ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 грудня 2019 року № 826/16504/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді - Добрівської Н.А.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доДержавної міграційної служби України,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач) з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати наказ ДМС України №93 від 17.05.2016 в частині, що стосується громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ДМС України зробити обмін посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він 11.12.2001 звернувся до ВПР та MP УМВС України в Херсонській області з клопотанням щодо видачі йому посвідки на постійне проживання, оскільки він прибув в Україну у 1988 році з метою працевлаштування. З 1998 року позивач займався підприємницькою діяльністю. 27.12.2001 року керівництвом УМВС України в Херсонській області на підставі заяви іноземця прийнято рішення про документування посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 терміном дії до 07.10.2002, відповідно до абз.4 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», яку 07.10.2002 продовжено до 07.10.2004. Однією з підстав видачі тимчасової посвідки було те, що ОСОБА_1 працював на Херсонському комбайновому заводі. 20.01.2004 ВГІРФО УМВС України в Херсонській області вказану посвідку продовжено до безстрокового терміну. 22.08.2007 ОСОБА_1 здійснив обмін вказаної посвідки на безстрокову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 . 25.05.2012 ВГІРФО УМВС України в Херсонській області на підставі Закону України «Про імміграцію» був документований безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , по якій проживав по день звернення до суду. 23.02.2016 він звернувся до Дніпровського РВ у м. Херсоні УДМС в Херсонській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з непридатністю наявної до користування. Однак, відповідно до висновку УДМС в Херсонській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам (СРВ) ОСОБА_1 було скасовано висновок від 27.12.2001 УМВС України в Херсонській області про видачу посвідки на постійне проживання на ім'я позивача, на підставі якого ДМС України було видано наказ №93 від 17.05.2016, яким безпосередньо було скасовано рішення про документування посвідкою позивача та визнано недійсними посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 від 27.12.2001, серії НОМЕР_2 від 22.08.2007 року та серії НОМЕР_3 від 27.12.2012. Посилаючись на те, що висновки УДМС в Херсонській області не відповідають дійсним обставинам, рішення відповідача, прийнятого на підставі такого висновку, на переконання позивача є незаконним, а тому підлягає скасуванню
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у своїх письмових запереченнях вказує на відсутність в матеріалах справи ОСОБА_1 документів, які б підтверджували, що особа прибула в Україну з метою працевлаштування за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981. Також відповідач вказує, що зайняття підприємницькою діяльністю не є підставою для видачі посвідки на постійне проживання за абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». 25.05.2016, після ретельної перевірки особової справи ОСОБА_1, ДМС України направлено на адресу УДМС наказ Голови ДМС України від 17.05.2016 №93 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», скасовано повністю рішення УАСМ УМВС України в Херсонській області від 27.12.2001 про документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 27.12.2001, серії НОМЕР_2 від 22.08.2007, серії НОМЕР_3 від 25.05.2012 визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню». Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання ДМС України зробити обмін посвідки на постійне проживання, відповідач вказує, що її задоволення буде фактичним втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а відтак, така вимога задоволенню не підлягає.
Ухвалою суду від 25.10.2016 позовна заява залишена без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених судом недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
На підставі розпорядження про повторний автоматизований розподіл від 11.10.2017 №7247 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/16504/16 та вказану справу 19.10.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А., яка своєю ухвалою від 04.12.2017 року прийняла справу до свого провадження.
15.12.2017 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції, визначеній Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017.
Згідно п.10 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи, що згідно ухвали суду від 04.12.2017 відбулася зміна складу суду, що має наслідком розгляд справи спочатку, відсутність визначення складу колегії суддів, а також з метою дотримання ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про розгляд даної справи одноособово.
Представником відповідача у підготовчому засіданні було подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
У підготовчому засіданні 03.09.2018 суд на підставі наявних та допустимих доказів, суд ухвалив закінчити підготовче провадження з урахуванням доказів, які містяться в матеріалах справи, та призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
10.09.2018 від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного (письмового) провадження.
На підставі ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України, суд здійснює розгляд в порядки письмового провадження, про що було повідомлено учасників справи ухвалою суду від 01.10.2018.
Згідно з ч.3 ст.241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
11.12.2001 громадянин СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до УМВС в Херсонській області з заявою про видачу посвідки на проживання для іноземців.
До матеріалів особової справи позивачем додано копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого ОСОБА_1 09.07.1998, а також копію національного паспорта.
Згідно висновку УАСМ УМС України в Херсонській області від 27.12.2001, при перевірці підстав щодо залишення на постійне місце проживання громадянина ОСОБА_1 на території України встановлено, що він з 1998 року мешкає на території України (працював за угодою), виходячи з викладеного вище, на підставі ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців», вказівки МВС України №10/7-3067 від 05.08.1998 (Щодо роботи з іноземцями країни СНД) є підстави громадянину В'єтнаму - ОСОБА_1 дозволити постійне проживання на території Херсонської області.
27.12.2001 керівництвом УМВС України в Херсонській області на підставі заяви вказаного іноземця прийнято рішення про документування посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 терміном дії до 07.10.2002, відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», яку продовжено до 07.10.2004.
20.01.2004 ВГІРФО УМВС України в Херсонській області вказану посвідку продовжено на термін дії «безстроково»
22.08.2007 ОСОБА_1 здійснив обмін вказаної посвідки, отримав посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , термін дії «безстроково».
25.05.2012 громадянина СРВ ОСОБА_1 ВГІРФО УМВС України в Херсонській області документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , по якій він проживає на теперішній час.
23.02.2016 ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського РВ у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, у зв'язку з непридатністю до користування.
31.03.2016 УДМС України в Херсонській області затверджено Висновок «Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Респубілки В'єтнам ОСОБА_1».
У даному Висновку акцентується увага на положеннях, зазначених у абз.4 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», такими що дозвіл на імміграцію вважаються іноземці та особи без громадянства, що прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишились проживати в Україні, і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Як зазначається у Висновку, в ході проведення відповідної перевірки встановлено, що УДМС України в Херсонській області проведено перевірку матеріалів справи щодо документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що особа прибула в Україну з метою працевлаштування за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в органах СРСР.
Приймаючи до уваги викладене встановлено, що рішення про видачу довідки на постійне проживання прийняте з порушенням вимог закону і підлягає скасуванню відповідно до вимог п.2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання, затвердженого наказом МВС 15.07.2013 №681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 06.08.2013 за №1335/23867 (зі змінами) наказом Голови ДМС, посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС визнаються недійсними та підлягають вилученню.
17.05.2016 Державною міграційною службою України видано наказ за №93 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», у пунктах 27 - 27.3 якого зазначається, що на підставі висновку УДМС у Херсонській області від 31.03.2016 стосовно ОСОБА_1 : скасувати повністю рішення відділу УАСМ УМВС України в Херсонській області від 27.12.2001 про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, 03.09.1963 (п.27.1); видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 27.12.200, серії НОМЕР_2 від 22.08.2007 та серії НОМЕР_3 від 25.05.2012 визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.27.2); начальникові УДМС у Херсонській області Яковенко О.В. забезпечити вилучення зазначених у підпункті 27.2 пункту 27 цього наказу посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (п.27.3).
Не погоджуючись з рішенням ДМС України позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Згідно ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Також суд зазначає, що статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Так, у відповідності до наведеної норми Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із визначенням, наведеним в абз.6 ст.1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №251 від 28.03.2012, визначено механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.
Пунктом 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 за №251 (далі по тексту - Порядок №251, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначається, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».
Так, у відповідності до ст.12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 №681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.
Як підтверджено матеріалами справи, видача посвідки на постійне проживання позивачки здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію», згідно з яким іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані УМВС України в Херсонській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання УМВС України в Херсонській області керувався зазначеними положеннями Закону України «Про імміграцію», будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію.
Згідно п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію», особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.
Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України до прийняття Закону України «Про імміграцію» 07.06.2001, яким передбачено набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
При наданні вперше 27.12.2001 позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні УМВС України в Херсонській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Згідно довідки Херсонського комбайнового заводу ім. Г.І.Петровського Міністерства тракторного сільськогосподарського машинобудівництва від 10.11.1998, ОСОБА_1 займає посаду за спеціальністю (мовою оригіналу) «слесарь механо-сборочных робот в цеху приставок к кукурузоуборочных комбайнов» з 1988 року по 1995 рік. 18.02.1993 цим же заводом видана довідка за №261 ОСОБА_1 з 27.11.1988 по 20.02.1993 працював слюсарем комбайно-уборочного цеху.
Як вбачається з матеріалів справи, у 1997 році ОСОБА_1 отримано свідоцтво за НОМЕР_4 від 02.07.1997 про те, що він навчався за професією «продавець продовольчих і непродовольчих товарів для дрібних торгових підприємств в Комерційній школі бізнесу м. Херсона.
Наведені дані підтверджуються копією трудової книжки позивача, яка засвідчує, що ОСОБА_1 , на підставі наказу №524 від 29.11.1988 розпочав роботу в ВАТ «Херсонські комбайни» в учбово-виробничому цеху учнем водія електротранспорту і звільнений 21.01.1993 у зв'язку із закінченням дії контракту.
При цьому, позивач продовжував перебувати на території України і отримав свідоцтво на право здійснення підприємницької діяльності.
При цьому, вказані обставини не були предметом перевірки ні під час складення УДМС України в Херсонській області Висновку від 31.03.2016 «Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Респубілки В'єтнам ОСОБА_1», ні під час вирішення відповідачем питання щодо наявності підстав для скасування посвідки на постійне проживання.
Що вказує на безпідставність висновків відповідача, а відтак, про їх протиправність.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ ДМС України №93 від 17.05.2016 в частині (п.п.27 - 27.3) про скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім'я громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що прийняте з порушенням вимог ст.12 Закону України «Про імміграцію», а саме: без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України з 1988 року; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002, а тому даний наказ підлягає скасуванню в оскаржуваній частині.
Стосовно вимоги позивача «зобов'язати ДМС України зробити обмін посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 », суд вважає за доцільне зазначити наступне.
На момент звернення позивача до підрозділу ДМС із заявою про обмін посвідки (23.02.2016) порядок вирішення такого питання визначався Тимчасовим порядком розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (Наказ Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 №681), у пункті 4.1 якого, у свою чергу, визначалось, що обмін посвідки здійснюється в разі наявності підстав, визначених пунктами 14 та 16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
Згідно п.4.5 Тимчасового порядку працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.
У відповідності до п.4.6 Тимчасового порядку, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для посвідки на постійне проживання) і п'ятнадцяти днів (для посвідки на тимчасове проживання) з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на день звернення позивача до суду із даним позовом, вирішення питання щодо обміну посвідки у зв'язку з її пошкодженням передбачав наявність певної процедури, за дотриманням якої та за відсутності підстав для відмови у задоволенні заяви, керівником ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймалось рішення про видачу нової довідки.
Однак, на час розгляду справи, Наказ Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 №681 втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ №470 від 10.06.2019.
25.04.2018 Кабінетом Міністрів України винесено постанову від №321 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» (далі - Порядок №321).
В п.1 Порядку №321 Посвідка на постійне проживання (посвідка) визначається як документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (п.2 Порядку №321).
Згідно п.3 Порядку №321, посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.
Відповідно до п.п.4 п.7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі непридатності посвідки для подальшого використання.
За оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін справляється адміністративний збір у розмірах, установлених законодавством (п.8 Порядку №321).
Пунктом 9 Порядку №321 встановлено, що оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - Центр).
Внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС (п.11 Порядку №321).
Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС (п.12 Порядку №321).
Таким чином, станом на час звернення позивачем до суду із даним позовом процедура обміну посвідки на постійне проживання передбачала алгоритм дій територіального органу ДМС під час розгляду даного питання, а на момент розгляду справи по суті, законодавством визначено інший порядок, що визначає в якості уповноважених на вирішення цього питання органів - територіальні органи/територіальними підрозділами ДМС.
У зв'язку з наведеним, законодавчі підстави для покладення на відповідача у справі - ДМС України обов'язку щодо здійснення обміну посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , відсутні.
З огляду на викладене, позовні вимоги у зазначеній частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати наказ Державної міграційної служби України №93 від 17.05.2016 в частині (п.п.27 - 27.3) щодо скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім'я громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя: Н.А. Добрівська