Справа № 525/761/19
Провадження №2/525/241/2019
15.11.2019 Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Хоролець В.В., при секретарі Гавриш О.В., з участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Багачка Полтавської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, -
З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що 24.12.2018 року близько 16 години вона йшла по вулиці Гірська в сел АДРЕСА_1 Полтавської АДРЕСА_2 і на неї було здійснено наїзд автомобілем ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався заднім ходом. Після наїзду на неї задньою частиною вказаного автомобіля вона впала на землю, забилася та отримала тілесні ушкодження. Вона злякалася, почала кликати на допомогу і просила викликати поліцію, однак водій ОСОБА_2 з місця ДТП поїхав у невідомому напрямку. Через деякий час після наїзду вона звернулася до Великобагачанської ЦРЛ за медичною допомогою, внаслідок ДТП вона отримала тілесні ушкодження, чим завдано шкоди її здоров'ю. Зазначає, що водій ОСОБА_2 порушив п.2.10 (в), п.2.10 (д), п.10.9 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.124,122-4 КУпАП. Постановою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 09.04.2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст.ст.124,122-4 КУпАП та провадження у праві закрито у зв'язку з закінченням строків, передбачених ст.38 КУпАП.
Позивач ОСОБА_1 зазначає, що на лікування від вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди вона затратила кошти в сумі 1521 грн.72 коп., також їй заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 10000 грн., яка полягає у тривалих фізичних стражданнях, які вона перенесла та продовжує переносити у зв'язку з отриманими травмами внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, в результаті даної події вона отримала травму - забій правої ноги, правого плечового суглобу, попереково-крижового відділу хребта, постійно відчуває пекучі болі у попереково-крижовому відділі хребта, тягнучі болі у праву ногу, терпкість правої ноги, не може довго перебувати в одному положенні, відчуває головні болі, поганий сон після події ДТП, відчуває болі в правому плечовому суглобі та терпкість правої руки, як наслідок, на даний час вона потребує реабілітації. Також вказує, що внаслідок вищевказаної ДТП порушився її звичайний спосіб життя, відбувся негативний вплив на її здоров'я, вона зазнала моральних страждань та переживань, пов'язаних з даною подією.
Посилаючись на вищевикладені обставини та доводи, положення ряду статей ЦК України, позивач у справі ОСОБА_1 звернулася до Великобагачанського районного суду Полтавської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 (водія автомобіля ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_1 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та просила стягнути з відповідача у справі ОСОБА_2 кошти в сумі 1523 грн. заподіяної матеріальної шкоди та 10000 грн. заподіяної моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24.12.2018 року на вулиці Гірська в селищі Велика Багачка Полтавської області (а.с.а.с.1-4).
Загальне позовне провадження у справі відкрито ухвалою суду від 10.06.2019 року і підготовче засідання у справі призначено на 17.07.2019 року (а.с.34), яке в подальшому було відкладено. Копія позовної заяви з додатками була направлена відповідачу у справі ОСОБА_2 .
Вбачається, що відповідач у справі 19.06.2019 року ОСОБА_2 за місцем фактичного проживання та за місцем реєстрації отримав копію позовної заяви з додатками (а.с.а.с.37,39). Відзив на позов ОСОБА_1 відповідач у справі ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ст.178 ЦПК України до суду не подавав.
10.09.2019 року у даній цивільній справі проведено підготовче засідання в порядку та спосіб, передбачений ст.ст.189,197 ЦПК України та справу призначено до судового розгляду (а.с.47). Даною ухвалою суду, за наслідками проведеного підготовчого засідання, судом задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та витребувано у Великобагачанській ЦРЛ інформацію про те, чи перебувала на денному стаціонарному лікуванні ОСОБА_1 у Великобагачанській ЦРЛ у період з грудня 2018 року; якщо так, то з якими скаргами вона поступала на лікування та які діагнози встановлювались їй в ході стаціонарного лікування у Великобагачанській ЦРЛ та чи проводили обстеження (консультації) даної хворої в ході стаціонарного лікування у Великобагачанській ЦРЛ лікарем-психіатром. Якщо так, то ким саме, коли і які діагнози були ним встановлені. Також, даною ухвалою суду витребувано для огляду в судовому засіданні з канцелярії Великобагачанського районного суду Полтавської області адміністративний матеріал №525/89/19 за ст.ст.124,122-4 КУпАП відносно ОСОБА_2 .
Витребувана судом з відповідних медичних закладів інформація надійшла до суду 19.09.2019 року, 30.09.2019 року та приєднана до матеріалів даної цивільної справи (а.с.а.с.54,55).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала доводи та обгрунтування позовної заяви, в своїх поясненнях посилався на обставини, які викладені в позові та просила її позовні вимоги до відповідача у справі ОСОБА_2 задовольнити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги позивача визнав частково, визнав заявлені до нього вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП в сумі 1523 грн., позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не визнав. Зазначив, що про подію ДТП, яка сталася 24.12.2018 року по вулиці Гірська в сел. Велика Багачка Полтавської області він не повідомляв страхову компанію, мотивуючи це тим, що він не знав про таку можливість. Також вказав, що він працює робочим у Великобагачанському комбінаті комунальних підприємств, про те доказів про це суду не надавав.
Суд, заслухавши пояснення та доводи позивача ОСОБА_1 , пояснення та доводи відповідача ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази по справі, надані особами, що беруть участь у справі на засадах змагальності та диспозитивності, вивчивши заяви по суті справи, які подані учасниками справи, та всі докази в їх сукупності, дослідивши матеріали адміністративної справи №525/89/19 відносно ОСОБА_2 за ст.ст.124,122-4 КУПАП, і давши цим доказам в їх сукупності та взаємозв'язку відповідну оцінку приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди підлягають повному задоволенню, а позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 ЦК України (норма матеріального права) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Про це вказується у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року.
Відповідно до змісту статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.
Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
У пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року).
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні - це певна річ (об'єкт), щодо якої виник спір.
Як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 року, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. Тобто, право визначення кола відповідачів у конкретній справі належить виключно позивачу, який звертається з відповідними позовними вимогами до суду.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що даним позивачем при зверненні до суду з відповідним цивільним позовом визначено такий суб'єктний склад учасників справи - відповідачем визначено громадянина ОСОБА_2 , який був водієм транспортного засобу - автомобіля ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_1 на момент ДТП, що мала місце 24.12.2018 року близько 16 години на вулиці Гірська в сел. Велика Багачка Полтавської області, внаслідок якої було здійснено наїзд на пішохода ОСОБА_1 (а.с.а.с.1-4). Учасниками справи в порядку, передбаченому ЦПК України не заявлялися клопотання про залучення до участі у справі інших осіб; при цьому належить врахувати правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20.01.2016 року та у постанові №6-954цс16 від 26.10.2016 року про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоду є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого був потерпілий; право визначення кола відповідачів у конкретній справі належить виключно позивачу, який звертається з відповідними позовними вимогами до суду (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 року). Крім цього також належить врахувати висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 14.02.2018 року у справі №344/10730/15-ц (при розгляді цивільного спору до особи, винної у вчиненні ДТП, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована) про те, що особа (позивач) згідно ч.1 ст.12 ЦК України здійснює свої права вільно, на власний розсуд і не може бути примушений до дій, вчинення яких не є обов'язковим (ч.2 ст.14 ЦК України).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Судом встановлено, що згідно що постановою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 09.04.2019 року ОСОБА_2 (відповідач у даній цивільній справі) визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.124,122-4 КУпАП за таких обставин. 24 грудня 2018 року о 16 год. в сел. Велика Багачка Великобагачанського району Полтавської області по вулиці Гірська водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом - автомобілем ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_1 та під час руху заднім ходом здійснив наїзд на пішохода громадянку ОСОБА_1 , яка знаходилась на узбіччі. Внаслідок даної пригоди громадянці ОСОБА_1 завдано шкоди здоров'ю. Тобто, водій ОСОБА_2 порушив п.10.9 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. Також, 24 грудня 2018 року о 16 год. в сел. Велика Багачка Великобагачанського району Полтавської області по вулиці Гірська водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом - автомобілем ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_1 та будучи причетним до ДТП (наїзду на пішохода ОСОБА_1 ), самовільно залишив місце даної дорожньо-транспортної пригоди. Отже, ОСОБА_2 порушив п.2.10 (в), п.2.10 (д) Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.122-4 КУпАП. (а.с.а.с.22-23; аркуші 35-36 оглянутих матеріалів об'єднаної адміністративної справи №525/89/19). Дана постанова суду не оскаржувалася в апеляційному порядку та набрала законної сили.
Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, з урахуванням викладеного, положень ч.6 ст.82 ЦПК України між діями водія ОСОБА_2 та наслідками у вигляді наїзду на пішохода ОСОБА_1 мається прямий причинно-наслідковий зв'язок, у наїзді на вищевказаного пішохода встановлено вину водія ОСОБА_2 (відповідача у даній цивільній справі).
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 5,6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів перевірки Великобагачанського ВП Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області від 15.01.2019 року вбачається, що 25.12.2018 року в чергову частину Великобагачанського ВП надійшло повідомлення від чергового лікаря Великобагачанської ЦРЛ про те, що за медичною допомогою звернулася громадянка ОСОБА_1 з тілесними ушкодженнями у вигляді забою ноги та плечового суглобу. При цьому, в ході перевірки даного факту органом поліції було з'ясовано, що 24.12.2018 року о 16 год. в сел. Велика Багачка Полтавської області по вулиці Гірська водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_1 під час руху заднім ходом здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка знаходилась на узбіччі та внаслідок даної пригоди ОСОБА_1 завдано шкоди здоров'ю; при цьому, після наїзду на даного пішохода водій ОСОБА_2 залишив місце події (а.с.а.с.5-7).
З листа головного лікаря КНП «Великобагачанська центральна районна лікарня Великобагачанської районної ради» від 19.09.2019 року №1790 вбачається, що ОСОБА_1 зверталася за медичною допомогою 26.12.2018 року до лікаря невропатолога та хірурга; був встановлений діагноз: забій поперекового відділу хребта, остеохондроз поперекового крижового відділу хребта з правобічною люмбоішіалгією, пошкодження зовнішніх зв'язок правого гомілково-ступневого суглобу, забій правого плеча. Було призначено амбулаторне лікування. 09.01.2019 року у зв'язку з погіршенням стану здоров'я ОСОБА_1 повторно звернулася до невролога та до терапевта. Встановлено діагноз: забій попереково-крижового відділу хребта, посттравматичний остеохондроз попереково-крижового відділу хребта зі стійким больовим синдромом, помірним м'язово-тонічним синдромом, стійкою правобіжною люмбоішіалгією, помірним порушенням СДФХ, забій правого плечового суглобу; також вказані наявність інших захворювань. Вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в денному стаціонарі поліклінічного відділення з 11.02.2019 року по 18.02.2019 року; поступила зі скаргами на пекучі болі в правому кульшовому та в правому гомілко-ступневому суглобі, часті головні болі, підвищення артеріального тиску, головокружіння, поганий сон. Погіршення стану здоров'я пов'язує з перенесеним стресом внаслідок ДТП (а.с.54).
Суд, з урахуванням положень ст.ст.12,13,76,77-80,81 ЦПК України детально проаналізував копії медичних документів, які надані до матеріалів справи позивачем ОСОБА_1 , починаючи з записів лікарів 26.12.2018 року (а.с.а.с.8-21) і приходить до висновку, що відомості про погіршення стану здоров'я, зокрема, в частині скарг ОСОБА_1 на болі в правому плечовому суглобі, болі в попереково-крижового відділу хребта та в правій нозі, об'єктивно підтверджуються відповідними записами лікарів та узгоджуються зі стабільними та послідовними поясненнями позивача у справі ОСОБА_1 , а також з відомостями, які викладені в листі головного лікаря КНП «Великобагачанська центральна районна лікарня Великобагачанської районної ради» від 19.09.2019 року №1790 і їм не суперечать.
Також, системний аналіз дат звернення ОСОБА_1 до відповідних лікарів зі скаргами на стан здоров'я після ДТП, а також її послідуюче лікування об'єктивно пов'язане з подією дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24.12.2018 року о 16 год. в сел. Велика Багачка Полтавської області по вулиці Гірська з участю водія ОСОБА_2 , який, керуючи автомобілем ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_1 під час руху заднім ходом здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка знаходилась на узбіччі, внаслідок чого останній завдано шкоди здоров'ю.
Отже, з урахуванням сукупності досліджених доказів у справі, які надані позивачем у справі ОСОБА_1 , суд, проаналізувавши наявні у справі матеріали, об'єктивно погоджується з доводами позовної заяви ОСОБА_1 про те, що в результаті ДТП, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16 год. в сел. Велика Багачка Полтавської області по вулиці Гірська з участю водія ОСОБА_2 , який, керуючи автомобілем ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_1 під час руху заднім ходом здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка знаходилась на узбіччі, внаслідок чого останній було заподіяно травми - забій правої ноги, правого плечового суглобу та попереково-крижового відділу хребта, відповідно, потерпіла ОСОБА_1 була змушена звернутися до відповідного медичного закладу з метою належного лікування.
Суд не погоджується з висновком Великобагачанського відділення поліції від 15.01.2019 року в частині того, що з Великобагачанської ЦРЛ надійшла інформація від лікаря про отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень у вигляді забою лівої ноги та лівого плечового суглобу, оскільки з дослідженої судом медичної документації щодо хворої ОСОБА_1 об'єктивно та «поза розумним сумнівом» вбачається, що у ОСОБА_1 після вищевказаної ДТП було виявлено забій правої ноги, правого плечового суглобу та попереково-крижового відділу хребта, що підтверджується документальними доказами, а також це підтверджено самою ОСОБА_1 в ході розгляду справи.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до вимог частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч.2 ст.1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування лише у разі, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Таким чином, частиною 2 статті 1166 ЦК України встановлено презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).
Будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Отже, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести наступні факти: неправомірність поведінки особи, тобто будь-якої поведінки, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди: втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Наявність всіх вищезазначених умов є підставою для відшкодування завданої шкоди.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
У відповідності до положень статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Верховний Суд України у своїй постанові від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14 вказав, що аналіз норм статті 1166 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
З дослідженої в судовому засіданні медичної документації відносно хворої ОСОБА_1 вбачається, що профільними лікарями Великобагачанської ЦРЛ, поряд з указанням відповідних медичних діагнозів, які стосуються події ДТП, яка мала місце 24.12.2018 року, призначалося відповідне медичне лікування (а.с.а.с.8-21).
З копій товарних чеків від 26.12.2019 року (на суму 563 грн.), від 11.01.2019 року (на суму 252 грн.), від 26.12.2018 року (на суму 159,45 грн.), від 27.12.2018 року (на суму 372,14 грн.), копій фіскальних чеків від 09.01.2019 року (на суму 141,56 грн.) та від 26.12.2018 року (на суму 31,75 грн.) - (а.с.а.с.24-25) вбачається перелік придбаних медичних та інших лікувальних препаратів позивачем у справі ОСОБА_1 у зв'язку з лікуванням, яке їй було призначено відповідними лікарями Великобагачанської ЦРЛ у зв'язку з отриманими в результаті ДТП, яке мало місце 24.12.2018 року по вулиці Гірська АДРЕСА_3 сел АДРЕСА_1 області травмами - забій правої ноги, правого плечового суглобу та попереково-крижового відділу хребта. Отже, загальна сума понесених позивачем у справі витрат майнового характеру у зв'язку з лікуванням за наслідками вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди становить 1523 грн. При цьому, суд враховує, що відповідача у справі ОСОБА_2 визнає вищевказану грошову суму як матеріальну шкоду, завдану позивачу внаслідок ДТП (в межах позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди), що узгоджується з положеннями п.1 ч.2 ст.49 та ч.1 ст.206 ЦПК України та є процесуальним правом відповідача у справі.
Що стосується заявлених позивачем у справі ОСОБА_1 позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно правової позиції викладеної у п.п. 3,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» викладена правова позиція про те, що згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно частин 1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд при оцінці наявних у справі доказів повинен виконувати положення ст.89 ЦПК України та враховувати висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Враховуючи сукупність вищевикладеного, положень ст.ст.23,1167,1168,1187 ЦК
України, роз'яснення, що викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_1 , з урахуванням суті позовних вимог суд виходить з характеру та обсягу страждань, які зазнала позивачка ОСОБА_1 , характеру немайнових втрат та враховує, що вона є пенсіонером та інвалідом другої групи загального захворювання (а.с.а.с.26-27,28-29,30), внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала забій правої ноги, правого плечового суглобу та попереково-крижового відділу хребта, відповідно, були вимушена звертатися за медичною допомогою та в подальшому проходила лікування, термін цього лікування, внаслідок отриманих травм відчувала фізичний біль та переносила душевні страждання, переживання, емоційну напругу, відчувала та зазнавала фізичні незручності та психологічний дискомфорт, також було порушено її сон; даною подією були порушені її актуальні життєві плани, вона була змушена вживати додаткові зусилля для організації свого життя після отриманих тілесних ушкоджень та відновлення свого стану здоров'я, і в сукупності вищевикладених обставин, з урахуванням майнового стану відповідача у справі, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що з відповідача у справі ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 необхідно стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки кошти в сумі 5000 грн. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За загальним правилом, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Поряд з цим, згідно частини 3 цієї статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог щодо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з даним цивільним позовом відповідно до норм ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Частиною шостою статті 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З урахуванням даної процесуальної норми та того, що позивач у справі не сплачувала судовий збір з вищенаведених підстав (оскільки в силу Закону звільнена від його сплати), позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди задоволені у повному обсязі, а позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволені частково, враховуючи також суми, які підлягають стягненню з відповідача у справі за даним судовим рішенням, необхідно стягнути з відповідача у справі ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету України судові витрати (судовий збір) в розмірі 768 грн.40 коп.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.15,16,22,23,1166,1167,1168,1187,1192 Цивільного кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.4,5,11,12,13,76-80,81,82,83,89,133,141,247,259,263-265,272-273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер суду невідомий, зареєстрованого у встановленому порядку на проживання в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованої у встановленому порядку на проживання в АДРЕСА_4 - 6523 (шість тисяч п'ятсот двадцять три) грн., з яких: 1523 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 5000 грн. моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер суду невідомий, зареєстрованого у встановленому порядку на проживання в АДРЕСА_1 в дохід Державного бюджету України судові витрати (судовий збір) в розмірі 768 грн.40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Великобагачанський районний суд Полтавської області.
На виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін: позивач ОСОБА_1 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання АДРЕСА_4 ; відповідач ОСОБА_2 , зареєстрований у встановленому порядку на проживання в АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 05.12.2019 року у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
Суддя В.В. Хоролець