Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 151/979/18
провадження № 61-16914св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державне підприємство «Чечельницький спиртовий завод»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В., Марчук В. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Чечельницький спиртовий завод» (далі - ДП «Чечельницький спиртовий завод») про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову вказував, що у 2005-2006 роках він надав цільову поворотну фінансову допомогу ДП «Чечельницький спиртовий завод» концерну «Укрспирт» для відновлення його платоспроможності, поповнення обігових коштів та відновлення фінансово-господарської діяльності, виробництва акцизної продукції в сумі 157 903,29 доларів США через уповноваженого суб'єкта господарювання - приватне підприємство «Віват» (далі - ПП «Віват»), який надалі поставив зерно та мазут для виробничих потреб відповідача впродовж 2005-2006 років.
Сировина та мазут були поставлені на підставі договорів № 02/05 та № 03/05 від 25 серпня 2005 року, за умовами яких за невиконання зобов'язань та прострочення платежів відповідач зобов'язався сплатити неустойку в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення розрахунків.
Позивач вказував, що до нього перейшло право вимоги за указаними правочинами на підставі договорів про відступлення права вимоги
від 07 листопада 2006 року та 27 листопада 2006 року. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості, проте зобов?язання відповідачем не виконано.
У зв?язку з цим просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 3 527 484,55 грн, яка складається з: 797 411,29 грн заборгованості за договорами, 821 965,19 грн інфляційних втрат, 144 607,08 грн 3% річних та 1 763 500, 99 грн пені за порушення зобов?язання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 17 травня
2019 року, ухваленим у складі судді Моцного В. С., у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено умови укладених між ПП «Віват» та
ДП «Чечельницький спиртовий завод» договорів, внаслідок чого утворилася заборгованість та нараховані санкції за неповернення коштів, проте позивач пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 17 травня 2019 року скасовано та закрито провадження у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до ДП «Чечельницький спиртовий завод» про стягнення заборгованості.
Апеляційний суд виходив з того, що суди не наділені повноваженнями розглядати вимоги ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства, оскільки всі майнові вимоги до ДП «Чечельницький спиртовий завод», щодо якого порушено справу про банкрутство, розглядаються у порядку господарського судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справи та витребувано її матеріали з Чечельницького районного суду Вінницької області.
У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про те, що розгляд справи повинен здійснюватися за правилами господарського судочинства, оскільки спір виник між фізичною та юридичною особою, а порушене право фізичної особи підлягає захисту в порядку цивільного судочинства.
Учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Обставини встановлені судами попередніх інстанцій
Відповідно до договору поставки № 02/05 від 25 серпня 2005 року ПП «Віват» передало, а ДП «Чечельницький спиртовий завод» прийняло та зобов?язалося оплатити мазут вагою 300 тон за ціною 1 380 грн з ПДВ, загальною вартістю 414 000 грн.
Згідно з договором поставки № 03/05 від 25 серпня 2005 року ПП «Віват» передало, а ДП «Чечельницький спиртовий завод» прийняло та зобов?язалося оплатити зерно кукурудзи вагою 1 000 тон за ціною
400 грн (+/- 5%) з ПДВ, загальною вартістю по договору 400 000 грн.
Пунктами 2.3 зазначених договорів передбачено, що покупець оплачує продавцю вартість отриманого товару протягом 10 робочих днів з дати отримання шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.
Відповідно до бухгалтерських документів ПП «Віват» поставило на ДП «Чечельницький спиртовий завод» мазут та зерно кукурудзи на загальну суму 797 412,64 грн.
Договором про відступлення права вимоги від 07 листопада 2006 року, укладеним між ПП «Віват» в особі директора Вартересян К. О. та ОСОБА_1 , до останнього перейшло право вимоги за договорами № 02/05 та № 03/05 від 25 серпня 2005 року в сумі 797 411,65 грн, що еквівалентно 157 903,29 доларів США.
Із договору від 27 листопада 2006 року, укладеного між ПП «Віват», ДП «Чечельницький спиртовий завод» та ОСОБА_1 суди встановили, що останній набув право вимоги від ДП «Чечельницький спиртовий завод» належного та повного виконання зобов?язань за договорами, укладеними в 2005-2006 роках в сумі 797 411, 65 грн, що еквівалентно 157 903,29 доларів США.
Апеляційний суд встановив, що відповідно до ухвали Господарського суду Вінницької області від 19 квітня 2005 року порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Чечельницький спиртовий завод».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня
1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Як доступ до правосуддя згідно із практикою Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України
від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже загальні суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, наявність у них спору про право цивільне, суб'єктний склад такого спору та пряма вказівка закону про вирішення спору у порядку певного судочинства.
Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданням цивільного судочинства, передбаченим у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності провадження, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
Судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Вінницької області
від 19 квітня 2005 року, тобто до звернення ОСОБА_1 із розглядуваним позовом до суду, порушено провадження у справі про банкрутство
ДП «Чечельницький спиртовий завод».
Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон № 2343-XII) доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
У зв'язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»» Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 Господарського процесуального кодексу України
(далі - ГПК України) у редакції до 15 грудня 2017 року доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким кодекси викладено в нових редакціях.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Закону
від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги
статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до
19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний висновок про застосування норм права Велика Палата Верховного Суду виклала у постановах від 14 лютого 2018 року у справі
№ 456/20/16-ц (провадження № 14-7цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 (провадження № 14-370цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 740/5146/17 (провадження № 14-588цс18), а також від 15 травня 2019 року у справі № 587/1428/18 (провадження № 14-628цс18).
Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду з урахуванням вимог пункту третього частини шостої статті 403 ЦПК України (в чинній редакції Кодексу) дійшла висновку про відсутність підстав для направлення справи до Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки ОСОБА_1 пред'явив позов до ДП «Чечельницький спиртовий завод», стосовно якого порушено справу про банкрутство до 19 січня
2013 року, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки вимоги ОСОБА_1 підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
При цьому суд апеляційної інстанції помилково послався на висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26 червня
2018 року у справі № 372/3584/16-ц (провадження № 14-22цс18) не врахувавши, що провадження у справі № 372/3584/16-ц про банкрутство відповідача було порушено після 19 січня 2013 року.
За таких обставин суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку, що розглядуваний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З урахуванням того, що висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є помилковим, відповідно до частини четвертої
статті 411 ЦПК України оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, підлягає скасуванню, а справа - передачі до апеляційного суду для продовження розгляду.
Разом із тим відсутні підстави для ухвалення касаційним судом нового рішення по суті позову ОСОБА_1 , оскільки рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку по суті не переглядалось та не було предметом касаційного оскарження.
Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2019 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович