Справа № 530/1103/19
Номер провадження 2-а/530/21/19
19.11.2019 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г.,представника позивача, адвоката Таран Р.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Центрального округу, Дігтяр Євгенія Сергійовича, юридична адреса: Полтавська область, м.Полтава, вул.Коцюбинського, 6 про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
В Зіньківський районний суд Полтавської області із позовною заявою звернувся ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 з адіміністративним позовом до державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Центрального округу, Дігтяр Євгенія Сергійовича, юридична адреса: Полтавська область, м.Полтава, вул.Коцюбинського, 6 про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
В своїй заяві позивач вказує, що 08.07.2019 року державною екологічною інспекцією Центрального округу було здійснено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Приватного Агропідприємства «Диканське».
За результатами проведеної перевірки державною екологічною інспекцією складено акт який вручено представнику ПАП «Диканське» 19.07.2019 року та Припис від 25.07.2019 року, який вручено 25.07.2019 року.
31.07.2019 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Центрального округу Дігтяр Євгенієм Сергійовичем складено протокол №004081 про адміністративне правопорушення та цього ж числа винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 47 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає адміністративну відповідальність за «Самовільне користування надрами, укладення угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право власності на надра».
Так на думку державного інспектора позивачем, як директором ПАП «Диканське» було порушено вимоги статті 17 Закону України «Про воду, питне водопостачання та водовідведення», а саме, що він «як посадова особа допустив самовільне використання (заняття) земельних ділянок під водозабірними свердловинами та як наслідок допустив самовільне користування надрами, в частині використання підземних вод для питного водопостачання, без спеціального дозволу на користування надрами.
З вказаним рішенням державного інспектора Дігтяр Є.С. позивач не погоджується.
Відповідач у судове засідання не з'явився.
Зачитавши заяву позивача, який підтримав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Центрального округу, Дігтяр Євгенія Сергійовича, юридична адреса: Полтавська область, м.Полтава, вул.Коцюбинського, 6 про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення підлягає до задоволення з наступних підстав.
Норма ст.61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно частин 1,2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. При цьому, застосування уповноваженими на те посадовими особами заходів адміністративного впливу здійснюється в точній відповідності з законом (ч.3 ст.7 КУпАП).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року у справі №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.
В судовому засіданні було встановлено, що 08.07.2019 року державною екологічною інспекцією Центрального округу було здійснено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Приватного Агропідприємства «Диканське».
За результатами проведеної перевірки державною екологічною інспекцією складено акт який вручено представнику ПАП «Диканське» 19.07.2019 року та Припис від 25.07.2019 року, який вручено 25.07.2019 року.
31.07.2019 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Центрального округу Дігтяр Євгенієм Сергійовичем складено протокол №004081 про адміністративне правопорушення та цього ж числа винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 47 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає адміністративну відповідальність за «Самовільне користування надрами, укладення угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право власності на надра».
Так на думку державного інспектора позивачем, як директором ПАП «Диканське», було порушено вимоги статті 17 Закону України «Про воду, питне водопостачання та водовідведення», а саме, що він, «як посадова особа допустив самовільне використання (заняття) земельних ділянок під водозабірними свердловинами та як наслідок допустив самовільне користування надрами, в частині використання підземних вод для питного водопостачання, без спеціального дозволу на користування надрами.
З 2014 року на балансі Приватного агропідприємства «Диканське», яке являється сільськогосподарським виробником, частка сільськогосподарського виробництва, якого складає більше ніж 75%, перебувають артезіанські свердловини №1 (законсервована); №2; №2073; №1840; №2902; №3; №2793 (законсервована), які використовуються для видобування підземної води, для потреб господарства та водопостачання населенню в населених пунктах села Чернечий Яр, Великі Будища та Писарівщина, Диканського району, Полтавської області.
Загальні обсяги видобування підземної води з трьох водозаборів не перевищують 300 кубічних метрів на добу.
ПАП «Диканське» має відповідний дозвіл на спеціальне водокористування від 29 жовтня 2014року №0256/Пол, який дійсний до 25.09.2019 року.
Стаття 21 Кодексу України «Про надра» визначає, що надра у користування для видобування підземних вод (крім мінеральних) і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Стаття 23 Кодексу України «Про надра» передбачає, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Землевласники і землекористувачі, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, частка сільськогосподарського товаровиробництва яких за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб.
Таким чином статті 21, 23 Кодексу України «Про надра» не зобов'язують землекористувачів, до того ж, які є сільськогосподарськими товариствами, отримувати спеціальні дозволи та гірничі відводи для видобування підземної води для всіх потреб крім виробництва фасованої питної води за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
У ході проведення перевірки державному інспекторові була надана уся наявна запитувана ним інформація, надавались для ознайомлення документи, було забезпечено доступ для перевірки до усіх об'єктів підприємства, а зокрема надавалися і документи що підтверджують володіння земельними ділянками у межах водозабірних свердловин.
Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Дігтяр Є.С. допущено порушення норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції з оформлення Державною екологічною інспекцією України та її територіальними органами матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 05.07.2004р. №264. Оскільки, при визначенні складу правопорушення не враховано існуючі факти того, що вказані земельні ділянки перебували у користуванні підприємства ПАП «Диканське» відповідно до укладених договорів оренди. Разом з тим, окремі земельні ділянки з розміщеними на них свердловинами №1 (законсервована); №2; №2073; №1840; №2902; №3; №2793 (законсервована), зважаючи на обставини їх знаходження у колективній власності не могли бути в належний спосіб оформлені правом оренди з відповідною державною реєстрацію у зв'язку з наступним:
З 1 січня 2019 року набиравчинності Закон № 2498-VIII, яким внесено зміни до Земельного кодексу України, Законів України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про оренду землі» тощо. Зміни стосуються проблемних питань, пов'язаних з коллективною власністю, використанням земель під польовими дорогами та інших. Крім того, внесено зміни до Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», яким, зокрема, визначено порядок передачі невитребуваних земельних часток (паїв) та нерозподілених земельних ділянок в оренду.
Вказане свідчить про те, що лише з 01.01.2019 року відбулося законодавче урегулювання питання щодо можливості оформлення права користування земельними ділянками бувшої колективної власності.
Вищезазначений закон визначає, що право на передачу невитребуваних паїв та нерозподілених ділянок в оренду мають лише органи місцевого самоврядування - тобто, сільські, селищні, міська ради лише після формування їх в окремі земельні ділянки, тобто, після визначення їх площі, меж та внесення інформації про них до Державного земельного кадастру.
Доказом вчинення дій щодо оформлення права користування земельними ділянками Підприємством є також наявні та додані до цього позову повідомлення Великобудищанської сільської ради Диканського району про неможливість задоволення клопотання про передачу в оренду зазначених земельних ділянок до часу проведення їх інвентаризації.
Що ж стосується зазначеного у постанові порушення, яке виразилось у ненаданні державному інспектору запитуваної ним інформації суд встановив, що у ході проведення перевірки державному інспекторові була надана уся наявна запитувана ним інформація, надавались для ознайомлення документи, було забезпечено доступ для перевірки до усіх об'єктів підприємства, надався супровід керівниками підрозділів та допомога у проведенні перевірки.
Письмові запити щодо надання інформації чи надання документів, а також скарги на дії посадових осіб товариства, у ході перевірки від державного інспектора не надходили.
Відповідно до ст. 280 КУпАП обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення вказано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.283 КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити:
найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;
дату розгляду справи;
відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;
опис обставин, установлених під час розгляду справи;
зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
прийняте у справі рішення.
У відповідності до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею ст.251 КпАП України передбачено, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно ст.3 КАС України (в ред., діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно ч.3 ст.6 КАС України , звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону, суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів, показаннями свідків.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст. 90 КАС України, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Таким чином, при вирішені питання про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, винесена відповідачем постанова розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази, фотоматеріали, протоколом про адміністративне правопорушення т. і.), тому не може виступати єдиним доказом, на основі якого встановлюється наявність адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року суд зазначив, що відповідальність за порушення встановлено порядку не може наступати, якщо зазначений порядок не було достатньо чітко встановлено внутрішнім законодавством.
У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року (скарга № 10465/83) зазначено, що будь-яка норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію.
Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Газета "The Sunday Times" проти Сполученого Королівства (N 1)" від 26 квітня 1979 року, "Реквеньї проти Угорщини" [ВП], заява N 25390/94, п. 34, ECHR 1999-III; "Ротару проти Румунії" [ВП], заява N 28341/95, п. 55, ECHR 2000-V; та "Маестрі проти Італії" [ВП], заява N 39748/98, п. 30, ECHR 2004-I).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р).
При оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими (див. п. 53 Рішення ЄСПЛ по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03).
Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).
Провадження у справі про адміністративні правопорушення здійснюється у порядку, передбаченому КУпАП та Інструкцією з оформлення Державною екологічною інспекцією України та її територіальними органами матеріалів про адміністративні правопорушення (затверджено Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.07.2004 року №264).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Також суд зазначає, що за загальним правилом, відповідно до вимог ст. 254 КУпАП фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення протоколу про його вчинення уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що своїм рішенням відповідач фактично встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим природоохоронним законодавством, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказані порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та притягнення до адміністративної відповідальності є суттєвими, оскільки фактично обмежили позивача повноцінно приймати участь у розгляді адміністративної справи, захищати свої права та інтереси, користуватися професійною правничою допомогою.
Під час дослідження матеріалів справи в судовому засіданні було встановлено, що відповідачем не надано доказів про самовільне зайняття земельної ділянки приватним Агропідприємством « Диканське». Згідно копії договорів від 12.06.2019 року ПАП «Диканське» та Великобудищанська сільська рада уклали договори оренди на користування земельною ділянкою площею 0.1132 га (а.с.42,43). Згідно копії договору від 15.06.2018 року ПАП «Диканське» та Диканської РДА уклали договір оренди на користування земельною ділянкою площею 3,5110 га (а.с.44). Згідно дозволу на спеціальне використання ПА «Диканське» видано 29.10.2014 року терміном на 5 років (а.с.46-48).
По факту невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків в судовому засіданні встановлено, що згідно Припису від 25.07.2019 року, який вручено 25.07.2019 року встановлено строк до виконання 09.08.2019 року-28.02.2020 рік. Станом на час складання протоколу, а саме 31.07.2019 року час виконання припису, який зазначено інспектором не наступив.
Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, судом встановлено, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем порушено норми чинних нормативно-правових актів, порушено порядок розгляду та вирішення справи, а твердження позивача відповідачем не спростовані, суд не вбачає належних доказів у розумінні ст. 251 КпАП України України, які б свідчили про вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення, та приходить до висновку, що постанова у справі про адміністративне правопорушення прийнята з порушенням вимог законодавства, є безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.. ст. 122, 251, 268, 283, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 262,263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Центрального округу, Дігтяр Євгенія Сергійовича, юридична адреса: Полтавська область, м.Полтава, вул.Коцюбинського, 6 про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення -задоволити.
Визнати дії державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Центрального округу, Дігтяр Євгенія Сергійовича - протиправними.
Скасувати постанову №272/2/4-24 від 31 липня 2019 року державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Центрального округу, Дігтяр ОСОБА_2 Сергійовича про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у розмірі 510 гривень.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 29.11.2019 року.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду Полтавської області С.Р. Должко