05 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 906/119/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Павловського Віталія Вікторовича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 та на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.04.2019
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЕЛТА"
до Фізичної особи-підприємця Павловського Віталія Вікторовича,
про стягнення коштів,
14.11.2019 Фізична особа-підприємець Павловський Віталій Вікторович звернувся із касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 та на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.04.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. До касаційної скарги додано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
02.12.2019 на адресу Касаційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЕЛТА" надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження у даній справі, в яких він просить відмовити заявнику у відкритті касаційного провадження у зв'язку з тим, що рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню.
Розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Павловського Віталія Вікторовича, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження виходячи з наступного.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Brualla Gomez de La Torre v. Spain, 19.12.1997, Repotrs 1997-VIII, п. 35).
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Положеннями частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921,00 грн.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Враховуючи, що положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості у загальному розмірі 182 323,33 грн, що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн х 100 = 192 100,00 грн станом на 2019 рік), тому у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і зокрема, частин 1, 2 статті 13, частини 1 статті 86, статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом апеляційної інстанції не досліджено обставини належного повідомлення сторони у справі та можливість подавати докази на стадії апеляційного розгляду. Крім цього, відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дана справа має виняткове значення для скаржника, оскільки він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи №906/406/19, в якій рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.07.2019 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма" ЕЛТА" з Фізичної особи-підприємця Павловського Віталія Вікторовича було стягнуто 128 297,92 грн основного боргу за тим же договором поставки №119/14 від 05.08.2019 за товар, що поставлений в той же самий період, за який стягнуто заборгованість у межах даної справи.
Між тим, наведені заявником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки доводи щодо належного повідомлення відповідача у справі та прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача, зводяться до необхідності перегляду та переоцінки доказів, досліджених судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. При цьому враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач був обізнаний про розгляд судом даної справи, про що свідчить заява про ознайомлення з матеріалами справи від 25.03.2019, відмітка про ознайомлення з матеріалами справи, заява про відкладення розгляду справи від 26.03.2019, втім відповідач після ознайомлення з матеріалами справи не скористався своїм правом подання до суду першої інстанції відзиву та інших доказів на підтвердження заперечень проти позову, у зв'язку з чим спір у малозначній справі вирішено за наявними матеріалами справи. Разом з тим, подаючи додаткові докази до суду апеляційної інстанції, відповідач не довів наявність таких обставин, які б об'єктивно перешкоджали надати письмові докази суду першої інстанції, а доводи про порушення судом норм процесуального права, зокрема, неповідомлення відповідача належним чином про розгляд справи, спростовано належними доказами.
Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує mutatis mutandis висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).
Також за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку Суд застосовує як джерело права, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 41 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, заява №3236/03).
Враховуючи викладене, відповідач був обізнаний про стан відомого йому судового провадження, проте не вжив достатніх заходів для подання відзиву на позов та докази на підтвердження своїх заперечень
Крім цього, посилання скаржника, що дана справа має виняткове значення для вирішення справи №906/406/19, судом касаційної інстанції відхиляється, оскільки з тексту рішення Господарського суду Житомирської області від 03.07.2019 у справі №906/406/19, яке розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що предметом спору є стягнення заборгованості по договору поставки №119/14 від 05.09.2014, а у даній справі предметом спору є заборгованість по договору поставки №119/14 від 05.08.2014 (за різними видатковими накладними), у зв'язку з чим обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням у даній справі, не впливають на вирішення спору по суті при розгляді справи №906/406/19.
Отже, враховуючи вищевикладене, підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Павловського Віталія Вікторовича, що підпадають під дію підпунктів "а", "б" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
В частині 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналогічні положення містить і стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
За змістом частини 1 статті 18 зазначеного Закону, для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою, але у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали ЄСПЛ чи ухвали Європейської комісії з прав людини, Суд користується оригінальним текстом.
Згідно рішень Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Також, Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18, використовуючи оригінальний текст) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
В контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, наведені норми закону надають Верховному Суду право застосовувати критерій малозначності справи, закріплений положеннями статті 12 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Враховуючи викладене, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Павловського Віталія Вікторовича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 та на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.04.2019.
Відповідно до положень частини 6 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Павловського Віталія Вікторовича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 та на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.04.2019 у справі №906/119/19.
2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов