Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 234/10550/16-ц
провадження № 61-26454св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія», ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 березня 2017 року у складі судді Фоміної Ю. В. та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Кішкіної І. В., Папоян В. В.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УОСК») та ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Просив стягнути на його користь з ОСОБА_3 : вартість відновлюваного ремонту автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП - 14 074,59 грн, франшиза - 1 000 грн, витрати на лікування - 7 854,21 грн, на відшкодування моральної шкоди - 30 000 грн; з ПрАТ «УОСК»: вартість відновлюваного ремонту автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП - 30 000 грн, вартість експертного дослідження - 450 грн.
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 , який є власником автомобіля М-2715, звернувся до суду з позовом до ПрАТ «УОСК» та ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. З урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути на його користь: з ОСОБА_3 : вартість відновлювального ремонту - 22 037 грн, франшизу - 1 000 грн; з ПрАТ «УОСК»: вартість відновлювального ремонту - 22 037 грн, вартість експертного дослідження - 450 грн. Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2016 року вказані позови об'єднані в одне провадження.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 06 березня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди у розмірі 85,50 грн, моральної шкоди у розмірі 15 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди у розмірі 18 863,18 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ДТП позивачам завдано матеріальну та моральну шкоду. При розрахунку суми матеріального збитку, яка підлягає відшкодуванню, суд посилався на висновок автотоварознавчої експертизи. Розмір морального збитку обґрунтовував тим, що внаслідок ДТП позивач ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров'я, що призвело до фізичних та душевних страждань.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 березня 2017 року змінено. Стягнуто з ПрАТ «УОСК» на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 9 261,65 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 6 168 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відшкодування вартості пошкодженого автомобіля виключно за рахунок ОСОБА_3 . Судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір матеріальних збитків, який підлягає відшкодуванню, становить 15 429,65 грн і підлягає розподілу між відповідачами, оскільки матеріали справи містять рішення страхової компанії про відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу матеріальної шкоди у розмірі 9 261,65 грн. Різниця між розміром страхової виплати та фактичними збитками підлягає відшкодуванню за рахунок застрахованої особи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року та за результатами розгляду справи ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 .
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення вимог у частині стягнення з ОСОБА_3 відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. На думку заявника, оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу застрахована у ПрАТ «УОСК», то матеріальна шкода підлягає стягненню зі страховика. Заявник вказує на факт передачі позивачу грошової суми на відшкодування завданих збитків у розмірі 3 000 грн, що не враховано судами при вирішенні справи, та не обґрунтовано розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню. На думку заявника, судами ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі. Зупинено виконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року до закінчення касаційного розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За нормою статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення у повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що 22 серпня 2015 року о 10 годині у м. Краматорську за участю автомобіля М-2715, номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля марки ВАЗ-2108, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , з вини останньої сталася ДТП, що підтверджується постановою Краматорського міського суду Донецької області від 15 вересня 2015 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі -КУпАП), водій автомобіля М-2715 отримав тілесні ушкодження, а транспортний засіб -механічні пошкодження.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ-2108 застрахована у ПрАТ «УОСК», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ4150612 (а. с. 219).Страховий ліміт складає 50 000 грн, розмір франшизи - 1 000 грн.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про страхування» страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем.
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року N 1961-IV (далі - Закон N 1961-IV)
Статтею 3 Закону передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону N 1961-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку із відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Відповідно до статті 30.2 Закону N 1961-IV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Апеляційним судом встановлено, що транспортний засіб позивача ОСОБА_2 М-2715 внаслідок ДПТ є фізично знищеним, його вартість до ДТП складала 15 429,65 грн (т. 1, а. с. 81-101), а після ДТП - 5 168 грн (т. 1, а. с. 102-112). Указані обставини, що встановлені апеляційним судом, сторонами у справі не оспорюються.
Тому у спірному випадку на користь позивача ОСОБА_2 підлягала відшкодуванню шкода у розмірі 10 261,65 грн (15 429,65 - 5 168) як різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.
Як встановлено у справі відповідач ПрАТ «УОСК» погодилось із відшкодуванням матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП, у розмірі 9 261,65 грн, проте фактично відшкодування не виплатило (а. с. 218), у зв'язку з чим апеляційний суд стягнув вказану суму з ПрАТ «УОСК».
Усупереч указаним нормам матеріального права та правилам їх тлумачення, апеляційний суд неправильно визначив загальний розмір відшкодування шкоди - 15 429,65 грн, замість 10 261,65 грн та поклав на відповідача ОСОБА_3 обов'язок сплатити потерпілому шкоду у розміру 6 168 грн, до складу якої безпідставно включив вартість транспортного засобу після ДТП - 5 168 грн.
Отже, з урахуванням обов'язку винної особи сплатити франшизу, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача в рахунок відшкодування шкоди підлягає стягненню 1 000 грн, а не 6 168 грн.
Тому на часткове задоволення вимог касаційної скарги рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні. Зокрема, визначений апеляційним судом розмір відшкодування шкоди, що стягується з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , підлягає зменшенню з 6 168 грн до 1 000 грн (6 168 - 5 168).
Решта доводів касаційної скарги, зокрема щодо неврахуваннями судами добровільної сплати заявником збитків у розмірі 3 000 грн, необґрунтованого визначення розміру відшкодування моральної шкоди, зводяться до непогодження зі встановленими судами обставинами справи та переоцінкою доказів.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен арґумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, на часткове задоволення вимог касаційної скарги рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року підлягає зміні в частині розміру відшкодування ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 шкоди, зменшивши його з 6 168 грн до 1 000 грн.
У решті рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду у незмінених частинах підлягають залишенню без змін з наведених вище підстав.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання Краматорського міського суду Донецької області від 06 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року було зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року, то у зв'язку із завершенням касаційного провадження виконання цих рішень у незмінених їх частинах підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року змінити в частині розміру відшкодування ОСОБА_3 шкоди на користь ОСОБА_2 , зменшивши його з 6 168 грн до 1 000 грн.
У решті рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 березня 2017 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року у незмінених їх частинах.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко