Постанова
Іменем України
27 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 466/9254/14-ц
провадження № 61-6867 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Львівська міська рада, виконавчий комітет Львівської міської ради, Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року у складі судді Свірідової В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дій незаконними, визнання незаконним та скасування рішення міської ради і зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що він та його дружина - ОСОБА_2 - проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Квартира складається з однієї кімнати, площею 16,7 кв. м, кухні, без комунальних вигод.
ОСОБА_3 проживала у квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 проживає у квартирі АДРЕСА_3 . Квартири зазначених вище мешканців приватизовані та на них оформлено право власності. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,471 кв. м, на якій також розташовані гаражі. ОСОБА_3 користувалася гаражем літ. «в», він гаражем літ. «д», а ОСОБА_5 гаражем літ. «б» і «г».
27 жовтня 1990 року у вищевказаному будинку звільнилася квартира АДРЕСА_6 у зв'язку зі смертю основного наймача. Станом на жовтень 1990 року усі квартиронаймачі у будинку АДРЕСА_6 перебували на квартирному обліку для покращення своїх житлових умов.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 03 грудня 1992 року № 678 «Про приєднання звільнених суміжних квартир» приєднано до житлової площі ОСОБА_3 кухню площею 10,5 кв. м звільненої квартири АДРЕСА_6 , приєднано до житлової площі ОСОБА_5 житлову кімнату звільненої квартири АДРЕСА_6 .
Відповідно до листа обліку та розподілу житлової площі виконавчого комітету Львівської міської ради його сім'я перебувала на квартирному обліку з 1965 року та у пільговому списку інвалідів праці з 1988 року, а згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради від 19 березня 1992 року планувалося на протязі року забезпечити житлом черговиків, які перебували на квартирному обліку з 1965 року.
Таким чином, вищевказані обставини свідчать про те, що на час вирішення питання про приєднання до квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 житлових приміщень звільненої квартири АДРЕСА_6 його права було порушено, оскільки при розподілі вказаної житлової площі не враховано його становище та не закріплено за ним і його сім'єю додаткової жилої площі. Отже, ураховуючи вказані обставини за ним слід закріпити гараж літ. «г», яким користується ОСОБА_4 .
Відповідно до технічних висновків «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут» при впорядкуванні потрібно віддалити гараж квартири АДРЕСА_1 від стіни будинку на відстань не менше 8 м , виконати нове перекриття та покрівлю з сучасних матеріалів, асфальтового мощення біля стін й підняттям підлоги вище на 15 см. У господарській будівлі для квартири АДРЕСА_1 потрібно виконати перепланування, внутрішнє і зовнішнє оздоблення, асфальтове мощення біля стін, підняти підлогу вище на 15 см. У господарській будівлі (дерев'яному сараю) для квартири АДРЕСА_2 рекомендується віддалити її від стіни будинку на відстань не менше 8 м. Вказаний висновок свідчить про те, що його квартира не відповідає санітарно-технічним нормам, проте він має право на їх влаштування для забезпечення своїх потреб.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати дії Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради незаконними; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого
комітету Львівської міської ради від 03 грудня 1992 року № 678 у частині закріплення за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 житлової площі; зобов'язати Львівську міську раду закріпити за ним гараж літ. «г»; надати йому дозвіл віддалити гараж АДРЕСА_1 від стіни прибудови квартири АДРЕСА_1 , що значиться
у технічному паспорті під літ. «д» за вказаною адресою на санітарно-технічну відстань з виконанням нового перекриття та покрівлі з сучасних матеріалів, асфальтового мощення біля стін та підняттям підлоги вище на 15 см; надати дозвіл на виконання перепланування, внутрішнє та зовнішнє оздоблення, асфальтове мощення біля стін, підняти підлогу вище на 15 см у господарській будівлі для квартири АДРЕСА_1 , що значиться у технічному паспорті під літ. «к»
з її розширенням на 5 м.п. та дозволити здійснити до цієї прибудови, віддалити їх від гаражу квартири АДРЕСА_1 на відстань 30 м.п .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимога позивача про визнання дій Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради неправомірними не конкретизована, унаслідок чого задоволенню не підлягає, так як права не порушені.
Квартира позивача по відношенню до звільненої квартири АДРЕСА_6 не була і не є суміжною. Позивач знав, що звільнилась вказана квартира, проте до Львівської міської ради з заявою про надання йому цього жилого приміщення для покращення житлових умов не звертався. Таким чином, безпідставними є вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03 грудня 1992 року № 678 у частині закріплення за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 житлової площі, унаслідок звільнення квартири АДРЕСА_6 .
Згідно з технічним паспортом від 15 квітня 2014 року господарські споруди, у тому числі літ. «г», літ. «д» є самочинним будівництвом, Львівській міській раді не належать, розпорядчих функцій по відношенню до цих споруд міська рада не має. Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про закріплення за ним гаражу літ. «г» є безпідставними.
Позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено порушення його прав на житло, посилання останнього на те, що при звільненні квартири АДРЕСА_6 він мав переважне право на отримання звільненої жилої площі є безпідставним, так як станом на жовтень 1990 року, після звільнення вказаної квартири, усі квартиронаймачі у будинку АДРЕСА_6 перебували на квартирному обліку з підстав покращення своїх житлових умов. Крім того, відповідно до розпорядження Львівської міської ради від 04 серпня 1994 року № 1139 позивачу, як черговику, пропонувалась квартира, від якої останній у добровільному порядку відмовився, з квартирного обліку за його заявою був знятий, а квартиру АДРЕСА_1 в подальшому приватизував.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що квартира позивача по відношенню до звільненої квартири АДРЕСА_6 не є суміжною, останній знав, що вона звільнилась, проте до міської ради з заявою про надання йому цього жилого приміщення для покращення житлових умов не звертався. Отже, вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03 грудня 1992 року № 678 у частині закріплення за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 житлової площі є безпідставними і належними доказами не підтверджені.
Посилання ОСОБА_1 на те, що при звільненні квартири АДРЕСА_6 він мав позачергове право на отримання звільненої жилої площі, є необґрунтованими, оскільки відповідно до розпорядження Львівської міської ради від 04 серпня 1994 року № 1139 сім'ї позивача надана квартира АДРЕСА_12 на сім'ю доньки з 4-х осіб та квартира АДРЕСА_13 на сім'ю доньки з 3-х осіб. ОСОБА_1 та його дружина залишилися проживати у квартирі АДРЕСА_1 із зняттям з квартирного обліку за заявою позивача.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині зобов'язання міської ради закріпити за ним гараж, що значиться у технічному паспорті літ. «г» з віддаленням на 10 м від задньої стіни гаража АДРЕСА_1, що значиться у технічному паспорті літ. «д» та розташований по АДРЕСА_6 , суд першої інстанції вірно виходив із того, що зазначені господарські споруди є самочинним будівництвом, тобто міській раді не належать, унаслідок чого розпорядчих функцій щодо цих споруд міська рада не має. Позивачем не зазначено правових підстав для закріплення за ним самовільно збудованої споруди, її перепланування за відсутності передачі йому у власність чи користування земельної ділянки, на якій вона розташована.
Вимоги позивача про визнання незаконними дій виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради і Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради не конкретизовані, тобто не зазначено, якими саме діями відповідачів порушено права позивача.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є інвалідом ІІ групи і має право на позачергове отримання житла й інші передбачені законодавством пільги. У квартирі, в якій проживає позивач разом з дружиною, відсутні санітарно-технічні умови. Гараж літ. «г» не може вважатися самочинним будівництвом, оскільки усі господарські споруди на час вселення у спірний будинок мешканців чотирьох квартир вже існували, тому не можуть вважатися самочинним будівництвом.
Доводи особи, яка подала відзив
У травні 2019 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Позивачем належними доказами не підтверджено порушення його прав, він знав про те, що квартира АДРЕСА_6 звільнилась, проте до міської ради з заявою про надання йому звільненого приміщення не звертався. ОСОБА_1 житлом забезпечений, перешкоди в облаштуванні комунальних вигод у своїй квартирі останньому ніхто не чинить.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 466/9254/14-ц з Шевченківського районного суду м. Львова.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 31 ЖК УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Згідно з частиною першою статті 40 ЖК УРСР громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли вірного висновку про те, що вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03 грудня 1992 року № 678 у частині закріплення за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 житлової площі є безпідставною, оскільки квартира ОСОБА_1 по відношенню до звільненої квартири АДРЕСА_6 суміжною не була. Останній знав, що вона звільнилась, проте до міської ради з заявою про надання йому цього жилого приміщення для покращення житлових умов не звертався.
Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що відповідно до розпорядження Львівської міської ради від 04 серпня 1994 року № 1139 сім'ї позивача надана квартира АДРЕСА_12 на сім'ю доньки з 4-х осіб та квартира АДРЕСА_13 на сім'ю доньки з 3-х осіб. ОСОБА_1 та його дружина залишилися проживати у квартирі АДРЕСА_1 із зняттям з квартирного обліку за заявою позивача. Таким чином, посилання ОСОБА_1 на те, що при звільненні квартири АДРЕСА_6 він мав позачергове право на отримання звільненої жилої площі, є необґрунтованим, що також спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не зазначено правових підстав для закріплення за ним гаражу літ. «г», який відповідно до технічного паспорту від 15 квітня 2014 року є самочинним будівництвом, тобто Львівській міській раді не належить, розпорядчих функцій по відношенню до цих споруд міська рада не має, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині визнання незаконними дій виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради і Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради суди дійшли вірного висновку про те, що ці вимоги є не конкретизованими, тобто не зазначено, якими саме діями відповідачів порушено права позивача.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Кривцова