Справа № 761/16170/19 Головуючий 1 інстанція- Осаулов А.А.
Провадження № 22-ц/824/14679/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
04 грудня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 01 грудня 2016 року він уклав із ФОП ОСОБА_2 договір № 1875, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання по постачанню обладнання для басейна, вказаного у специфікації (додаток № 1 до договору) та виконання монтажних і пуско-налагоджувальних робіт цього обладнання. Вартість договору (обладнання) визначена в розмірі 36000 євро. Посилався, що за договором він сплатив відповідачу гроші на загальну суму 33686 євро, зокрема 15 грудня 2016 року - 3600 євро, 14 липня 2017 року - 25000 євро, 08 серпня 2017 року - 5086 євро, однак відповідач лише частково поставив обладнання на суму 27957 євро. Решта обладнання не поставлена і пуско-налагоджувальні роботи не виконані, хоча термін виконання сплив ще 26 грудня 2016 року (через 10 днів з моменту отримання авансового внеску). З огляду на тривале понад два роки невиконання договору в повному обсязі він 04 березня 2019 року надіслав відповідачу вимогу-повідомлення про розірвання договору і необхідність повернення сплачених ним грошових коштів у розмірі 5729 євро, яка не виконана. У зв'язку з наведеним просив стягнути із відповідача на його користь вартість сплаченого але не поставленого обладнання у розмірі 171663,74 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована хибністю висновків суду про відсутність доказів отримання відповідачем грошових коштів, що спростовується відмітками відповідача у договорі з його
- 2 -
підписом про суми отриманих за договором грошових коштів, а факт непроведення даних коштів через касу може свідчити лише про поорушення відповідачем правил бухгалтерського обліку. Висновки суду про те, що розрахунки здійснюються виключно у національній валюті суперечать положенням ст.ст.192, 524, 533 ЦК України, а тому передача відповідачу коштів у євро відповідає закону. Суд дійшов помилкового висновку про недоведеність вимог з огляду на відсутність акту викоаннних робіт, оскільки він не ставить питання про стягнення вартості робіт, які не виконані. Окрім того, роботи і не могли бути виконані, бо не все обладнання було поставлене відповідачем.
Відповідач ФОП ОСОБА_2 відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Відповідач двічі, а саме 15 листопада та 21 листопада 2019 року повідомлявся судом засобами телефонного зв'язку за номером мобільного телефону 093 9751944 про необхідність ознайомлення із справою та його право подати відзив, проте із справою не ознайомився, пославшись, що владнає відносини із позивачем добровільно.
Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 171663,74 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 грудня 2016 року між позивачем та суб'єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 укладено договір №1875, згідно якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача обладнання для басейну та виконати монтажні і пуско-налагоджувальні роботи цього обладнання на обєкті замовника, який у свою чергу зобов'язався оплатти вартість обладнання та робіт, надати фронт робіт (будівельний майданчик), вчасно прийняти обладнання/роботи.
Згідно розділу 2 договору, загальна ціна договору погоджуються сторонами в додатку
- 3 -
№ 1 та включає в себе вартість обладнання і робіт та становить гривневий еквівалент 36000 євро. Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України у касу виконавця наступним чином: протягом трьох календарних днів після підписання даного договору замовник сплачує авансовий платіж у розмірі 10 % від загальної ціни договору; протягом трьох календарних днів після доставки обладнання замовнику, та підписання акту приймання сплачується другий платіж у розмірі 80 % від загальної піни договору; протягом трьох календарних днів після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт здійснюється остаточний розрахунок між сторонами.
Відповідно до п.п. 3.2 та 3.3 договору, роботи виконуються на підставі отриманого під замовника технічного завдання, в якому зазначається перелік робіт, їх об'єми та інші необхідні для виконання договору дані. Протягом 10 робочих днів з моменту отримання авансового платежу, визначено в п.2.2.1 договору, виконавець зобов'язується за видатковою накладною передати/відвантажити замовнику обладнання та приступити до виконання робіт при умові виконання замовником належних договірних зобов'язань, викладених в п.п. 4.2.1-4.2.6 договору.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки його недоведеністю. При цьому суд виходив з того, що відмітки у договорі з підписом відповідача про отримання ним іноземної валюти не є належним та допустимим доказом отримання цих коштів, адже даний факт не оформлено належними розрахунковими документами. Окрім того, згідно укладеного між сторонами договору розрахунки здійснюються в національній валюті України до каси відповідача.
Також, відмовляючи у позові суд керувався недоведеністю факту отримання позивачем від відповідача лише частини обладнання за договором на суму 27957 євро, з огляду на відсутність документів про це, зокрема видаткової накладної, а тому суд позбавлений можливості оцінити обсяг робіт, які були виконані та не виконані.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та зроблені в результаті порушення судом норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права.
Посилаючись на недотримання сторонами Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 148 від 29 грудня 2017 року і як наслідок відсутність належних і допустимих доказів отримання відповідачем грошових коштів, суд не врахував, що дане положення набрало чинності 29 грудня 2017 року, тобто після передачі позивачем грошових коштів відповідачу, а відтак згідно ст.58 Конституції України не має зворотної дії в часі і не поширюється на спірні правовідносини. Це по-перше.
По-друге, прийшовши до висновку про відсутність належних та достовірних доказів отримання відповідачем плати за договором, суд допустив неналежну оцінку доказів по справі. Так, під час розгляду справи позивачем надано суду докази виплати відповідачу плати за договором, зокрема, укладений між сторонами договір № 1875 від 01 грудня 2016 року з письмовими відмітками у договорі за підписом відповідача про отримання ним іноземної валюти в загальному розмірі 33686 євро. Вказаний доказ є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні ст.77-80 ЦПК України, який підтверджує факт отримання відповідачем коштів за договором, який останнім не спростований. При цьому суд першої інстанції не врахував, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, а гідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Це ж стосується висновків суду першої інстанції, що факт передачі грошей не
- 4 -
оформлено належними розрахунковими документами. Такі висновки суперечать ч.1 ст.76 ЦПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В даному випадку суд порушив правила оцінки доказів по справі, встановлені ст.89 ЦПК України, згідно якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).
Одним із предметів спору в даній справі є факт отримання чи неотримання відповідачем оплати за договором від позивача, про що надані докази у вигляді догвору з відмітками про оплату. А та обставина, що відповідачем, який є фізичною особою-підприємцем, не були видані позивачу документи про отримання коштів, які б відповідали порядку ведення обліку їх надходження, свідчить лише про недотримання нормативних вимог у сфері бухобліку та не спростовує факту виплати ФОП ОСОБА_2 цих коштів, оскільки із зроблених у договорі відміток можливо ідентифікувати як особу платника, так і особу отримувача, а також призначення виплат - в рахунок плати за отримання обладнання за договром, дати виплати та розмір отриманих сум, підпис отримувача та його прізвище.
При цьому колегія суддів враховує положення ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно якої неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 614/805/16-ц, в якій Верховний Суд прийшов до висновку про можливість підтвердження передачі коштів будь-якими письмовими доказами, а не лише бухгалтерськими.
Також, з викладених вище підстав, колегія суддів не може погодитися із посиланнями суду на недоведеністю факту отримання позивачем від відповідача лише частини обладнання за договором на суму 27957 євро, з огляду на відсутність видаткової накладної.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції порушив один із принципів цивільного судочинства, передбачений ч.3 ст.2 ЦПК України, а саме - приницип змагальності.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України, яка визначає зміст приниципу змагальності, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.2). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій(ч.4).
Відповідач не надав суду жодного доказу на спростування даних доводів, зокрема, що він поставив обладнання визначене договором у повном у обсязі, чи що сума непоставки є меншою тощо, а відтак, суд самостійно відхилив дані доводи, без заперечень відповідача з цього приводу, порушивши принцип змагальності.
На думку колегії суддів допущене судом порушення норм процесуального права призвело до обмеження прав ОСОБА_1 на справедливий суд, передбачених ст.6
- 5 -
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка яка є частиною національного законодавства і згідно ч.1 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В даному випадку розгляд справи неможливо вважати справедливим, оскільки суд не вирішив питання у відношенні позивача щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, підійшовши до вирішення спору занадто формально, що не відповідає одній з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтуються на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до задоволенняз наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 грудня 2016 року між позивачем та суб'єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 укладено договір № 1875, за умовами якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача обладнання для басейну та виконати монтажні і пуско-налагоджувальні роботи цього обладнання на обєкті замовника, який у свою чергу зобов'язався оплатти вартість обладнання та робіт, надати фронт робіт (будівельний майданчик), вчасно прийняти обладнання/роботи.
Вказаний договір є змішаним та містить елементи як договору купівлі-продажу обладнання, так і елементи договору будівельного підряду.
Проте з огляду на предмет спору в даній справі, а саме стягнення коштів за обладнання, яке не було передано за договором, та вісутність спору в частині монтажу обладнання і виконання пуско-налагоджувальних робіт, спірні правовідносини стосуються лише купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст.698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно визначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
Згідно ч.3 ст.698 ЦК України до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має
- 6 -
право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.
Встановлено, що на виконання умов договору № 1875 від 01 грудня 2016 року в частині оплати обладнання позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 33686 євро, що обумовлено специфікацією, (додаток № 1 до догвору).
Отримання вказаних коштів підтверджене підписами відповідача, які містяться у договорі. Водночас обладнання поставлено лише на суму 27957 євро, яка не спростована відповідачем.
З огляду на те, що позивач відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку із тривалим невиконанням відповідачем умов договору відмовився від договору стосовно частини послуги, що залишилася, то залишок переданої суми підлягає стягненню із відповідача на корристь позивача.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати по справі.
Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2019 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити.
Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (мешкає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )на користь ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошшти у розмірі 171663 гривні 74 коп.
Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 а(мешкає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 4291 гривню 57 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: