Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 757/42327/17-ц
провадження № 61-15432св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боряк Галини Юріївни на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення відсотків та відшкодування інфляційних втрат.
Позов мотивовано тим, що між ним як фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) та АТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського обслуговування. На виконання вказаного договору відкрито позивачу рахунок № НОМЕР_1 для ведення господарської діяльності. У лютому 2016 року на нього надійшли кошти у доларах США від зарубіжного контрагента за експортним договором у гривневому еквіваленті, однак позивачем було здійснено платіж і виявлено, що рахунок заблокований, а отже, період безпідставного збереження грошових коштів складає один рік один місяць і двадцять днів, тобто з 29 лютого 2016 року до 18 квітня 2017 року, а сума неповернених коштів становить 97 494,80 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 97 494,80 грн, відсотки у розмірі 69 757,66 грн, інфляційні втрати у розмірі 27 737,14 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач зберігає майно позивача без достатньої правової підстави і зобов'язаний його повернути, а також сплатити відсотки за користування ним. Оскільки між сторонами відсутні договірні правовідносини і розмір відсотків не визначено, тому їхній розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір між сторонами виник з договірних правовідносин, які укладені між АТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою та ФОП ОСОБА_1 , а отже, такі відносини за своїм характером є господарськими, тому спір належить розглядати в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Боряк Г. Ю. на постанову Київського апеляційного суд від 11 липня 2019 року. Посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково вказав, що спір між сторонами належить розглядати в порядку господарського судочинства, оскільки 27 квітня 2017 року ФОП ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність, а з позовом позивач звернувся 21 липня 2017 року, тобто після припинення підприємницької діяльності та до 15 грудня 2017 року. Отже, спір необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства.
У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що 17 липня 2015 року між ФОП ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського обслуговування б/н. На виконання умов договору після підписання заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, банк відкрив позивачу розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 для ведення господарської діяльності.
У лютому 2016 року на валютний рахунок позивача надійшли кошти у доларах США від зарубіжного контрагента як розрахунок за експортним договором. Частина суми (75 %) автоматично переведена банком у національну валюту та зарахована на гривневий рахунок № НОМЕР_1 . Виконуючи мету своєї господарської діяльності, позивач розпоряджався даними коштами для купівлі-продажу товарів.
Надалі 26 лютого 2016 року, бажаючи здійснити платіж на суму 110 000 грн, виявив, що доступ до рахунку заблокований. Під час розмови з представником банку з'ясувалось, що рахунок заблокований у зв'язку з накладенням на нього арешту державною виконавчою службою.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» розблокувати рахунок позивача. Проте рішення суду АТ КБ «ПриватБанк» не виконало.
Грошові кошти повернуті позивачу лише 18 квітня 2017 року шляхом розірвання договірних відносин з банком.
Позивач вважав, що період безпідставного збереження грошових коштів складає один рік, один місяць, двадцять днів, а сума неповернених коштів становить 97 494,80 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, яким спір вирішено по суті, та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що наявний між сторонами спір належить розглядати в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
Такий висновок є помилковим.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час пред'явлення позову у цій справі, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що спір у цій справі виник з приводу виконання договору про надання банківських послуг, який було укладено 17 травня 2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою та ФОП ОСОБА_1 .
Проте з матеріалів справи також вбачається, що 24 квітня 2017 року ФОП ОСОБА_1 припинив свою підприємницькою діяльність шляхом внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Позивач звернувся з позовом до суду 21 липня 2017 року як фізична особа.
У постанові від 05 червня 2019 року у справі № 338/180/17 (провадження
№ 14-144 цс 18) Велика Палати Верховного Суду дійшла таких висновків.
ФОП позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Таким чином, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Згідно з висновком Верховного Суду України у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13 у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів та інших юридичних фактів (стаття 11 ЦК України). Зобов'язанням є правовідношення (частина перша статті 509 ЦК України), а змістом правовідношення - права й обов'язки його сторін.
Таким чином, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Відповідні висновки щодо визначення юрисдикції справ з участю особи, яка втратила статус фізичної особи-підприємця висловлені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14- ц.
Указаного апеляційний суд до уваги не взяв та безпідставно за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції закрив провадження у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України апеляційний суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, тому дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушенням норм процесуального права, правил визначення юрисдикції, що в силу частини шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування і направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боряк Галини Юріївни задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко