08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/760/19
381/1553/19
25 листопада 2019 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Соловей Г.В.,
з участю секретаря Момот Л.С.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
за участю відповідача ОСОБА_2 ,
за участю представника третьої особи Тхоржевської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за несплату аліментів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, сплату додаткових витрат та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Фастівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській області про звільнення від заборгованості по аліментам, -
11.04.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за несплату аліментів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів,посилаючись на те, що з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Фастівського міськрайонного суду від 21.08.2014 року шлюб між сторонами було розірвано та стягнуто з відповідача аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від його заробітку (усіх видів доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дітьми повноліття. Позивач зазначає, що після ухвалення вказаного рішення відповідач сплачував аліменти на утримання дітей не в повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 102585,94 грн. Фактично ним було сплачено 9368,10 грн. Крім того ОСОБА_1 зазначає, що вона проживає з двома неповнолітніми дітьми у будинку АДРЕСА_1 , а відповідач у квартирі АДРЕСА_2 . Вона одна забезпечує матеріальний стан дітей. Діти потребують постійного лікування. На утримання дітей щомісячно витрачається не менше 10 000 грн. Відповідач добровільно допомоги на утримання дітей не надає, аліменти сплачує несвоєчасно та не у повному обсязі, не бере участі у додаткових витратах, постійно приховує дійсний розмір своїх доходів.
Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по несплаті аліментів на утримання дітей в розмірі 102585,92 грн, неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей на суму 102585,92 грн, а також 10000,00 грн, як участь відповідача у додаткових витратах на лікування дітей, оплату за комунальні послуги, погашення заборгованості за газоспоживання, оплату музичної школи, оплату харчування дітей в школі, засобів гігієни.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02.05.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.
27.05.2019 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов Відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнення пені є незаконними, безпідставними та підлягають відхиленню. Також, зазначив, що вимога про стягнення заборгованості по аліментах не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» і суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір. Таким чином при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем. З приводу стягнення пені зазначив, що ним спрямовано до суду зустрічну позовну заяву про скасування заборгованості по аліментах за період з вересня 2014 року по перше серпня 2018 року, оскільки заборгованість виникла не з його вини, а у зв'язку з навмисними діями ОСОБА_1 , а також діями та бездіяльністю державного виконавця. Крім того вимогу про стягнення додаткових витрат вважає безпідставною, оскільки позивач проживає в будинку, який знаходиться в їх спільній власності, перешкоджаючи користуватися належною йому частиною будинку. Оскільки він в будинку не проживає, тому не повинен приймати участь в оплаті комунальних послуг. Щодо витрат на лікування дітей вказав, що позивачем не надано належних доказів понесених витрат. Вказав, що після розірвання шлюбу, вони продовжували жити однією сім'єю до серпня 2018 року, він витрачав всі зароблені кошти на сім'ю, на ремонти спільного майна.
28.05.2019 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява, в якій він зазначив, що з ОСОБА_1 дійсно перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний з ініціативи дружини в 2014 році. Проте після розірвання шлюбу вони продовжували проживати разом. В 2018 році сімейні стосунки остаточно розпалися, і він пішов проживати окремо.
ОСОБА_2 вказує, що лише в вересні 2018 року з розрахункового листа він дізнався, що з його заробітної плати стягнуто аліменти. Про те, що відбулося судове засідання в 2014 році про стягнення з нього аліментів він не знав, не отримував жодного виклику чи повідомлення від державного виконавця. На момент стягнення аліментів і в подальшому він мав офіційне місце роботи, однак виконавчий лист по місцю роботи не направлявся. При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження, було встановлено, що державний виконавець в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не прийнято мір по встановлення місця роботи боржника. Державним виконавцем жодного разу не було направлено вимоги про сплату заборгованості.
Підсумовуючи, ОСОБА_2 зазначив, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини, а тому просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментах по виконавчому провадженню, відкритому на підставі виконавчого листа № 2/381/1123/14 від 21.08.2014 року за період з вересня 2014 року по 1 серпня 2018 року у сумі 86292,72 грн.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.07.2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Фастівський міськрайонний ВДВС ГТУЮ у Київській області про звільнення від заборгованості по аліментам та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
18.07.2019 року до суду від ОСОБА_1 надійшов Відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого нею, позовні вимоги не визнаються. Вказує, що ОСОБА_2 було достовірно відомо про рішення суду про стягнення з нього аліментів, саме тому він звільнився з роботи 19.09.2014 року та рік офіційно не працював. Крім того, з викликів державного виконавця вбачається, що вони були направлені за двома адресами, проте ОСОБА_2 на виклик не з'являвся, вимоги виконавчого документа не виконував. ОСОБА_2 приїжджав до будинку, де вона проживає з дітьми, скоював сварки і бійки. Актом обстеження житлово-побутових умов від 13.09.2018 року підтверджено, що він не проживав в будинку з 2014 року. Просила відмовити ОСОБА_2 у позові про звільненні від сплати заборгованості по аліментах.
18.07.2019 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення розміру позовних вимог та просила постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість по сплаті аліментів на неповнолітніх доньок з вересня 2014 року по червень 2019 року в розмірі 109626,94 грн., пеню в розмірі 100 відсотків від суми заборгованості за несвоєчасну сплату аліментів на двох дітей в розмірі 109626,94 грн, половину затрачених додаткових витрат на двох доньок в розмірі 8497,00 грн, а також просила накласти арешт на майно ОСОБА_2 відповідно до рішення суду від 13.11.2014 про поділ майна подружжя та визнання права власності. Вимоги мотивує тим, що Управлінням державної виконавчої служби у Київській області надана нова довідка-розрахунок заборгованості, в якій розмір складає 109626,94 грн, а отже і розмір пені також складатиме 109626,94 грн. Крім того, відмовилася від вимог про стягнення додаткових витрат за плату комунальних послуг.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.07.2019 року за заявою ОСОБА_2 вирішено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.09.2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.10.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом вимоги підтримала та просила їх задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити. Вказала, що вона отримувала листи від ДВС, які були надіслані відповідачу на адресу: АДРЕСА_1 , однак хоча він їх і бачив але не читав.
В судовому засіданні відповідач за первісним позовом вимоги позову не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. Позовні вимоги за зустрічним позовом просив задовольнити в повному обсязі.
Представник третьої особи в судовому засіданні пояснила, що в 2014 році було відкрите виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 аліментів. Повідомлення ОСОБА_2 направлялися за адресою, яка була відома з виконавчого листа: АДРЕСА_1 . 07.08.2018 року позивач ОСОБА_1 написала заяву, що боржник проживає по АДРЕСА_3 . У 2018 році стало відомо, що ОСОБА_2 працює і виконавчий лист був направлений за місцем його роботи. Після цього відповідач прийшов до служби повідомив, що його місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Пізніше ним була написана заяви і він сплачував по 2000,00 грн в місяць. В подальшому подав інформацію, що працює, був направлений виконавчий лист за місцем його роботи. За ОСОБА_2 існує заборгованість. В рамках виконавчого провадження на квартиру накладений арешт.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , яка являється сусідкою сторін, суду показала, що відповідач приходив в гості до позивача, скандалив, коли був у нетверезому стані, позивач переховувалася у неї з дітьми.
Свідок ОСОБА_6 , суду показав, що працював з ОСОБА_2 вахтовим методом в м. Чорнобилі в 2015 році.
Заслухавши учасників судового процесу, свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 15.12.2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26.08.2014 року.
Від даного шлюбу мають двох дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського МРУЮ Київської області 25.11.2008 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського МРУЮ Київської області 23.03.2010 року.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21.07.2014 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця: м. Івано-Франківськ, проживаючого: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , проживаючої: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини його заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для відповідного віку, починаючи з 13 січня 2009 року до досягнення ними повноліття. Ухвалою від 12.09.2014 року за заявою ОСОБА_2 виправлено описку у вказаному рішенні та зазначено, що аліменти слід стягувати починаючи з 25 листопада 2014 року.
10.09.2014 року головним державним виконавцем Хроленко С.М. відділу ДВС Фастівського МУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 44677134 по примусовому виконанню виконавчого листа №2/381/1123/14 виданого 21.08.2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів.
Відповідно до довідки-розрахунку наданої Фастівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01.08.2018 року становить 86292,72 грн, станом на 01.07.2019 року становить 109626,94 грн.
Згідно ч.2, ч.3 ст. 181 СК України, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Порядок стягнення аліментів на утримання дітей визначено ст.ст. 194-197 СК України та ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон).
За змістом зазначених норм законодавства розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем. У разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернуто на майно боржника. При цьому звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника.
Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику: у разі якщо виконавчий документ уперше надійшов для виконання; за заявою сторін виконавчого провадження; у разі надсилання постанови до адміністрації підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця для проведення відрахування із заробітної плати (доходів), пенсії, та стипендії боржника; у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку з надходженням виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби, за власною ініціативою; і інших передбачених законом випадках.
Пунктом 12 розділу Х Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5 встановлено, що виконавець у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості має бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилася після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України. Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час провадиться в межах трирічного строку, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання (п. 15 Інструкції).
Відповідно до ч. 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Таким чином діючим законодавством передбачено стягнення заборгованості із сплати аліментів не шляхом ухвалення судового рішення, а в межах виконавчого провадження.
Спір щодо розміру заборгованості по сплаті аліментів (а не про стягнення заборгованості) вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом ( ч .2-3, ч. 4 ,9 ст. 74 Закону).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права та свободи (ст. 383 ЦПК України).
Виходячи зі змісту вищенаведених законодавчих норм, спір щодо розміру заборгованості за аліментами виникає між стороною виконавчого провадження (стягувачем та/чи боржником) і державним виконавцем, до компетенції якого законодавець відніс обчислення розміру заборгованості за аліментами.
Стягнення заборгованості за аліментами за рішенням суду сімейне законодавство (ч. 3 ст. 194 СК України) передбачає лише у випадку відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника (ст. 187 СК України).
У даному випадку стягнення аліментів на утримання дитини з одного з подружжя відбувалося за рішенням суду.
Таким чином, для стягнення заборгованості за аліментами, які стягуються за рішенням суду, законодавець не вимагає окремого рішення суду про стягнення такої заборгованості, а встановлює порядок її стягнення в межах виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення аліментів.
Виходячи з наведених положень сімейного законодавства та Закону України «Про виконавче провадження» у контексті обставин даної справи, сам факт наявності у відповідача заборгованості по аліментам за період з вересня 2014 року по червень 2019 рік згідно розрахунку державного виконавця від 03.07.2019 р. розмір якої на час ухвалення цього рішення не оспорений ні стягувачем, ні боржником у порядку, встановленому законом (ст. ст. 383-384 ЦПК України), не може бути прийнятий судом в якості підстав для стягнення цієї заборгованості у судовому порядку за окремим рішенням суду. Адже права стягувача аліментів є захищеними в силу закону, оскільки виконавчий лист про стягнення аліментів перебуває на виконанні у Державній виконавчій службі і обчислена державним виконавцем заборгованість підлягає стягненню у рамках виконавчого провадження про стягнення аліментів, по сплаті яких і виникла ця заборгованість.
За таких обставин у суду немає підстав вважати порушеним право позивачки на отримання заборгованості по аліментам у порядку, визначеному ст. ст.194-195 СК України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», а тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , однією з вимог ставить стягнення з ОСОБА_7 , пеню за несвоєчасну сплату аліментів на двох неповнолітніх дітей, яка станом на 18.07.2019 року (на час подачі заяви про збільшення позовних вимог) становила з розрахунку наданому до суду, 109626,94 грн. при цьому пеня за заборгованістю по сплаті аліментів була обчислена виходячі із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня подачі заяви до суду про збільшення позовних вимог, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму, що відповідає правовій позиції висловленій у постанові Великої Палати Верховного суду України від 22.04.2018 року (Справа № 572/1762/15-ц. провадження № 14-37-цс 18 від 25.04.2018) .
Частиною 2 ст. 197 СК України передбачено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", суд може, за передбачених статтею 197 СК України умов, повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.
ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом про звільнення його від сплати заборгованості по сплаті аліментів за період з вересня 2014 року по серпнень 2018 року в зв'язку з тим, що йому не було відомо про існування рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дітей. При цьому зазначає, що він в період виконання рішення був офіційно працевлаштований, проте стягнення з його заробітної плати не проводилися.
Перевіряючи доводи ОСОБА_2 , судом було встановлено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 в період з 23.07.2015 року по 23.08.2017 року та з 30.08.2017 по 05.10.2018 року був офіційно працевлаштований.
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.09.2014 року, адреса боржника ОСОБА_2 вказана АДРЕСА_1 .
З матеріалів виконавчого провадження, що була оглянута в судовому засіданні, встановлено, що всі повідомлення до 2018 року ОСОБА_2 направлялися саме за адресою зазначеною у виконавчому листі за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому ОСОБА_8 неодноразово подавалися до ДВС заяви про отримання відомостей про заборгованість по сплаті аліментів і в даних заявах нею було зазначено місце проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 .
Разом з тим, державним виконавцем виклик (міститься в матеріалах виконавчого провадження від 19.05.2016 року інші виклики відсутні) за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, ОСОБА_2 в судовому засіданні неодноразово наголошував, що жодного виклику чи повідомлення від державного виконавця він не отримував.
Як було з'ясовано судом, під час розгляду справи, всі листи від ДВС були отримані ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час розгляду справи всі листи направлені на адресу ОСОБА_2 , були надані ОСОБА_1 ,. через канцелярію суду до матеріалів справи.
Також, ОСОБА_1 не заперечувала в судовому засіданні, що дійсно всі листи з виконавчої служби отримувала вона особисто при цьому зазначила, що відповідач знав про їх існування але відмовлявся їх читати. Вказані листи вона не повертала до виконавчої служби і про факт відмови відповідача від їх отримання не повідомляла державного виконавця.
Разом з тим, ОСОБА_1 був наданий акт обстеження житлово-побутових умов 13.09.2018 року, відповідно до якого комісія у складі голови комітету самоорганізації населення Зєвако О.І., секретаря комітету Васильєвої Л.А., голову вуличного комітету Совенко Л.В. та в присутності сусідів обстежили матеріально-побутові умови ОСОБА_1 , проживаючої в АДРЕСА_1 , та в результаті обстеження встановлено, що у помешканні останньої зареєстрований ОСОБА_2 , але не проживає в будинку з 2014 року. Особистих речей в будинку немає.
Статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові №554/13475/15-ц від 31 липня 2019 року сформульовано позицію про те, що державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк.
Також це питання висвітлено у постанові ВС від 07 травня 2018 року по справі № 916/1605/15-г, де зазначено, що аналіз наведеної норми прямої дії свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. Із фабули ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», вбачається, що проведення розрахунку заборгованості по аліментах відноситься до їх числа.
Відповідач в судовому засіданні пояснив, що державний виконавець після відкриття виконавчого провадження не розрахував заборгованість зі сплати аліментів та не повідомив про її існування.
Згідно ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику.
Отже, всупереч наведеним вимогам закону, як було встановлено судом, в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази такого повідомлення.
Дані недоліки виконавчого провадженням підтверджені в судовому засіданні і самим державним виконавцем без надання належних доказів причини цих фактів.
Відтак, в матеріалах виконавчого провадження немає підтвердження того, що державним виконавцем доведено до відома боржника про початок виконання рішення суду, яке було винесено (заочно) у відсутність ОСОБА_9 , як того вимагає Закон, а державний виконавець, внаслідок цього не має права вчиняти будь-яких виконавчих дій (в т.ч. і видавати такий документ як Розрахунок). Доказів зворотного жодним із учасників судового засідання суду не надано. Ознайомлення відповідача з матеріалами виконавчого провадження за власною ініціативою через декілька років після подання позову до нього, наведених фактів також не спростовує.
Твердження позивачки, що відповідач знав про необхідність сплати аліментів, оскільки ним було подано заяву про виправлення описки в рішенні суду про стягнення аліментів, також нічого не змінюють, адже згідно ч. 1 ст. 26 Закону, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача і присутності боржника в цьому випадку не вимагається. При цьому, питання звернення рішення суду до примусового виконання є правом стягувача, яке він може як реалізувати так і ні.
Таким чином, при розгляді справи судом встановлено, що заборгованість по сплаті аліментів виникла не з вини боржника, що є обов'язковою умовою та підставою нарахування пені по аліментах, з підстав наведених вище. Матеріали виконавчого провадження не містять підтвердження обізнаності відповідача про існування такого, а звідси і заборгованості по аліментах, отже, суд приходить до висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості по аліментам та відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення заборгованості за несплату аліментів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів.
Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення додаткових витрат на утримання дітей, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішення суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
За ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, присуджуються одному з батьків у твердій грошовій сумі.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні. При цьому позивач повинна довести їх необхідність.
У постанові від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489 цс17 Верховний Суд України зробив правовий висновок, що «СК виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
Позивачем за первісним позовом заявлено вимоги про стягнення з відповідача додаткових витрат на дітей, які обґрунтовані необхідністю оплати харчування в школі, на лікування, навчання в музичній школі, витрати за путівку на відпочинок.
Згідно довідки про оплату Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради, учня ОСОБА_10 було сплачено в період з вересня 2017 по травень 2019 року - 2610 грн, проте не зазначено, за що саме були сплачені кошти. Відповідно до квитанції від 08.02.2019 року за харчування на дитину ОСОБА_3 за 01.2019 року сплачено 368,00 грн. Відповідно до квитанцій від 21.11.2018 року плата за харчування Курушиної Марини становила 208,00 грн, 27.12.2018 року - 240,00 грн, 22.01.2019 року - 496,00 грн, 08.04.2019 року - 282,00 грн. Проте вказані витрати не підлягають стягненню з відповідача, оскільки вони не є додатковими витратами. Такі витрати є аліментними зобов'заннями, покриваються ними і до додаткових витрат не відносяться.
Відповідно до довідки КНП ФМР «ФМЦПМСД» від 23.04.2019 року ОСОБА_3 має діагноз ВСД по гіпотонічному типу, ЧДБ, Дальнозорній астигматизм, дифузний нетоксичний зоб. Відповідно до довідки КНП ФМР «ФМЦПМСД» ОСОБА_11 видалено зуби і сплачено 288 грн. Відповідно до товарних чеків салону-магазину «Доктор оптика» сплачено 23.03.2019 року 300,00 грн за діагностику зору ОСОБА_12 , та 940,00 грн; 12.07.2019 року сплачено за оправу -1743,25 грн та 160,00 грн за футляр і серветку. Також позивачем наданий чек на 1670,00 грн, проте за що сплачені вказані кошти не вказано. Суд вважає такі витрати додатковими та з відповідача слід стягнути 1715,20 грн - 50% понесених таких витрат.
За навчання в музичній школі Курушиної ОСОБА_13 позивачем було сплачено відповідно до квитанції від 03.12.2018 року - 340,00 грн, до квитанції від 11.02.2019 року - 340,00 грн, до квитанції від 12.04.2019 року - 340,00 грн. за відвідування музичної школи ОСОБА_14 Мариною сплачено відповідно до квитанції: від 03.12.2018 року - 170,00 грн.; від 11.02.2019 року - 340,00 грн.; від 14.04.2019 року - 170,00 грн.; від 29.05.2019 року - 255, 00 грн.; від 30.05.2019 року - 510 грн. Разом за навчання дітей в музичній школі позивачем було сплачено 2465,00 грн., а тому, враховуючи позовні вимоги, підлягає стягненню половина таких витрат понесених на освітні послуги в розмірі 1232,50 грн., які надавалися дітям для розвитку їх здібностей.
Вимога про стягнення половину коштів за путівку на відпочинок у серпні 2019 року сплачених в розмірі 2063,25 грн до задоволення не підлягає так, як не підтверджено належними доказами.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 у зв'язку із розвитком здібностей дітей та хворобою ОСОБА_10 понесла документально підтверджені додаткові витрати у розмірі 5895,40 грн., а тому з відповідача підлягає стягненню половини цієї суми - 2947,70 грн., оскільки батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за несплату аліментів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів підлягають частковому задоволенню, позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Фастівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській області про звільнення від заборгованості по аліментам підлягають до задоволення.
Керуючись ст. 4,12,13,76-82,89,258,259,263,265,268 ЦПК України, на підставі ст.180,181,185,194-195,197 Сімейного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження», суд
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідент.номер - НОМЕР_4 , прож.: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер - НОМЕР_5 , зареєстр.: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості за несплату аліментів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання доньок ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2947,70грн.
В іншій частині позову відмовити.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Фастівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській області про звільнення від заборгованості по аліментам - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_2 від сплати заборгованості по аліментам по виконавчому провадженню на підставі виконавчого листа № 2/381/1123/14 від 21.08.2014 року за період з вересня 2014 року по 01 серпня 2018 року у сумі 86292,72 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Фастівський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено 05 грудня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Г.В. Соловей