Справа № 824/1064/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Боднарюк Олег Васильович
Суддя-доповідач: Охрімчук І.Г.
03 грудня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М.
за участю:
секретаря судового засідання: Михайленко К.Т.,
представника позивача
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року (повний текст рішення складено 16.10.2019 року, м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення -,
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулась в суд з позовом до Чернівецької міської ради (далі - відповідач), в якому просила: визнати незаконними та скасувати пункт 60 рішення 70 сесії VII скликання Чернівецької міської ради № 1802 від 25 липня 2019 року "Про розгляд звернень громадян щодо поновлення договорів оренди землі, надання земельних ділянок в оренду, надання дозволів на складання та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, визнання такими, що втратили чинність та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань", яким визнано таким, що втратив чинність пункт 6 рішення міської ради VII скликання від 29.10.2018 року № 1479 "Про розгляд звернень громадян щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, надання дозволів на складання та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, визнання такими, що втратили чинність та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань" щодо надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1, 8517 га в оренду терміном на 5 (п'ять) років для сінокосіння та випасання худоби (код 01.08.).
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що пункт 60 рішення 70 сесії VII скликання Чернівецької міської ради №1802 від 25 липня 2019 року підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Окрім того, посилаючись на норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та офіційне тлумачення в рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 позивач звертав увагу суду на те, що відповідачем в порушення норм Закону скасовано попереднє рішення, що вичерпало свою дію. Відтак позивач вважає, що оскаржуване рішення сесії міської ради порушує права та охоронювані законом інтереси, оскільки у нього внаслідок прийняття відповідачем рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних та охоронюваних законом інтересів, і він, як суб'єкт цих правовідносин, не надавав згоди на їх зміну чи припинення.
Відповідач подав до суду першої інстанції відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого зазначив, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до Генерального плану міста Чернівці, затвердженого рішенням 48 сесії міської ради VI скликання від 27.03.2014 року № 1171 та схеми зонування території, що є складовою затвердженої містобудівної документації "Коригування генерального плану м.Чернівці", земельна ділянка по вул. Цецинській, 29-Б розташована в курортній зоні (КВТ - зона установ відпочинку і туризму) та частково на території житлової забудови (Ж-1 - зона садибної житлової забудови). Відтак, у зв'язку із невідповідністю містобудівній документації "Коригування генерального плану м. Чернівці", оскаржуваним рішенням визнано таким, що втратив чинність пункт 6 рішення 64 сесії VII скликання Чернівецької міської ради від 29.10.2018 року № 1479.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.10.2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови - відмовлено повністю.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просив, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив помилку при вирішенні справи та помилково застосував до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем пункт 45 рішення Чернівецької міської ради VII скликання від 29.10.2018 року 1479, який не підлягав застосуванню. Даний пункт щодо встановлення 90 днів для укладення договору оренди стосувався іншої категорії осіб (яким було надано в оренду земельні ділянки) та не регулював відносини щодо надання дозволів на розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки і не встановлював жодних термінів для виготовлення проекту землеустрою та представлення його для затвердження на сесію міської ради. Відтак, на думку позивачки, вказане рішення суду першої інстанції слід скасувати, та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 26.11.2019 року призначено до апеляційного розгляду.
Відповідач, правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не скористався, інших заяв чи клопотань суду теж не надав.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 29 жовтня 2018 року пунктом 6 рішення міської ради VІІ скликання №1479 “Про розгляд звернень громадян щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, надання дозволів на складення та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду...” позивачу надано дозвіл на складення проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 орієнтовною площею 1,8517 га в оренду на 5 років для сінокосіння та випасання худоби.
Пунктом 45 зазначеного рішення також вирішено - фізичним особам, яким надаються в оренду земельні ділянки, впродовж 90 календарних днів з дня прийняття цього рішення укласти з Чернівецькою міською радою договори оренди землі та сплатити кошти за фактичне користування земельними ділянками в еквіваленті орендної плати за землю, відповідно до умов договорів та Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м.Чернівцях, яке затверджене рішенням Чернівецької міської ради V скликання від 23.10.2008 року №715 (із змінами, внесеними рішенням міської ради від 28.07.2011 року № 221 та від 29.03.2012 року № 467).
Згідно пункту 45.1. цього рішення відповідачем встановлено (вирішено), що у разі не укладення договорів оренди землі в зазначений термін відповідні пункти рішення вважаються нечинними. (а.с.13) Відповідно до витягу з рішення 64 сесії VII скликання від 29 жовтня 2018 року №1479 “Про розгляд звернень громадян щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, надання дозволів на складення та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішень з цих питань” вбачається, що ОСОБА_1 яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 Чортківський АДРЕСА_3 , надано дозвіл на складання проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 орієнтовною площею 1,8517га в оренду терміном на 5 (п'ять) років для сінокосіння та випасання худоби код 01.08 (підстава: заява ОСОБА_1 , зареєстрована 25.09.2018р. №В-5873/0-04/01).
В процесі реалізації вищевказаного рішення міської ради та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, позивачу стало відомо про те, що оскаржуваним рішенням від 25 липня 2019 року 70 сесії VII скликання Чернівецької міської ради №1802 визнано таким, що втратив чинність пункт 6 рішення міської ради VII скликання від 29.10.2018р. №1479, в частині надання позивачу дозволу на складання проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 (пункт 60 Рішення).
Позивачка, вважаючи спірне рішення незаконним, за захистом порушених прав, звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даних правовідносинах відповідач не порушив жодного критерію визначеного частиною 2 статті 2 КАС України, оскільки діяв у відповідності до вимог статті 19 Конституції України. В свою чергу, аргументи позивача в частині того, що спірне рішення суперечить висновкам Конституційного суду України є безпідставними, оскільки органом місцевого самоврядування по своїй суті не скасовувалось та не змінювалось попереднє рішення.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх не обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом (окрім іншого) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Спеціальним законом передбачено, що відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є Закон України " Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР.
Відповідно до вимог статей 26 та 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють функції щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Статтею 59 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні " визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. (частина 1, 2, 10 статті 59)
Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради ( частина четверта ст. 140 Конституції України).
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.
З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).
Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.
Колегія суддів встановила, що пунктом 60 рішення Чернівецької міської ради 70 сесії VII скликання від 25.07.2019 року № 1802 "Про розгляд звернень громадян щодо поновлення договорів оренди землі, надання земельних ділянок в оренду, надання дозволів на складання та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, визнання такими, що втратили чинність та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань" вирішено, визнати таким, що втратив чинність, пункт 6 рішення міської ради VII скликання від 29.10.2018р. №1479 "Про розгляд звернень громадян щодо поновлення договорів оренди землі, надання земельних ділянок в оренду, надання дозволів на складання та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, визнання такими, що втратили чинність та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань" в частині надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,8517га в оренду терміном на 5 (п'ять) років для сінокосіння та випасання худоби (код 01.08). (а.с.14)
В даному випадку, судова колегія зазначає, що оскаржуваним рішення сесії міської ради порушено права та охоронювані законом інтереси позивачки, оскільки у неї внаслідок прийняття міською радою рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних та охоронюваних законом інтересів, і він, як суб'єкт цих правовідносин, не надавав згоди на їх зміну чи припинення. Зверталась також при цьому увага суду на те, що рішення міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за своєю правовою природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовчим актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів (констатує факт надання згоди), і є виконаним в силу самого факту його прийняття, а тому є таким, що вичерпав свою дію одночасно з його прийняттям.
Положенням статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни з будь-якого питання, що є компетенцією органу місцевого самоврядування, дано офіційне тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009.
Відповідно до вищевказаного рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.
Ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
В даному випадку, рішення міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за своєю правовою природою є індивідуальним актом застосування норм права, який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів (констатує факт надання згоди), і є виконаним в силу самого факту його прийняття, а тому є таким, що вичерпав свою дію одночасно з його прийняттям, на підставі якого у позивача виникло право на отримання у користування земельної ділянки, а тому відповідач не мав законодавчо визначених підстав для скасування такого рішення.
Проте, в порушення вищевказаного, оскаржуваним рішенням сесії міської ради відмінено своє попереднє рішення.
Відмовляючи в задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Відповідача №1802 від 25.07.2019 року не порушує права позивачки, так як нею протягом 90 днів з моменту прийняття рішення міськради №1479 від 29.10.2018 року про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, не було укладено з місцевою радою договору оренди земельної ділянки. При цьому, свій висновок суд першої інстанції мотивував пунктом 45 рішення Чернівецької міської ради №1479 від 29.10.2018 року, яким було встановлено, що «фізичним особам, яким надаються в оренду земельні ділянки, необхідно впродовж 90 календарних днів з дня прийняття даного рішення укласти з Чернівецькою міською радою договір оренди землі. А у разі не укладення договорів оренди землі в зазначений термін відповідні пункти цього рішення вважаються не чинними в силу п.45 цього рішення».
Однак, з таким висновком судова колегія не погоджується і зазначає наступне.
Пункт 45 рішення оскаржуваного рішення Чернівецької міської ради №1479 від 29.10.2018 року встановлював термін в 90 днів для укладення договорів оренди земельної ділянки тільки для Фізичних осіб, яким згідно даного рішення було надано в оренду земельні ділянки (а таких було 12 осіб). Однак, даним пунктом рішення міська рада не встановлювала жодних термінів для виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку, а тим більше укладення договорів оренди для осіб, яким було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, так як виготовлення проекту землеустрою є першим етапом і не означає, що після розробки проекту землеустрою та представлення його для затвердження на сесію міської ради, така земельна ділянка буде надана в оренду.
Виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 1,8517га є тривалою процедурою, оскільки потребує проведення великої кількості землевпорядних робіт та узгодження із суміжним землекористувачем (із кожним окремо) меж земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції погоджується, що такі роботи є кропіткими та не завжди можуть бути виконані за 3 місяці. Тільки після виготовлення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, такий проект землеустрою подається для затвердження на сесію міської ради, яка має право або його затвердити і передати земельну ділянку в оренду (з встановленням строків укладення договору оренди) або відмовити в його затверджені.
В даному випадку, суд апеляційної інстанції враховує положення Закону України "Про землеустрій". Так відповідно до ст. 1 даного Закону слідує, що проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; робочий проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів з використання та охорони земель, що включає розрахунки, опис, креслення технічних рішень, кошторис, реалізацію яких передбачається здійснити протягом строку, встановленого цим проектом.
Статтею 27 Закону України "Про землеустрій" визначено, що замовники документації із землеустрою мають право також : встановлювати наукові, технічні, економічні та інші вимоги до документації із землеустрою; визначати строк виконання робіт і порядок розгляду документації із землеустрою. Відповідно до ст. 28 згаданого Закону розробники документації із землеустрою мають право також погоджувати із замовником наукові, технічні, економічні та інші вимоги до документації із землеустрою та строк виконання робіт, їх вартість, порядок оплати.
Пунктом г ст. 28 Закону України "Про землеустрій" визначено, що роботи із складання документації із землеустрою виконуються у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.
Таким чином, в даному випадку, судова колегія вважає, що першої інстанції припустився помилки застосувавши до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем п.45 рішення Чернівецької міської ради №1479 від 29.10.2018 року (яким встановлювався термін в 90 днів протягом якого особи, яким згідно даного рішенням було надано в оренду земельні ділянки мали укласти з міською радою договори оренди). Суд апеляційної інстанції вважає, що даний пункт рішення не регулював відносини щодо надання дозволів на розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки і не встановлював жодних термінів для виготовлення проекту землеустрою та представлення його на затвердження на сесію міської ради.
Зазначені обставини встановлені судом апеляційної інстанції під час дослідження повного тексту рішення Чернівецької міської ради VII скликання №1479 від 29 жовтня 2018 року. При цьому встановлено, що п.45 рішення, який містився у витягу з рішення міськради і наданий суду першої інстанції, не стосується позивачки ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування не має права самостійно скасовувати своє попереднє рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачем було враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22 січня 2019 року (справа № 371/957/16-а). При цьому, не має різниці формулювання, яке міститься у рішенні ради щодо відміни свого попереднього рішення - чи то «скасувати рішення» чи «визнати таким, що втратило чинність рішення», оскільки правовий результат такого рішення для позивача є один і той, а саме - відміна міською радою власного попередньо прийнятого рішення, внаслідок якого у позивача виникли певні суб'єктивні права та інтереси.
Зазначене свідчить, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб визначений Законами, не добросовісно, не розсудливо, не об'єктивно та не обґрунтовано, що призвело до прийняття протиправного рішення та порушення прав позивачки, яке підлягає захисту шляхом його визнання його протиправним та скасування.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В даному випадку, в силу ч. 2 ст. 77 КАС, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов не обґрунтованого висновку про правомірність рішення відповідача, як такого, що прийняте без дотриманням частини 2 статті 2 КАС України, а тому адміністративний позов слід задовольнити.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 139 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат. Враховуючи те, що позивачкою за подачу позову та апеляційної скарги сплачено 1920, 60 грн. судового збору, то такі витрати підлягають відшкодуванню на її корись за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки позовні вимоги позивачки задоволені у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення - скасувати.
Прийняти нову постанову про задоволення позову.
Визнати протиправним та скасувати пункт 60 рішення 70 сесії VII скликання Чернівецької міської ради № 1802 від 25 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1920,60 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень 60 копійок).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 05 грудня 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.