходу на пенсію (в сукупності). Оскільки страховий стаж роботи ОСОБА_1 становить 10 років 10 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, то відсутні підстави для призначення і виплати їй пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Відтак, апелянт наголошує, що рішення про припинення виплати пенсії у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_1 є законним, та підстав для відновлення виплати немає. Крім цього, апелянт заперечує проти стягнення судових витрат на користь позивача.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, 03.10.2018 звернулася до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника після смерті чоловіка ОСОБА_2 . При зверненні із заявою про призначення пенсії, позивачем було представлено відповідачу свідоцтво про укладення шлюбу із ОСОБА_2 від 17.05.1980, свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , його трудову книжку від 20.11.1970 та довідку про те, що на час смерті чоловіка вона перебувала у нього на утриманні.
Відповідачем 03.10.2018 призначено ОСОБА_1 пенсію у зв'язку із втратою годувальника у відповідності до статті 36 Закону №1058-IV.
Проте, з квітня 2019 виплату такої пенсії відповідачем позивачу припинено.
На звернення позивача щодо причин припинення виплати їй пенсії у зв'язку із втратою годувальника, відповідач листом від 25.04.2019 №1983/03 повідомив ОСОБА_1 , що пенсійний вік утриманця (в даному випадку позивача) визначається в залежності від набутого ним страхового стажу, і у зв'язку із тим, що у позивача страховий стаж становить 10 років і 10 місяців при необхідних 25-ти роках, то права на пенсію по втраті годувальника вона не має.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що підставою для віднесення члена сім'ї до категорії непрацездатної особи є факт досягнення такою особою пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, незалежно від наявності у неї страхового стажу.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначений Законом №1058-IV.
Згідно зі статтею 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника визначені статтею 36 Закону №1058-IV. Так, відповідно до частини першої цієї статті пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (пункт 1 частини другої статті 36 Закону №1058-IV).
Частиною першою статті 37 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Згідно із частиною першою статті 38 цього ж Закону пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні та до яких, зокрема, відносяться чоловік або дружина померлого годувальника, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV.
Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника були висновки пенсійного органу стосовно відсутності у ОСОБА_1 достатнього страхового стажу, передбаченого статтею 26Закону №1058-IV.
Однак, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за приписами статтей 26, 38 Закону №1058-IV підставою для визначення непрацездатності члена сім'ї померлого годувальника, зокрема, дружини (чоловіка) в цілях визначення права на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, є досягнення останніми саме пенсійного віку необхідного для призначення пенсії за віком. Таке поняття як «страховий стаж» є обов'язковою умовою стосовно годувальника, який помер, про що прямо зазначено законодавцем у статті 36 Закону №1058-IV. Таким чином, законодавець чітко розрізняє ці поняття і встановлює відповідні умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Факт досягнення позивачем пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV не заперечується відповідачем.
Таким чином, оскільки станом на час звернення позивача за призначенням пенсії, остання досягнула пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-ІV, у розумінні приписів частини третьої статті 36 Закону №1058-ІV ОСОБА_1 вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника.
Іншою обов'язковою умовою для призначення та виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника за нормами згаданого Закону №1058-ІV є наявність страхового стажу померлого годувальника, який має бути таким, яке було б йому необхідно для призначення пенсії по третій групі інвалідності.
Факт наявності у померлого годувальника достатнього страхового стажу також не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
З матеріалів справи також встановлено, що з 17.05.1980 ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який 05.05.2005 помер, про що Каміннецькою сільською радою 06.05.2005 зроблено відповідний актовий запис за №13.
Таким чином, ОСОБА_1 у розумінні приписів частини третьої статті 36 Закону №1058-ІV вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника - чоловіка ОСОБА_2 , оскільки вона досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-1V та на час його смерті перебувала на його утриманні, що підтверджується довідкою Каміннецької сільської ради від 04.10.2018 №823/02-24.
Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивачем дотримано всіх, передбачених статтею 36 Закону №1058-1V умов, необхідних для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що доводи відповідача щодо обов'язкової наявності у позивача відповідного страхового стажу для визначення пенсійного віку особи на день виходу на пенсію, є наслідком неправильного тлумачення Закону №1058-ІV, оскільки за приписами статей 26, 38 останнього підставою для віднесення члена сім'ї до категорії непрацездатної особи є факт досягнення такою особою пенсійного віку, а не наявність у неї страхового стажу.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що відповідач протиправно припинив виплату ОСОБА_1 пенсії у зв'язку із втратою годувальника, яку сам призначив 03.10.2018.
Відтак враховуючи положення статей 26, 32 та 36 Закону №1058-ІV, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необхідності зобов'язання органу Пенсійного фонду відновити ОСОБА_1 виплату такої пенсії з 01.04.2019.
Щодо доводів апелянта про неправомірне стягнення з нього на користь позивача сплаченого позивачем судового збору, то такі є не обґрунтованими і належним чином не мотивованими.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, як позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, судом першої інстанції правомірно стягнуто на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень, розмір сплаченого судового збору за подання адміністративного позову в сумі 768 грн 40 коп.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду першої інстанції та є аналогічними тим, які зазначені у відзиві на адміністративний позов. У ній також не наведено інших аргументів, які б не були предметом перевірки судом та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
О. Б. Заверуха
Повне судове рішення складено 05 грудня 2019 року.