Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №803/3559/15
адміністративне провадження №К/9901/14579/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року (прийняту судом у складі судді Смокович В.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року (постановлену судом у складі: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.) у справі № 803/3559/15 за позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, -
Короткий зміст позовних вимог
01.10.2015 ОСОБА_2 (далі- Позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що замовниками будівництва цього багатоквартирного будинку є позивач та ОСОБА_3 . Вони не укладали жодних договорів про участь у будівництві з ОСОБА_1 , а тому остання не має жодних прав на реєстрацію права власності на це майно, у зв'язку з чим просить скасувати державну реєстрацію права на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21.10.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року, позов ОСОБА_2 задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державним реєстратором протиправно прийнято під час реєстрації прав власності на спірний об'єкт нерухомого майна документи видані МП "Турія", оскільки замовником будівництва є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , яким надано в оренду земельну ділянку, наданий дозвіл на будівництво і які, власне, прийняли спірний об'єкт до експлуатації у квітні 2012 року. Крім цього, державний реєстратор протиправно взяв до уваги витяг з переліку інвесторів будинку АДРЕСА_2 , виконаний Малим підприємством "Турія" за №7/09 від 14 вересня 2015 року, оскільки вказане підприємство, виходячи з наявних в реєстраційній справі матеріалів, не є замовником будівництва, а отже не є особою, яка вправі залучати кошти (інвестиції) фізичних та юридичних осіб для здійснення будівництва.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій третя особа просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі, серед іншого, ОСОБА_1 посилається на те, що дана справа не підвідомча адміністративному суду, скаржниця вважає, як видно зі змісту скарги, що спір у цій справі не є публічно-правовим. Позивачка не зверталася до відповідача за вчиненням оскаржуваної реєстраційної дії, відтак - публічно-правові відносини між сторонами по справі не виникли.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 травня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І., справу передано головуючому судді.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_2 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на те, що Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 повернута до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.
Ухвалою Верховного Суду від 03.12.2019 справа призначена до розгляду в попереднє судове засідання.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Луцької міської ради від 26 липня 2002 року №2/47 внесені зміни до пункту 2 рішення виконкому міської ради від 27 грудня 2011 року №729 та викладено його в наступній редакції: «Надати громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_2 земельну ділянку на АДРЕСА_4 площею 0,0474 га на умовах оренди, терміном на 25 років для будівництва та обслуговування житлового будинку» .
Луцькою міською інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю надано громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_2 дозвіл на виконання будівельних робіт №63 від 11 червня 2002 року, а саме стосовно будівництва двоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_4.
Після закінчення будівництва, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 подали до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована 17 квітня 2012 року за №ВЛ14312058545. Замовниками будівництва в цій декларації зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а генеральним підрядником - Мале підприємство «Турія».
19 вересня 2015 року громадянка ОСОБА_1 звернулася до Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області з заявою про державну реєстрацію виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_1 та до вказаної заяви надала відповідні документи.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2015 року по справі №161/9633/15-ц визнано за ОСОБА_1 майнове право на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області Нагачевського Володимира Володимировича від 21 вересня 2015 року №24602397 вирішено провести державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Також державним реєстратором видано свідоцтво про право власності від 21 вересня 2015 року №44210257 та зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом.
Позивач, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не має жодних прав на реєстрацію права власності на спірне майно.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, що розглядається, предметом спору є правомірність рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно за третьою особою, що пов'язано з порушенням права власності на це майно.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачкою. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав третьої особи, а не позивача.
Визнання протиправними і скасування рішення щодо державної реєстрації прав на об'єкт нерухомості є захистом прав позивача, на нерухоме майно від їх порушення третьою особою, за якою зареєстроване право щодо того ж самого майна.
При цьому слід звернути увагу на те, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/1660/17-ц).
Виходячи із суб'єктного складу, справа підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Правова позиція про те, що такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства в залежності від суб'єктного складу, була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та інших).
Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Згідно зі статтею 354 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.
Відповідно до статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1).
Відповідно до частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Керуючись статтями 344, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року (прийняту судом у складі судді Смокович В.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року по справі № 803/3559/15 - скасувати.
Провадження у справі № 803/3559/15 - закрити.
Роз'яснити позивачці, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді : А.Ю.Бучик
А.І. Рибачук