Справа № 560/1932/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
04 грудня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року (повний текст якого складено у м. Хмельницькому) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
у червні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.12.2018 №2707/П-8; зобов'язати відповідача перевести його на пенсію у разі втрати годувальника відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він є особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18-річного віку. Вказав, що звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення йому пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ, однак отримав відмову у зв'язку з тим, що відсутня архівна пенсійна справа або інші документи, які б свідчили про наявність у його померлого батька групи інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки його батько служив у 188 стрілецькому полку 106 стрілецької дивізії з 15.02.1943 по 11.05.1945, 17.07.1944 був поранений. 02.09.1944 визнаний непридатним до військової служби із виключенням з обліку, 15.06.1952 помер. Факт того, що його батько був військовослужбовцем та отримав поранення, внаслідок чого був визнаним непридатним до військової служби із виключенням з обліку, підтверджується архівною довідкою Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 11.03.2010 №8/67958 та архівною довідкою від 15.09.2009 №6/4/0-1354. Також зазначив, що відповідно до пенсійного посвідчення його матері від 07.11.1957 №180 їй призначена пенсія як члену сім'ї загиблого. Вважає, що має право на пенсію в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців відповідно до ст. 29 Закону №2262-ХІІ.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
28 жовтня 2019 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
З урахуванням вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, 27.11.18 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Листом від 14.12.2018 №2707/П-8 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило позивача про те, що визначити право ОСОБА_2 на пенсію по інвалідності, а відповідно і право позивача на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ немає можливості, оскільки відсутня архівна справа або інші документи, які б свідчили про наявність у годувальника групи інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови йому у призначенні пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пенсія в разі втрати годувальника у розмірах, визначених Законом №2262-ХІІ призначається особі, яка є членом сім'ї військовослужбовця, якщо годувальник помер внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби.
Тобто, обов'язковою умовою для визнання за членом сім'ї померлого права на пенсію в разі втрати годувальника у розмірах, визначених ст. 37 Закону №2262-ХІІ, є наявність права померлого на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
Так, в матеріалах пенсійної справи позивача містяться довідка центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 11.03.2010 № 8/6758 про призов на службу і поранення батька позивача ОСОБА_2 , довідки Центрального архіву військово-медичних документів від 15.09.2009 №6/4/0-1354 та від 26.04.2018 №6/4/1-219, якими підтверджений факт отримання ОСОБА_2 поранення та лікування в госпіталі.
Однак, вказаними довідками підтверджений лише факт того, що ОСОБА_2 був військовослужбовцем та отримав поранення, внаслідок чого був визнаним непридатним до військової служби.
Відтак, під час звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії позивач не надав доказів того, що годувальник помер внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби. Доказів наявності права ОСОБА_2 на пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ та доказів того, що останній помер внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, позивач суду також не надав.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції по суті спору, з огляду на наступне.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, визначає Закон 2262-ХІІ.
За змістом ст. 29 Закону №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати.
Відповідно до положень ст. 30 Закону №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї.
Положеннями 37 Закону №2262-ХІІ передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника, які призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, не можуть бути нижче двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі по тексту - Порядок №3-1).
Пунктом 10 Порядку №3-1 передбачено, що для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються такі документи: заява; копія свідоцтва про смерть годувальника; витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю; висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби); довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні; документи, передбачені абзацами третім, шостим - дев'ятим пункту 7 цього Порядку.
Таким чином, пенсія в разі втрати годувальника у розмірах, визначених Законом №2262-ХІІ призначається особі, яка є членом сім'ї військовослужбовця, якщо годувальник помер внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби.
Аналіз вищенаведених вимог дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для визнання за членом сім'ї померлого права на пенсію в разі втрати годувальника у розмірах, визначених статтею 37 Закону №2262-ХІІ, є наявність права померлого на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
Колегія суддів вказує на те, що судом першої інстанції правомірно враховано, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, до набрання чинності Законом № 2262-ХІІ.
Таким чином, ОСОБА_2 (батько позивача) на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ не перебував, пенсійних виплат не отримував.
Також з матеріалів справи слідує, що при зверненні позивача за призначенням пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ відповідачем проаналізовано матеріали пенсійної справи позивача - ОСОБА_1 та встановлено наявність у ній наступних документів:
- копії довідки МСЕК № 157791 про визнання позивача особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18-річного віку;
- довідки центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 11.03.2010 № 876758 про призов на службу і поранення батька позивача - ОСОБА_2 ;
- довідки Центрального архіву військово-медичних документів від 15.09.2009 № 6/4/0-1354 та від 26.04.2018 № 6/4/1-219, якими підтверджено факт отримання ОСОБА_2 поранення та лікування в госпіталі. При цьому, відомості про направлення на МСЕК відсутні;
- листа управління Пенсійного фонду України в Барському районі Вінницької області від 29.10.2009 № 609/06-32/02 про неможливість надання архівної пенсійної справи ОСОБА_2 у зв'язку з її відсутністю.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції, що довідка центрального архіву Міністерства оборони Російської федерації від 11.03.2010 № 8/6758 про призов на службу і поранення батька позивача - ОСОБА_2 та довідки Центрального архіву військово-медичних документів від 15.09.2009 №6/4/0-1354, від 26.04.2018 №6/4/1-219 підтверджують лише факт отримання ОСОБА_2 поранення та лікування в госпіталі, а не смерті останнього внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час проходження служби.
Отже, вказаними довідками підтверджений лише факт того, що ОСОБА_2 був військовослужбовцем та отримав поранення, внаслідок чого був визнаним непридатним до військової служби.
Також колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що пенсійне посвідчення покійної матері позивача від 07.11.1957 №180, відповідно до якого останній призначалась пенсія як члену сім'ї загиблого, не є доказом смерті годувальника внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження військової служби.
Будь-яких належних та достатніх доказів які б свідчили, що смерть годувальника настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків, позивач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини та ч. 1 ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не було встановлено протиправності винесення відповідачем оскаржуваної відмови. Тобто, в даному випадку право позивача на мирне володіння своїм майном не було порушено, зважаючи, що останній не набув права на призначення та виплату пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ, яке в розумінні ст. 1 Першого протоколу може вважатися майном, що вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги в цій частині.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, в той час як доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 04 грудня 2019 року.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.